2. Захист цивільних прав та інтересів

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав та інтересів судом

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

• визнання права;

• визнання правочину недійсним;

• припинення дії, яка порушує право;

• відновлення становища, яке існувало до порушення;

• примусове виконання обов’язку у натурі;

• зміна правовідношення;

• припинення праовідношення;

• відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

• відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

• визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органом державної влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування

Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України (ст. 106).

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Захист цивільних прав нотаріусом

Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Самозахист цивільних прав

Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.

Самозахист є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечить моральним засадам суспільства.

Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Способами самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

3. Позовна давність

Наділяючи суб’єктів цивільних правовідносин певними правами та обов’язками, законодавець водночас піклується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим, а тому законодавець встановлює певні строки такого захисту таким інститутом, як позовна давність.

На відміну від Цивільного кодексу 1963 року, новий Цивільний кодекс України дає визначення поняття позовної давності (ст. 256 ЦКУ).

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Діючий Цивільний кодекс України розділяє такі види позовної давності: загальну, яка встановлюється тривалістю у три роки, і спеціальну позовну давність (ст. 258 ЦКУ).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог:

1. про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2. про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації;

3. про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

4. у зв’язку з недоліками проданого товару;

5. про розірвання договору;

6. у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти;

7. про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання недійсним право чину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.