4.3.3. Нормованість інформації

У цілій низці випадків інформація, викладена у формі текстів, повинна відповідати певним нормам, наприклад — орфографічним, логічним, композиційним, видавничим, психолінгвістичним тощо. При відхиленні від цих норм у тексті виникають помилки.

Приклад. Припустімо, в повідомленні є два об’єктивні відхилення: перше в тексті — слово дiдась (правильно — дiдусь) й друге в бiблiографiчному описі — прізвище автора I. I. Iваненко (правильно — Іваненко І. І.). У першому компоненті (слові) є відхилення, оскільки воно відсутнє в орфографічному словнику української мови, а в другому клмпоненті також є відхилення, оскільки прізвище не вiдповiдає жодному зі шаблонiв, передбачених стандартом для бiблiографiчного опису (ініціали повинні стояти не перед, а після прізвища). Відхилення може міститися в структурі речення, в логічному зв’язку між реченнями в композиції повідомлення тощо.

Таким чином, говорячи про відхилення, завжди слід мати на увазі чотири його складові (табл. 2): 1) помилковий компонент повідомлення, в якому є відхилення; 2) норму, яка є в нормативній базі й дає змогу відновити (реконструювати) правильний компонент; 3) власне помилку; 4) виправлений (реконструйований) на основі норми компонент. Неправильний компонент називають ще помилковим, тобто таким, у якому є помилка.

Таблиця 2

Складові відхилення

Елементи відхилення	Порядковий номер знака
	0	1	2	3	4	5	6	7
Помилковий компонент	#	д	і	д	а	с	ь	*
Норма	#	д	і	д	у	с	Ь	*
Помилка	#				а			*
Виправлений компонент	#	д	і	д	у	с	Ь	*

Примітка: # - початок слова; * - кiнець слова

Спробуємо дати визначення помилки, оскільки в наявній літературі в її визначеннях є логічні огріхи (так звані “кола”). Для цього використаємо методику, що передбачає порівняння неправильного (тобто з відхиленням, помилкового) й правильного (нормативного, словникового) варіантів слова (табл. 2)²⁶. Аналогічну методику можна застосувати і для визначення інших видів помилок.

Як видно з табл. 2, помилкою в слові дідась є літера а, що займає четверту позицію. Коли користуватися такою методикою фіксації помилок, то можна зробити висновок про те, що помилка — це об’єктивне відхилення, яке є різницею між неправильним компонентом повідомлення та його нормативним (правильним) поданням. Іншими словами, помилка — це об’єктивне відхилення, яке доповнює правильний компонент повідомлення до неправильного (помилкового). Звичайно, таке доповнення може бути і зі знаком "плюс", і зі знаком "мінус". Суб’єктивні відхилення, хоча й не ведуть до появи помилок, проте враховуватись не можуть, оскільки залежать від індивідуальних умов кожного конкретного випадку.

У наш час у ЗМІ якість тексту найчастіше визначають у наближених оцінках на зразок В авторському оригіналі є велика (середня, мала) кількість помилок. Проте іноді важливо знати конкретніші, точніші оцінки якості повідомлення. Такі оцінки дають змогу приймати рішення (наприклад, відхилити чи прийняти рукопис, визначити потрібний ступінь його редагованості) об'єктивніше і кваліфікованіше, правильно визначити ефективність виконаного редагування (для цього потрібно знати, якою була якість повідомлення до і після редагування).

Визначення якості повідомлень здійснюють за таким показником як ступінь помилковості повідомлення (S):

S = E / V, (10)

де E - кiлькiсть помилок у повідомленні, а V - обсяг повідомлення, в авторських аркушах.

Приклад. Обсяг статтi дорiвнює 0,5 авт. арк. Редактор виправив 20 помилок. Тоді ступiнь помилковостi S = 20 / 0,5 = 40 помилок на авторський аркуш.

Оскільки не всі норми чітко сформульовані, то визначити якість повідомлень у деяких випадках можна лише з певними похибками.