32

1. Формування державності у східних слов'ян. 3

2. Суспільний лад Київської Русі. 3

3. Державний лад Київської Русі. 3

4. Джерела права Київської Русі та їх характеристика. 4

5. Походження, основні редакції та списки Руської Правди. 4

6. Цивільне право за Руською Правдою. 5

7. Кримінальне право за Руською' Правдою. 5

8. Характер та особливості судового процесу в Київській державі. 6

9. Утворення Галицько-Волинського князівства та його історичне значення. 6

10. Особливості суспільного ладу Галипько-Волинського князівства. 7

11. Характеристика дер-но-прав-го розвитку Галицько-Волинського князівства. 7

12. Правове положення українських земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. 8

13. Суспільний устрій Великого князівства Литовського. 8

14. Органи влади та управління на українських землях в період ХІУ-ХУІ ст.ст. 8

15. Литовські статути та їх застосування в Україні. 9

16. Цивільне право за Литовськими статутами. 9

17. Кримінальне право за Литовськими статутами. 9

18. Судовий процес за Литовськими статутами. 10

19. Запорізька Січ. її організація і роль в історії України. 10

20. Апарат управління Запорізької Січі. 10

21. Формування Укр-кої держави в роки народно-визвольної війни 1648-1654рр. 11

22. Приєднання України до Росії та його юридичне оформлення. 11

23. Правове становище України за Березневими статтями 1654 року. 11

24. Механізм Гетьмансько-Козацької держави. 12

25. Судові органи Гетьманщини. 12

26. Конституція П.Орлика 1710р.: структура, зміст і значення. 12

27. Поступова ліквідація царизмом автономного устрою України. 13

28. Скл-ня, джерела, структура Прав, за якими судиться малорос-й народ 1743р 13

29. Суд і розправа в правах малоросійських 1750 року, їх структура і зміст. 13

30. Цивільне право за Правами, за якими судиться малоросійський народ 1743р 14

31. Кримінальне право за Правами, за якими судиться малорос-ий народ 1743р 14

32. Процесуальн право за Правами, за якими судится малорос-кий народ 1743р 14

33. Звід законів Російської імперії та його поширення в Україні. 15

34. Уложення про покарання кримінальні та виправні, його редакції і характеристика 15

35. Декабристський рух в У-ні: таємні організації та їх держ.-правові; програми. 16

36. Зібрання малоросійських прав 1807р., його зміст і значення. 16

37. Селянська реформа 1861 року в Україні. 16

38. Зміни в суспільному устрої України після селянської реформи. 17

39. Земська реформа 1864 року в Україні. 17

40. Міська реформа 1870 року в Україні. 17

41. Судові статути 1864р. їх зміст та історичне значення. 18

42. Судові органи за реформою 1864 року. 18

43. Особливості проведення судової реформи 1864 року в Україні 18

44. Реорганіз прокуратри і заснування адвокатури за судовою реформою 1864р 18

45. Загарбання західноукр-ких земель Австрією та його юридичне оформлення. 18

46. Апарат управління Галичиною (1772-1848рр.). 18

47. Галицьке намісництво, його структура і діяльність. 19

48. Крайова конст. для Галичини 1850р, причини видання та основні положеня. 19

49. Галицький крайовий сейм, порядок формування, склад і компетенція. 19

50. Утворення Австро-Угорської монархії. 20

51. Австрійська конституція 1867 року та її характеристика. 20

52. Застосування кодексів австрійського права в Галичині і Буковині. 21

53. Основні закони Російської імперії 1906р. і зміни в державному правлінні. 21

54. Адміністративне законодавство 1905-1906 років та його характеристика. 21

55. Особливості Столипінської аграрної реформи в Україні. 22

56. Виникнення Центральної Ради та її законодавча діяльність. 22

57. Конституція УНР 1918 року. її структура, зміст та історичне значення. 23

58. Українська гетьманська держава 1918 року. 23

59. Дер жав ний лад і право Директорії. 23

60. Розпад Австро-Угорщини і проголошення ЗУНР. 24

61. Організація і структура державного апарату ЗУНР. 24

62. Об'єднання ЗУНР і УНР в єдиній соборній Українській державі. 25

63. Утворення Української радянської держави. 25

64. Конституція УРСР 1919 року, її структура ї зміст. 25

65. Утворення Союзу РСР та роль України в цьому процесі. 26

66. Державно-правовий статус України за конституцією СРСР 1924 року. 26

67. Конституція УРСР 1929 року, її структура і зміст. 26

68. Перебудова держ. апарату і демократиз. виборчої сист. за Конституцією УРСР 1937р 27

69. Перша кодифікація законодавства УРСР 1922-1927рр. 27

70. Друга кодифікація законодавства УРСР 1958-1984рр. 28

71. Проголошення самостійності Карпатської України з 1938-1939рр. 28

72. Апарат управління Західною Україною в складі Польщі (1921-1939рр.). 29

73. Входження Західної України до складу УРСР. 29

74. Державно-правові акти Народних Зборів Західної України. 29

75. Входження Північної Буковини до складу УРСР. 30

76. Перебудова державного апарату України в роки Другої світової війни. 30

77. Розчленуваня території У. і встановленя окупаційного режиму в період ІІ СВ. 30

78. Соціально-політичне становище Закарпаття в складі Чехословаччини. 31

79. Законодавча діяльність Народної Ради Закарпатської України. 31

80. Розпад СРСР і відродження Української незалежної держави. 31

81. Структура, основні положення і значення Конституції України 1996 року. 32

1. Формування державності у східних слов'ян.

