1. Виникнення держави і права

Первісна історія має три основні етапи розвитку общини як форми організації людей – праобщину (первісне людське стадо), родову та проселянську общини. Уже в період існування первісного стада, коли тільки формувалася цілеспрямована діяльність з використанням від-повідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перше примітивне житло та знаряддя пра-ці, люди об’єднувалися в досить сталі колективи. Незначним за своєю чисельністю (20–30 чоловік та декілька десятків ді-тей і підлітків) праобщинам була властива наявність основ соціальної організованості, яка базувалася на владі вожака, мала безпосередній характер, існувала у вигляді візуального чи звукового спілкування, відображала спільність інтересів первісних людей. Більш чи менш упорядкована форма соціальної органі-зації виникла за добу родової общини. В її основі були колек-тивізм у виробництві та споживанні, загальна власність і зрівняльний розподіл засобів до життя. В умовах, коли єдиною формою усвідомлення соціальних зв’язків було відображення у свідомості людей спільності інтересів у вигляді родинних зв’язків, провідну роль у піклуванні про сім’ю та веденні гос-подарства відігравали жінки. При безладді статевого спілку-вання відносини спорідненості договірно могли бути відомі лише за кожною жіночою лінією, родова община існувала як материнський рід, пов’язаний спільним походженням за ма-тір’ю. Об’єднання родів у племена здійснювалося на основі шлюбних зв’язків внаслідок заборони їх усередині роду. Спі-льною власністю роду була земля – головний засіб для полю-вання, збирання врожаю, виготовлення примітивних знарядь праці тощо. Низька ефективність виробництва забезпечувала лише необхідні життєві потреби на основі зрівняльного роз-поділу в інтересах усіх членів роду незалежно від участі у спільній трудовій діяльності, але за індивідуальними потре-бами. Ці обставини обумовили і відповідну організацію влади – первісне народовладдя. Суспільні справи вирішувалися воле-виявленням усіх дорослих членів роду на їх зібраннях. Роди очолювалися старійшинами – найбільш поважними і досвід-ченими людьми. Усі були рівними, ніхто не мав привілеїв. Старійшини, поряд з іншими членами роду, брали участь у спільній трудовій діяльності. Їх влада засновувалася на осо-бистому авторитеті, інтелектуальних та емоційних чеснотах, добровільному виконанні їх рішень іншими членами роду. Важливим є те, що влада старійшин спрямовувалася на забез-печення інтересів роду, була конкретним та повсякденним втіленням його волі і тому могла підтримуватися реальними діями членів роду. Ця влада поєднувалася з родовою общи-ною, не відокремлювалася від неї, уособлювала господарську, військову і наглядову (за виконанням звичаїв) функції. У разі порушення звичаїв, суспільний примус застосовувався у ви-гляді лайки, фізичного покарання, вигнання з роду. Міра по-карання визначалася старійшинами і виконувалася ними чи сородичами.

Виявлення причин виникнення держави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачать як державність, його сутність та призначення. Необхідність ви-никнення держави, здебільшого пов’язується із виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, диференціацією на певні соціальні верстви (класи, стани), зміною форми і харак-теру зв’язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо. Майже кожна з наведених причин має підхід до державогенезу – кла-совий, теологічний, патріархальний, договірний, психологіч-ний, насильницький. Наприклад, при класовому розумінні сутності держави як знаряддя класового пригноблення основну причину її виникнення вбачають у поділі суспільства на антагоністичні класи, потребі пануючого класу зберегти і за-кріпити своє становище придушенням боротьби пригнобле-них класів за визволення від експлуатації. Разом з цим, істо-рія людства має факти виникнення держави у суспільствах, в яких ще не існували класово-антагоністичні протиріччя (ста-родавньоіндійські, Київська та Новгородська у ранній період їх розвитку, перші держави-міста Дворіччя, китайські держави Шань-Інь і Західне Чжоу, держави майя, інків, ацтеків тощо). У кожному окремому суспільстві виникнення держави обумовлювалося своєрідним "набором" цих причин, у свою чергу, залежних від особливостей існування попереднього стану суспільства (географічних, кліматичних, етнічних, ви-робничих та ін.). Крім того, виникнення і формування держа-ви - це суспільний процес, який має власну історію та відпо-відні стадії становлення. З цієї точки зору доцільно розрізня-ти типовий і