Уроджений мікоплазмоз

Характеристика збудника, шляхи та патогенез ураження?

Етіологія

Мікоплазми належать до нового класу мікроорганізмів Mollicutes (відсутня клітинна стінка), до якого віднесено всі мікоплазми, які паразитують на рослинах, тваринах, людині, а також вільно існують у природі.

Цей клас має один порядок Mycoplasmatales, який включає сімейство Mycoplasmafaceae з двома родами:

• Myeoplasma

• Ureaplasma

Мікоплазми - це група грамнегативних мікро-організмів різної форми (кулеподібні, кільцеподібні, кокобацилярні, ниткоподібні, кільчасті), невеликих розмірів (150-200 нм), які не мають ригідної оболонки і вкриті трихшаровою цитоплазматичною мембраною. Мікоплазми займають проміжне положення між вірусами, бактеріями та найпростішими. Вони швидко гинуть під дією високих температур, чутливі до жовчі, антибіотиків (тетрацикліни, макроліди), стійкі до низьких температур. На них негативно впливає середовище з рН до 8,0.

Відомо 15 видів мікоплазм у організмі людини, із яких достовірно патогенним є лише один вид - М. pneumonia; 3 види мікоплазм, які ще називають генітальними (М. hominus, M. genitalium, Ureaplasma urealificum) можуть набувати патогенних властивостей за певних умов.

Епідеміологія

Урогенітальний мікоплазмоз є найпоширенішим захворюванням сечостатевої системи людини. За літературними даними у 77,3% випадків мікоплазмоз поєднується з іншими інфекціями (хламідійною, гонококовою, вірусною та ін.). Виділяють такі шляхи зараження:

• статевий (основний);

• побутовий;

• внутрішньоутробне інфікування плода;

- інтранатальне інфікування новонароджених при проходженні через інфіковані пологові шляхи матері.

Патогенез

Мікоплазми локалізуються переважно в бронхах і легенях. Спочатку вони прикріплюються за допомогою кінцевих структур до мембрани клітин мерехтливого епітелію трахеї та бронхів, потім вони порушують термінальні перетинки між клітинами епітелію і дезорганізують тканинну архітектоніку. Кінцевим етапом поширення мікоплазм є альвеолоцити, в цитоплазмі яких виявляються мікроколонії. В ушкоджених альвеолоцитах виникають морфологічні зміни, що закінчуються відторгненням та загибеллю клітин.

Мікоплазми можуть поширюватися гематогенно. Вони викликають найбільші зміни в дихальній та нервовій системах. Можуть порушуватися функції травної системи, органів кровообігу, нирок, очей.

Клініка мікоплазмової інфекції у новонароджених?

У недоношених новонароджених ознаками уродженого мікоплазмозу можуть бути:

• синдром дихальних розладів;

• склерема;

• кефалогематома та інші геморагії;

• жовтяниця з підвищенням непрямого білірубіну;

• менінгоенцефаліт .

Для доношених новонароджених характерними є такі прояви мікоплазмової інфекції:

• уроджена пневмонія;

• геморагічний синдром;

• після «світлого проміжку» менінгоенцефаліт.

Близько 15 % дітей з лабораторно підтвердженим мікоплазмозом мають уроджені вади розвитку. Хоча можливим є зворотний зв'язок - уроджені вади визначають ризик мікоплазмового інфікування.

Діагностика

Для дослідження використовують сечу, навколоплідну рідину, органи плода при самовільних абортах чи мертвонародженнях. Обгрунтованим є використання ланцюгової полімеразної реакції (ЛПР). Визначення мікроорганізму чи його нуклеїнових кислот в лікворі, плевральній, амніотичній чи асцитичній рідині, або ізоляція збудника з плаценти чи фетальних тканин достовірно свідчить про активну інфекцію.

Лікування

Показане призначення антибіотиків - макролідів; триваліть лікування 5-10 днів. Ці препарати впливають на розвиток обох мікоплазм, які передаються статевим шляхом. Таку ж дію мають левоміцетин та тетрацикліни (доксициклін, метациклін, тетрациклін). Але їх рекомендують використовувати лише при мікоплазмових менінгоенцефалітах та тяжких пневмоніях, оскільки вони токсичні.

Ureaplasma urealificum є дуже поширеною і приблизно у 50 % дітей із масою тіла менше 1500 г її можна виявити. Більшість дослідників вважає, що мікоплазмове засівання - це лише прояв імунологічної недосконалості у дитини, а не причина патології. Невирішеним залишається питання: чи в кожному випадку виділення мікоплазм у дитини їй необхідно призначати макроліди? Досвід показує, що широке використання еритроміцину при пневмоніях у недоношених новонароджених (без підтвердження мікоплазмової чи хламідійної інфекції, а лише за клінічними припущеннями про ці інфекції) призводить до збільшення смертності від сепсису.

При виборі препарату із групи макролідів перевага надається напівсинтетичним 14-членним (рокситроміцин, кларитромітіцин), 15-членним (азітроміцин) та 16-членним (вільпрафен, мідекаміцин). Це пов'язано з тим, що при використанні "нових" макролідів значно рідше розвиваються небажані та побічні ефекти. Найменше порушення з боку шлунково-кишечного тракту виявляють при використанні 16-членних макролідів, оскільки вони не мають мотиліноміметичної дії і не викликають гіпермоторику в травному тракті.