Т.13: Товарний ринок та економічна рівновага.

При вивчені цієї теми слід розглянути такі питання:

1. Класична модель макрорівноваги і взаємодія ринків, ресурсів, товарів, грошей та інвестицій.

2. модель ринкової рівноваги „сукупний попит – сукупна пропозиція” та їх взаємодія.

При розгляді першого питання слід звернути увагу на те, чому досягнення рівноваги в національній економіці – центральна проблема макроекономічної теорії. Під макроекономічною рівновагою розуміють такий стан національної економіки, за якого динаміка економічного розвитку характеризується бажаною стабільністю: без надлишку нереалізованного суспільного продукту, але без його дефіциту, з повною зайнятістю виробничих ресурсів, але без їх нестачі, з високими і стабільними темпами економічного зростання, які б забезпечували повнокровне розширене відтворення суспільного виробництва.

Далі слід розібратися з різноманітними концепціями досягнення і підтримування рівноваги економіки, представленими макроекономічними моделями чи схемами спрямованими на сам перед проти причин макроскопічної нестабільності. Як відомо відтворення суспільного виробництва відбувається через економічний кругообіг. Першу спробу побудови моделі економічного кругообігу здійснив ще Ф. Кене (18 ст.) хоча його схема побудована на недосконалих економічних уявленнях того часу, вона виявила величезний вплив на розвиток наступних досліджень макроекономічної рівноваги.

Наступним етапом моделювання рівноваги національної економіки стали схеми простого і розширеного відтворення К. Маркса (1818 – 1883 рр.) викладені ним у 2-му томі „Капіталу”. Умову рівноважного суспільного відтворення Маркс вбачав в дотриманні пропорції обміну між двома підрозділами суспільного виробництва (1 підрозділ – виробництво засобів виробництва, 2 підрозділ – виробництво предметів споживання). Вартість продукту кожного підрозділу він поділив на 3 частини: C+V+m, де С – стара вартість яка утворює фонд заміщення, V+m – нова вартість яка за умов простого відтворення утворює фонд споживання, а за умов розширеного відтворення частина додаткового продукту утворює фонд нагромадження. Тоді вартість суспільного продукту можна уявити сумою продукту обох підрозділів: ВСП = І (C+V+m) + ІІ (C+V+m);

Слід розібратися який нагляд мають ці пропорції при простому та розширеному відтворені. Дотримання цих пропозицій, на думку Маркса, зумовлює рівновагу суспільного відтворення.

В тім він пов’язував її лише з майбутнім плановим господарством, вважаючи що за умов ринкової економіки нестабільність є хронічною.

Теорія відтворення одержала свій подальший розвиток при розробці міжгалузевого балансу, який вперше був розроблений за 1923/24 рік радянськими економістами. У цій роботі брав участь і В. Леонтьєв який пізніше, коли він жив і працював у США, за розробку одного із різновидів міжгалузевого балансу-методу „витрати-випуск” у 1973 р він отримав Нобелівську премію.

Прихильники класичної теорії вважають, що рівновага відновлюється автоматично завдяки таким ринковим інструментам як норма процента і ціна.

Прихильники Кейнсіанської теорії вважають цілком природним порушення відповідності сукупних доходів і витрат. Вони пропонують систему заходів державного впливу на елементи сукупних витрат. Серед цих заходів вони вважають: оподаткування домогосподарств і підприємців, дотації споживачем, бюджетне регулювання, регулювання норми процента. Сучасні представники класичної теорії (неокласики). Покладаючись у питанні встановлення рівноваги на ринкові механізми, визнають необхідність обмеженого державного регулювання. За їхніми уявленнями, сенс такого регулювання – в подоланні впливів, які гальмують дію ринкових механізмів.

При розгляданні другого питання: модель ринкової рівноваги „сукупний попит – сукупна пропозиція” та їх взаємодія слід звернути увагу не те, що взагалі закономірності сукупного попиту не відрізняються від закономірностей індивідуального попиту на окремий товар. Фактично ті ж закономірності: чим вище ціни, тим нижче попит, чим нижче ціна, тим попит вище. Але така зворотня пропорційна залежність у сукупному попиту має свої детермінанти, до яких належать:

• ефект процентної ставки,

• ефект матеріальних цінностей або реального багатства,

• ефект іноземних закупок.

При розгляданні ефекту процентної ставки слід звернути увагу, на те, що тут проблема зміни кривої сукупного попиту пов’язана з проблемою підвищення цін і підвищення процентних ставок. Справа в тому, що сукупний попит розглядається, виходячи з припущення про незмінну кількість грошей в обігу. У винятку, коли ціни зростають, споживачам необхідно більше грошей для закупок. Перш за все, збільшується попит на готівку. В результаті зростає процентна ставка і це зростання визначено попитом на гроші. А це означатиме, що попит зменшиться. Таким чином, існує зворотня залежність між ставкою відсотка і сукупним попитом.

Ефект матеріальних цінностей, або реального багатства що називають ефектом касових залишків, суть якого у тому, що з підвищенням цін реальна купівельна спроможність заощаджень в ощадних касах фактично падає.

А це приведе до відмови від закупок.

І нарешті – ефект іноземних закупок. У тому випадку, коли ціни в країні будуть підійматись, експорт зменшиться, іноземці почнуть купувати менше товарів. При цьому не виключається збільшення імпорту більш дешевших товарів.

Поряд з факторами , які в своїй сутності є ціновими на сукупний попит діють і так звані нецінові детермінанти . Таких нецінових факторів нараховується чотири :

Зміни в споживчих витратах ;

Зміни в інвестиційних витратах ;

Зміни в державних витратах ;

Зміни в Чистому обсязі експорту

Слід розглянути ці фактори , їх механізм здійснення більш ретельно , а потім

криву сукупної пропозиції .