Відомо, що давні культури автохтонного походження заселяли землі України ще в IV тис. до н. е. У I-II ст. н. е. відбувається перша культурно-етнічна консолідація слов’ян. В IV ст. предки українців рушили на південь. Навіть могутня Візантія не могла затримати «незліченні» слов’янські полчища.

Ранні слов’яни на початку нової ери жили первісною сусідською общиною. Це був досить монолітний соціальний організм.

У IV-V ст. у слов’ян виникають міцні племінні союзи, які можна вважати зачатками державності. Найвідомішим в історії є Антський племінний союз або Держава антів (IV-VII ст.). В господарстві широко застосовувалася праця рабів. Існувала работоргівля. Військовим успіхам антів сприяла чітка общинна організація суспільства. Характерними рисами й елементами звичаєвого права українських племен було те, що правила й норми язичницької релігії, яка панувала в світі до появи монотеїзму на початку нашої ери були невід’ємні від правових норм. У звичаєвому праві закріплювалася панівна роль чоловіка в сімейних і суспільних відносинах. В VII ст. антський племінний союз розпався.

Відомі й інші спроби створення держави. Так, у VI ст. виникла держава волинян, до якої ввійшли племена дулібів. Але держава волинян, як і держава антів, загинула після навали аварів. Дуліби були одним з найраніших племінних об’єднань східних слов’ян. Вже в часи візантійського імператора Іраклія (610-641). За даними літописів, у східних слов’ян перед утворенням Київської Русі існувало 14 великих племінних об’єднань, половина з яких пов’язана з територією України.

Особливу роль серед них відіграли поляни. Головним центром полян, які розселилися в середньому По­дніпров’ї, був Київ. Поляни першими серед населення східнослов’янських земель стали називатися русами, сформувавши ядро Київської держави. Протягом VI-VIII ст. у східних слов’ян відбувається інтенсивний розклад родоплемінної організації, утворюються перші територіально-політичні об’єднання-зародки держав. Сільська громада поступово ставала основною організаційною формою східнослов’янського суспільства. Вона об’єднувала людей не лише за родинними зв’язками, а й за територіально-господарським принципом.

2. Суспільний лад Київської Русі.

Все населення Київської Русі поділялося на три категорії: вільні, невільні та напіввільні люди. Серед вільного населення існувала також своя ієрархія: князі, дружинники, бояри, міський патріціат, священики, мешканці міст, дрібне духовництво й смерди.

Князь та його дружина стояли на чолі соціальної ієрархії. Найбільшим феодалом був великий князь. У князівській дружині становище дружинників також було неоднаковим. Існував поділ на «дружину старшу» - бояри «більші», «старійші», бояри «думаючі» і на «дружину молодшу» - бояри менші. Феодальна власність на землю мала ієрархічний характер. Князі окремих феодальних володінь були у васальній залежності від Великого князя київського, який відносно них був сюзереном. Самі вони, в свою чергу, мали дружинників, які від князів одержували землю в умовне володіння. Така система називалася системою сюзеренітету-васалітету.

Верхівка духовенства - чорне (ченці) і біле (церковники) - також належала до феодалів, а дрібне духовенство складало середню ланку вільних людей.

Купці-іноземці називалися «гостями» і мали інший правовий статус. «Гості» користувалися деякими привілеями. Наприклад, недоторканність особи. Гостинними дворами, де зупинялися іноземні купці, опікувалася церква.

Решта населення міст складала середню групу вільних людей . Сюди входили так звані «чорні гродські» люди, ремісники, майстри. Вони були юридично вільні, навіть рівноправні з боярами, але фактично залежали від феодальної верхівки.

Нижчу групу вільного населення становили селяни-смерди. Вони мали право бути власниками особистого майна, обробляли землю власною працею. Проте майнові права смерда були обмежені. Коли смерд вмирав і в нього не залишалося серед спадкоєм­ців синів, його майно переходило до феодала.

Напіввільні люди в Київській Русі називалися закупами. Закупи - це смерди, які з різних причин тимчасово втрачали свою особисту волю, але могли знову її здобути.

Невільні люди в історичних джерелах називалися челяддю і холопами. Челядь - це, як правило, раби з полонених. Холопи - це раби-соплемінники. Слід зазначити, що в Київській Русі фактично кожне залежне відношення могло бути джерелом рабства: полон на війні, шлюб з невільними, народження від невільних, продаж себе у рабство при свідках, злочин тощо.