26. Реформи братів Гракхів у Римі.

Аграрна реформа Тиберія Гракха. Проте початком могутнього де­мократичного руху слід вважати обрання в народні трибуни у 134 р. до н.е. Тиберія Гракха, ініціатора і рішучого прихильника аграрних реформ. Тиберій і його молодший брат Гай здобули блискучу освіту. Тиберій брав участь у боях за здобуття Карфагену.

Тиберій Гракх вважав за необхідне відродити вільне селянство, піднести боєздатність римської армії, скоротити кількість рабів, використання робочої сили котрих витісняло працю вільних людей, розкладало, розбещувало їх.

Тиберій Гракх запропонував проект аграрного закону, згідно з яким глава сім'ї міг мати не більше ніж 500 югерів (125 га) землі для себе і по 250 югерів для дорослих синів, але не більше 1000 югерів на всю сім'ю. Йшлося про державну землю, віддану у володіння або продану приватним особам. Надлишки земель відбирали (за винагороду), ділили на ділянки по ЗО югерів і віддавали селянам у спадкове користування, але без права відчуження і з вимогою обов'язкової сплати певних внесків (натурою і грішми). Для введення цього закону в життя слід було обрати спеціальну комісію у складі трьох осіб.

Законопроет Тиберія Гракха викликав у Римі бурхливі суперечки. Переважна більшість великих землевласників виступили категорично проти нього. Проте окремі нобілі, які розуміли нагальну потребу в проведенні аграрної реформи, у пом'якшенні соціальних протиріч, підтримали Гракха (у тому числі принцепс сенату Аппій Клавдій, з дочкою якого Тиберій був одружений, Публій Муцій Сцевола, Ліциній Муціан та ін.). Підтримали Гракха і широкі народні маси. "Маси селян стікались у Рим, — писали історики, — наче ріки у море".

Боротьба за аграрну реформу перетворювалась у масовий рух. Коли законопроект обговорювали в трибутних Народних зборах, інший народний трибун, Марк Октавій, пов'язаний з нобілями великий землевласник, наклав на законопроект уєіо. Тоді Гракх застосував нечува-ний доти захід, поставивши на голосування питання, чи може бути народним трибуном той, хто йде проти інтересів народу. І збори одностайно дали заперечну відповідь. Октавія усунули з посади. Це було справжнім революційним актом, оскільки уперше в історії Риму трибун, який мав право припиняти розпорядження магістратури, сенату, відхиляти проекти законів, що вносились на Народні збори, був достроково позбавлений повноважень.

Після закінчення строку річного перебування на посаді Гракх висунув свою кандидатуру на повторний строк, ввівши до своєї програми низку демократичних реформ (судову реформу, скорочення строку військової служби та ін.). Але повторне обрання народного трибуна суперечило римським конституційним традиціям. Розпалилися пристрасті. Збори тривали два дні, і суперечки закінчилися збройною сутичкою. Вороги реформи зі своїми озброєними прихильниками і клієнтами напали на Гракха. У сутичці він і понад 300 гракханців загинули.

Після смерті Тиберія Гракха політична боротьба не припинилась. Власне з цього часу можна говорити про виникнення двох основних римських політичних партій — оптиматів (орпітшз — кращий) і популярів (рориіиз — народ).

Початок нового етапу демократичного руху пов'язаний з трибу-натом Гая Семпронія Гракха — молодшого брата Тиберія. Джерела описують його як людину рішучу, енергійну, стійку, високоосвічену, з блискучими ораторськими здібностями. Він був членом комісії у справі надання селянам землі, квестором у Сардинії. На 123 р. до н.е. він був обраний народним трибуном, переобраний і на 122 р. до н.е. (у 131 р. до н.е. прийнято закон про можливість переобрання на посаду трибунів на другий строк). У своїй політичній діяльності він став спадкоємцем справи брата — продовжувачем аграрних реформ. Першим законом, прийнятим з його ініціативи, був закон про суд над тими, хто розправився з його братом. Потім він вигнав з країни без суду усіх інших його уцілілих противників. Закон був насамперед спрямований проти тодішнього консула Попілія Лената, котрий допустив це свавілля. Лената було засуджено і вигнано з Італії. Надалі цей закон почали застосовувати дуже часто, причому навіть в армії, де до того часу не можна було оскаржувати рішень коман­дира.

Гракх домігся прийняття й інших законів — на військову службу не можна було приймати молодь до 17 років (раніше часто це правило порушувалось), а також заборонено вирахування з солдатської платні за обмундирування та ін.

Важливим був і так званий хлібний закон, згідно з яким кожен бідний громадянин міг купувати у держави хліб за дешевшою, ніж на ринку ціною (один модій за 6 асів; модій=8,7 л або кг). Такі випадки мали місце і раніше, але відтепер матеріальна, зокрема "хлібна", допомога незаможним визнавалася обов'язком держави.

Для пожвавлення економічного життя Італії Гракх розпочав будівництво шляхів. Це давало заробіток незаможному населенню, було вигідне сільським жителям, а вершники діставали підряди.

Гай Гракх почав активно створювати нові колонії римських громадян як в самій Італії, так і за її межами. Тим самим, з одного боку, з Риму відселялося "зайве", непрацююче населення, а з іншого — зміцнювалась влада Риму на місцях. Колонії створювались на пожвавлених торговельних шляхах і мали значення не тільки як військово-землеробські поселення, а й як торговельні центри. Гракх вирішив заснува­ти колонію навіть на місці зруйнованого римлянами Карфагену — тобто місці, оголошеному римлянами проклятим, і тому ніхто не повинен був там селитися. Це рішення Гракха викликало серед населення гостру полеміку.

Гракх мав великий авторитет серед демократичних і ділових кіл римського населення. У своїй діяльності він вийшов за рамки, визначені народним трибунам. Він очолював діяльність аграрної комісії, втручався в зовнішньополітичні справи, відав будівництвом шляхів, засновував колонії тощо. Сенат був безсилим йому протидіяти. За старими звичаями народний трибун не повинен залишати Риму, проте Гай Гракх поїхав до Африки, щоб особисто керувати заснуванням на місці Карфагену колонії Юнонії. Поселенцям (6 тис. осіб) там виділили небувало великі наділи — по 200 югерів.

Водночас з успіхами Гракха зростала й опозиція проти нього, насамперед нобілів та й інших громадян, прихильників старих порядків і традицій. Особливо різку протидію зустрів законопроект Гая Гракха про надання прав римського громадянства союзникам, які нарівні з римлянами брали участь в усіх війнах, проте на відміну від них продовжували сплачувати військовий податок (ігіБишт), не мали права брати участь у розподілі громадських і завойованих земель, їх особа не охоронялася правом провокації, римські магістрати нерідко зловживали своєю владою. Допускалося навіть їх публічне тілесне покарання. Надання їм прав римського громадянства значно збільшило б число політично повноправних громадян, зміцнило б позиції римської демократії.

Цей законопроект зачіпав інтереси різних верств римських громадян — не тільки сенаторів, а й плебсу, який не мав наміру поступатися своїми перевагами на користь союзників. Законопроект було відхилено. Противники Гракха розпочали проти нього шалену агітацію. Заснування ним колонії Юнонії оголосили порушенням волі богів. Вико-риставши загін крітських найманців, оптимати у Римі вчинили заколот. Майже 3 тис. прихильників Гракха було вбито, сам він покінчив життя самогубством.