- •1. Виникнення держави і права
- •3. Особливості античних держав.
- •4. Суспільний устрій Єгипту.
- •5. Державний устрій Єгипту.
- •6. Утворення Вавилонської держави
- •7. Суспільний устрій Вавілону
- •8. Державний устрій Вавілону
- •9. Характеристика законів Хамурапі
- •10. «Гомерівський період» в Греції.
- •11. Реформи Тесея в Афінах.
- •12. Реформи Солона в Афінах
- •13. Реформи Клісфена в Афінах
- •14. Реформи Ефіальта і Перікла.
- •15. Суспільний лад афінської держави
- •17. Джерела та характерні риси права афінської держави
- •18. Суспільний устрій Спарти.
- •19. Державний устрій Спарти
- •20. Організація римського суспільства.
- •22. Суспільний устрій римської Республіки.
- •23. Державний устрій римської держави.
- •24.25. Повстання рабів.
- •26. Реформи братів Гракхів у Римі.
- •27. Характеристика періоду принципату і домінанту у Римі.
- •28. Реформи Діоклетіана в Римі.
- •30. Особливості виникнення держави у франків
- •33. Утворення та розвиток візантійської держави.
- •34. Суспільний лад Візантії 5-7 ст.
- •35. Суспільний та державний лад Візантії 8-15 ст.
- •36. Джерела та основні риси візантійського права.
- •37. Суспільний устрій Франції
- •41. Характеристика абсолютної монархії у Франції.
- •48. Суспільний лад феодальної Сербії.
- •49. Державний лад феодальної Сербії.
- •50. Характеристика Законника царя Стефана Душана у Сербії.
- •51. Характеристика англо-саксонських держав у V-хі ст.
- •52. Нормандське завоювання та його вплив на подальший розвиток Англії.
- •54. Криваве законодавство»
- •55. Виникнення, структура та компетенції англійського парламенту у
- •56. Характеристика англійського абсолютизму.
- •57. Судова система феодальної Англії.
- •61. Причини, етапи та особливості англійської буржуазної революції.
- •62. Характеристика Петиції про право 1628 р. В Англії.
- •63. Характеристика Трьохрічного акту 1641 р. Англії.
- •64. Характеристика Навігаційного акту 1651 р. В Англії.
- •65. Характеристика Навігаційного акту 1651 р. В Англії.
- •66. Характеристика Габеас корпус акту 1679 р. В Англії.
- •67. Характеристика Біля про право 1689 р. В Англії.
- •68. Характеристика Акту про престолонаслідування 1701 р.
- •69. Зміст парламентської реформи 1832 р. В Англії.
- •70. Характеристика Чартиського руху в Англії.
- •71. Зміст парламентської реформи 1867 р. В Англії.
- •72. Утворення та характеристика політичних партій в Англії.
- •73. Зміст реформи англійського парламенту 1911 р.
- •75. Характеристика Декларації прав людини і громадянина 1789 р. У Франції.
- •76. Характеристика конституції Франції 1791 р.
- •77.78. Встановлення якобінської диктатури у Франції.
- •79. Встановлення другої диктатури у Франції.
- •80. Друга імперія у Франції (1852-1870)
- •81. Становище англійських колоній у Північній Америці.
- •82. Прийняття і характеристика Декларації незалежності 1776 р.
- •83. Причини прийняття і характеристика статей конфедерації сша 1781 .Р
- •84. Прийняття, структура і принципи конституції сша 1787 р.
- •85. Характеристика законодавчої влади сша за конституцією 1787 р.
- •86. Характеристика виконавчої влади сша за конституцією 1787 р.
- •87. Характеристика судової владии сша за конституцією 1787 р.
- •88. Характеристика Біля про права 1791 р. В сша.
- •89.90. Причини та значення Громадянської війни.
- •91. «Реконструкція» Півдня та прийняття «чотирьох кодексів» у сша.
- •92. Виникнення і оформлення двопартійної системи в сша.
- •93. Третя республіка у Франції.
- •94. Франція у другій світовій війні.
- •95. Характеристика конституції Франції 1946 р.
- •96. Характеристика конституції Франції 1958 р.
- •98. Створення митного союзу 1834 р. В Німеччині.
- •99. Причини буржуазної революції в Німеччині 1848-1849 р.
- •100. Утворення Північнонімецького союзу.
- •101. Обєднання Італії у другій половині хіх ст..
- •103. Утворення республіки в Іяталії.
- •104. Італійська конституція 1947
- •106.107. Новий курс ф.Рузвельта в сша.
- •111. Державний устрій Німеччини за Веймарською конституцією 1919 р.
- •113. Утворення фрн.
- •114.115. Державний устрій фрн за конституцією 1949 р.
