Контрольні запитання

1. Що вивчає гносеологія і як формулюється її основне питання?

2. На яких основоположеннях грунтується сучасна наукова гносеологія?

3. Як у сучасній гносеології визначаються суб'єкт і об'єкт пізнання?

4. Що таке гносеологічний образ, які його основні характеристики?

5. Через які поняття сучасна гносеологія конкретизує традиційну концепцію істини?

6. У чому полягає діалектика абсолютного та відносного в об'єктивній істині?

7. Чим обумовлена вимога конкретності істини і в чому полягає її суть?

8. Як визначається заблудження в сучасній гносеології?

9. Чому заблудження є постійним супутником істини в процесі пізнання?

10. Завдяки яким своїм суттєвим характеристикам саме практика є основним критерієм істини?

11. У чому полягає діалектика абсолютності і відносності практики як

критерію істини?

12. У яких формах здійснюється чуттєво-сенситивне пізнання і в яких раціональне?

13. Як визначається інтуїція в сучасній гносеології?

14. У чому полягає діалектичний взаємозв'язок логіки та інтуїції, пояснення та розуміння в процесі пізнання?

Теми рефератів

1. Пізнання як вид духовної діяльності і феномен культури.

2. Основні принципи сучасної наукової гносеології.

3. Діалектика суб'єкта та об'єкта як проблема сучасної філософії.

4. Проблема гносеологічного образу в сучасній теорії пізнання.

5. Діалектика істини та заблудження в сучасній філософії.

6. Проблема критеріїв істини в сучасній філософії.

7. Взаємозв'язок логіки та інтуїції, пояснення та розуміння у пізнанні.

8. Проблема розуміння в сучасній філософії.

Рекомендована література

1. Алексеев П.В., Панин A.B. Теория познания и диалектика. — М., 1991. - С. 5-99, 132-167, 185-198, 263-279.

282

2. Андрос Е.И. Истина как проблема познания и мировоззрения. — К., 1984. - С. 3-58, 83-136.

3. Горский Д.П. О критериях истины. (К диалектике теоретического знания и общественной практики). // Вопросы философии. — 1998, - № 2. - С. 28-39.

4. Загадка человеческого понимания. — М., 1991. — 352 с.

5. Крымский СБ., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. Эпистемология культуры. (Введение в обобщенную теорию познания). — К., 1993. - С. 3-83.

6. Лекторский В.А. Объект, субъект, познание. — М, 1980. — 323 с.

7. Лобастов Г.В. Так что же есть истина? // Филос. науки. — 1991. — № 6. - С. 47-61.

8. Ойзерман Т.И. К вопросу о практике как критерии истины. // Вопр. филос. - 1987. - № 10. - С. 98-112.

9. Ойзерман Т.И. Принцип познаваемости мира. // Филос. науки. — 1990. - № 10. - С. 3-12.

10. Хабермас Юрген. Познание и интерес. // Филос. науки. — 1990. — № 1. — С. 88-99.

11. Хайдеггер М. О сущности истины. // Филос. науки. — 1989. — № 4. - С. 88-104.

12. Хазиев B.C. Философское понимание истины. // Филос. науки. — 1991. - № 9. - С. 54-60.

13. Шевченко Β.Ι. Концепція пізнання в українській філософії. — К., 1993. - 168 с.

14. Ярошевець В.І. Людина в системі пізнання. — К., 1996. — 208 с.

283

Тема 9 практика як специфічно людський спосіб освоєння світу

Якби навіть генії всіх часів зійшлись і об'єднали свої зусилля, то і тоді за допомогою передбачень вони все ж не могли б повести науку далеко вперед, бо корінні помилки, допущені першими зусиллями розуму, не виліковуються перевагами наступних дій і ліків.

Ф.Бекон

Проблема практики завжди є проблемою дослідження основ людського життя. Найважливішою ознакою людського способу буття виступає те, що його умови не є чимось лише даним, наявним, готовим; вони створюються в процесі історичного саморозвитку людини. Необхідність творити себе і умови свого існування виявилась джерелом формування та постійного вдосконалення різноманітних людських здатностей, і насамперед здатності осягати й використовувати у своїй життєдіяльності закономірні зв'язки навколишнього світу і на цій основі діяти свідомо, доцільно, цілеспрямовано.

Практична діяльність у людському суспільстві, на відміну від процесу життєдіяльності в тваринному світі, визначається не біологічними чинниками, а історично виробленим відповідним соціокультурним розвитком. Але це, так би мовити, лише мінімальна характеристика відмінності людської діяльності взагалі, і практичної зокрема, від ситуаційного процесу життя тварин. Максимальна протяжність людської діяльності, її "верхня" межа є постійно відкритою, оскільки людина в практичній діяльності не просто змінює, відтворює природну і соціальну дійсність, а й здатна змінювати власну програму, конструювати нові алгоритми діяльності і поведінки, формувати та досягати принципово нових цілей. Діяльність людини універсальна, оскільки людина не пристосовується до навколишнього середовища, а змінює його. Практична діяльність людей не просто цілеспрямована та доцільна, бо це є характеристики і поведінки тварин, вона передбачає і конструювання цілей, творення принципово нового.

284