нетиповий державогенез, розглядати виникнення держави і соціальне розшарування суспільства на верстви (класи, стани) як тривалі, суперечливі та взаємозумовлені процеси. Виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність під час розшарування на нерівні за своїм соціальним становищем верстви, у здійсненні ефектив-ного соціального управління за умов збільшення населення, заміни безпосередніх родоплемінних зв’язків на опосередко-вані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя. Усі ці та інші зміни в розвитку суспільства призводять до необхідності у поділі суспільної праці на мате-ріальну та ідеологічну, а також остаточного відокремлення зі сфери матеріального виробництва прошарку населення, який за своїми якостями та здібностями міг би адекватно осмисли-ти закономірності розвитку суспільства, збереження його цілісності та нормальних умов функціонування. Етап поділу суспільної праці призводить до розшарування суспільства на два угруповання, різних за джерелом виникнення, функціями, закономірностями розвитку. Дійсно, угруповання членів сус-пільства, що були зайняті безпосередньо у матеріальному ви-робництві, виникали та об’єднувалися на основі єдності ма-теріально-виробничих і соціальних інтересів, а ті, що займа-лися управлінням, - соціальних і політико-управлінських. Подальше збільшення населення, розвиток продуктив-них сил, утворення спільності більш високого порядку, ніж община, та обумовлене цими процесами зростання конфлікт-них ситуацій призводять до того, що охоронна діяльність із безпосередньо суспільної трансформується у професійну. Для виконання охоронних функцій в общинах і племенах утворю-валися відповідні посади, що й було первинною формою державної влади. Завершення розпаду влади родового ладу і утворення власної держави пов’язано з установленням публічної влади, що є суттєвою ознакою. Якщо армія і флот як первинна фор-ма публічної влади існували у вигляді озброєної сили паную-чого класу, що безпосередньо зливалася з ним, і тому проти-стояла тільки більшості населення, то створення поліції є наступним етапом відчуження держави від суспільства. Держава виступає вже як озброєна влада, що відокремлюється і стоїть не тільки над більшістю населення, але й над кожним окре-мим членом пануючого класу. Публічна влада не зливається повністю з державою – це особливим чином організована влада фізичного примусу у вигляді армії, флоту, поліції, в’яз-ниць тощо. Розвиток держави як самостійної ідеологічної сили сус-пільства призвів до відокремлення права у формі письмових законів від безпосередньо матеріального життя, перетворення звичаєвого права у загальнообов’язкове, здійснення якого за-безпечувалося методами фізичного та економічного примусу. Розмаїття держав, що мали місце в історії розвитку люд-ства та існують нині, потребує їх певної упорядкованості, класифікації за загальними та особливими ознаками. Основ-ною класифікацією держав є їх поділ і об’єднання за типами, тобто сукупністю найбільш суттєвих ознак. За критерій істо-ричної типізації держав найчастіше береться поняття суспі-льно-економічної формації, яке включає сукупність усіх сус-пільних відносин у їх взаємозв’язку з домінуючим способом суспільного виробництва. Наукова класифікація історичних типів держав виходить з тих положень, що, по-перше, певним історичним етапам розвитку людства відповідають прита-манні тільки їм спосіб виробництва та характер виробничих відносин; по-друге, економічний лад обумовлює всі інші сус-пільні відносини і разом з ними утворює історичний тип сус-пільства; по-третє, кожному історичному типу суспільства властивий тільки свій тип державної організації. Історичний тип держави – це сукупність найбільш суттєвих ознак, влас-тивих державам, що існували на певних етапах історії людства. Згідно з класифікацією суспільно-економічних формацій усі держави в історичному контексті поділяються на держави рабовласницького, феодального, буржуазного та сучасного типів. Рабовласницький – це перший в історії людства тип держави, який не мав загального поширення і був перехід-ним. Це обумовлює наявність у рабовласницькому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домі-нуючою в ньому – тенденція до державної організації суспільства. Рабовласницький тип держави характеризується тим, що його економічну основу становила приватна власність і на та-кий засіб виробництва, як раб. Членами держави визнавалася меншість населення – передусім рабовласники та деякі пред-ставники інших прошарків (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).