19. Державний устрій Спарти
Основи державного ладу Спарти були, як вважають, закладені реформами Лікурга. Отже, в конечному вигляді структура органів державної влади й управління Спарти виглядала так: два царі; рада старійшин — герусія; Народні збори — апелла; колегія ефорів.
Царська влада. Очолювали державу два царі, влада яких, поза всяким сумнівом, походила з влади племінних вождів гомерівської доби. Подвійна царська влада пояснюється об'єднанням, згідно з легендами, у давнину двох дорійських племен, очолюваних двома відгалуженнями знатного роду Гераклідів (потомків Геракла) — Агіадами (одне плем'я) і Еврофонтидами (інше плем'я). Царська влада була спадковою. Після смерті батька царем ставав його старший син. У випадку передчасної смерті сина спадкував трон його син. Якщо цар не мав синів, то трон переходив до його найближчого кровного родича.
Владу здійснювали царі колегіально. Кожне їхнє рішення мало бути узгодженим. Це часто зумовлювало спори між ними, конфлікти, які паслаблювали царську владу, зміцнювали вплив інших органів, зокрема, ради старійшин і ефорів, які розглядали і вирішували ці спори. Існувала постійна ворожнеча і між двома царськими родами .
Спочатку царі мали дуже широкі повноваження: скликали Народні збори і раду старійшин, головували на їх засіданнях, оголошували війну й укладали мир, розглядали і вирішували будь-які спори і конфлікти громадян, здійснювали культові (жрецькі) функції, командували військом та ін. Згодом в їх компетенції залишились тільки військові, культові й деякі судові функції. Цареві у військовому поході належала вся повнота влади. Тільки він віддавав накази, йому доповідали про всі військові і невійськові справи. Рішення, наказ царя були обов'язковими.
Царям віддавали почесті, вони були оточені увагою й повагою, їм відводились спеціальні місця на зборах, іграх, видовищах, при їх появі усі вставали (крім ефорів). На користь царів встановлено з громадян різноманітні збори ( переважно натуральні), вони отримували значну частину військової здобичі. Царів пишно хоронили, в країні оголошувалась десятиденна жалоба.
Герусія. Другим важливим органом державної влади у Спарті була рада старійшин — герусія. Вона бере початки, очевидно, з колишньої родоплемінної організації — ради племінних старійшин. Проте з утворенням держави до її складу входили вже не просто люди досвідчені, заслужені, а представники знаті, верхівки суспільства. До складу герусіївходило ЗО осіб — два царі та 28 членів — геронтів. Обиралися геронти на Народних зборах, пожиттєво, з представників знатних родів, які досягли 60-річного віку, тобто не служили вже у війську. Вибори відбувались примітивно: голосом, криком (за кого кричали голосніше, той і обраний).
Це відкривало можливості до зловживань з боку тих, хто керував виборами. Геронти не несли жодної відповідальності за свою діяльність. Герусію скликали спочатку лише царі, бо у ранню епоху вона вважалась дорадчим органом при царях. Вони й головували на засіданнях. Потім мали право скликати її й головувати на засіданнях також ефори.
Отже, герусія розглядала й вирішувала усі важливі державні справи стосовно внутрішньої та зовнішньої політики, приймала чужоземні посольства і відправляла свої, попередньо обговорювала питання, які вважала за доцільне винести на обговорення Народних зборів, готувала проекти рішень зборів, які від імені герусії доповідав на зборах хтось з геронтів. На обговорення зборів герусія виносила й ті державні справи, з яких серед її членів не було одноголосності, тобто панували розбіжності. Герусія мала право (з VIII ст. до н.е.) накладати заборону, призупиняти будь-яке рішення Народних зборів. Для цього достатньо було геронтам і царям встати й піти зі зборів.
Народні збори — ареііа. У Спарті їх поза всяким сумнівом можна вважати чи не найхарактернішим пережитком первіснообщинного ладу. Однак на відміну від демократичних Афін тут вони не відігравали домінуючої ролі, не мали такого ж великого, як у Афінах, значення. Участь у Народних зборах мали право приймати лише повноправні громадяни чоловічої статі, котрі досягли 20-річного віку, мали земельні наділи та тісно пов'язані з їх володінням політичні права. Отже, спартанські жінки, молодь до 20 років, чужинці, періеки, ілоти в Народних зборах участі не брали.
Стосовно регулярності їх скликання, то одні дослідники вважають, що скликались Народні збори при потребі, інші — що регулярно, у певні строки, але не частіше одного разу на місяць. Заздалегідь вивішувався порядок денний. Скликали збори за розпорядженням царів, у пізніші часи — ефорів. Вони ж і головували на зборах — спочатку обидва царі, а приблизно з V ст. до н.е. — ефори.
Питання на засідання зборів і проекти рішень готували герусія та ефори. Народні збори могли їх прийняти або відхилити, але дискутувати з цього приводу, вносити поправки не могли. Голосування проводилось криком (у зачиненому будиночку спеціальна комісія слухала і вирішувала: кричать голосніше "за" чи "проти"). Якщо були сумніви, то учасники зборів розходились у різні сторони: в одну — ті, хто "за", в іншу — хто "проти".
Ефори. Вважається, що спочатку компетенція ефорів була обмеженою: вони здійснювали нагляд за способом життя і поведінкою громадян, над належним вихованням молоді, над періеками та ілотами. Під час першої так званої Мессенської війни (середина VIII ст. до н.е.) царі Феопомп та Полідор, перебуваючи тривалий час у походах, доручили ефорам здійснювати судочинство. Так пише Плутарх.
Надалі влада ефорів почала все більше й більше зростати. Вони нібито виступали в якості представників й захисників інтересів народу, а насправді — знаті, яка побоювалась царів, не була певна в їх відданості знаті, оскільки влада царів була спадкова, отже, мало залежала від знаті. Власне тому вона зробила свою ставку на ефорів, обрання яких уза-лежнила від себе. З цією метою встановлено, що ефори призначатимуться не царем, а їх обиратимуть Народні збори (кандидатури пропонувала герусія, котра, як відомо, керувала тоді роботою Народних зборів). Час проведення цієї реформи невідомий.
Ефорів (п'ять осіб) обирали на рік. Вони створювали єдиний колегіальний орган — колегію ефорів, під головуванням ефора — епоніма, іменем якого називався рік. Рішення у колегії приймалися за більшістю голосів. Засідала колегія при потребі.
Отже, влада ефорів, як зазначалось, при підтримці знаті зростала і у другій половині V ст. до н.е. досягла свого апогею.
Ефори контролювали всіх службових осіб, перевіряли їх звіти, у тому числі військових командирів, будь-яку службову особу за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків могли усунути з посади і віддати до суду: справу розглядала герусія або Народні збори. До відповідальності ефори могли притягнути й царів, котрих теж судила герусія чи Народні збори. Приватних осіб могли судити самі ефори, виносити й вирок — аж до смертної кари включно. Вони мали право видалити за межі держави (прогнати) й будь-якого чужоземця.
Судові органи. Окремих судових органів у Спарті, наскільки науці відомо, не існувало. Судовими повноваженнями були наділені царі, ефори, герусія і Народні збори. Царі розглядали дрібні кримінальні справи, справи про спадкування, видання заміж дочок-спадкоємиць, спори про стан і користування дорогами, справи воїнів під час військових походів. Ефори розглядали кримінальні справи приватних осіб, у тому числі чужоземців, цивільні справи громадян, періеків і чужоземців. Герусія і Народні збори розглядали важливіші кримінальні справи, справи про службові злочини і проступки службових осіб, у тому числі царів.
Збройні сили. Всі фізично здатні громадяни чоловічої статі у віці від 20 до 60 років були зобов'язані нести військову службу в якості важ-коозброєних воїнів (гоплітів). Це ж стосувалося і періеків. При необхідності в якості легкоозброєної піхоти залучали ілотів. Періеки, ілоти, частково спартанці служили й на флоті, який, однак, не був великим. Гопліти поділялися на 12 лохів — по 500 воїнів у кожному. Очолював лоху лохаг. Лохи (згодом мори)поділялися на дрібніші військові загони — еномоти (по 40-50 осіб) на чолі з еномархами. Командував армією (чи окремими арміями) цар, котрого визначили Народні збори чи герусія. Якщо одночасно з однією армією йшли обидва царі — то один визначався старшим, головнішим. Помічниками царів у війську були полемархи. Кількість спартанців — гоплітів у різні часи коливалась від 7 до 9 тис. У часи Пелопонеської війни їх було близько 6 тис. Тисячу воїнів — найбільш молодих і старих — виділяли для охорони міста і держави. У складі війська була й кіннота — невеликий загін у 300 осіб, де служили найбагатші громадяни, що могли мати й утримувати коней. У мирний час цей загін охороняв і супроводжував царів, забезпечував безпеку держави.
У війську панувала залізна дисципліна, безумовне підпорядкування наказам командирів. Утеча з поля бою, боягузтво, невиручення товариша вважались негідними спартанця. За це воїна позбавляли громадянства, земельного наділу, політичних прав, а іноді й карали смертю (залежно від тяжкості проступку). Хоробрість і стійкість воїнів у Спарті цінувались вище, ніж будь-які інші людські якості та цінності. Смерть на полі бою вважалась вартіснішою, ніж ганебне, непомітне життя.