Основні науково-теоретичні характеристики соціального прогнозування

Соціальне прогнозування охоплює всі сторони людської діяльності: науку і техніку, продуктивні сили, виробничі відносини, демографічні процеси, охорону здоров'я, народну освіту, житлове будівництво, літературу і мистецтво, міжнародні відносини, освоєння земних надр, океану і космічного простору тощо.

Проблемами прогнозування, його теорією, займається прогностика — ще зовсім молода наука, що вивчає закони, принципи і методи прогнозування, розробляє проблеми логіки і класифікації різних типів прогностичних досліджень. Вона переживає ще тільки становлення, але вже є важливим інструментом побудови наукових альтернатив майбутнього. Значний внесок у розвиток прогностики, розробку нових методів прогнозуваня і прогностичного моделювання складних систем внесли українські вчені В.М.Глушков, О.Г.Івахненко, Г.М.Доб-ров, В.В.Косолапов та ін.

Є принципова різниця між прогностикою і футурологією, яку чимало західних вчених намагаються представити як окрему науку про майбутнє. Оскільки передбачення і прогнозування є однією з найважливіших функцій науки взагалі, штучне виділення 'їх в окрему галузь навряд чи доцільне. Інша річ, коли мова йде про розробку специфічних методів і прийомів прогнозування, що і є предметом прогностики. До речі, такий погляд висловлюють не тільки вітчизняні вчені, а й такий міжнародний орган, як Інститут соціального розвитку при ООН. Його спеціалісти визначають прогностику як "спосіб розгляду соціальної реальності з використанням усіх доступних інструментів, а не як науку, що має специфічний предмет".

Однією з найважливіших функцій прогностики експерти ООН вважають вчасне інформування широких кіл громадськості про проблеми, що можуть виникнути в окремій країні чи перед людством взагалі, про шляхи досягнення певних цілей соціально-економічного розвитку на різних рівнях.

Передбачення має комплексний характер, в його основі лежить такий принцип діалектики, як всебічне охоплення предметів. Воно пов'язане з мисленим "випередженням" розвитку самого предмета і

563

умов його існування. Передбачити — означає відповісти, яким чином і чому розвиватиметься даний предмет, які особливості й умови цього процесу розвитку і який його можливий результат. Наукове передбачення дає принципово нове знання про об'єкт, що здобувається в результаті всебічного дослідження і відображає нові аспекти прийдешнього явища чи предмета. Тому це знання виступає новим у всій системі знань.

У процесі пізнання людина поглиблює свої знання, розкриває майбутнє, прийдешнє, перевіряючи їх на практиці. Суспільно-історична практика є не тільки джерелом пізнання, а й єдиним критерієм істинності його результатів. Нові висновки, одержані в процесі пізнання, визнаються вірогідними лише тоді, коли конкретні дії людей, побудовані на цих висновках, дають передбачені результати. Збіг передбаченого результату, сформульованого на основі нових знань, з практичним результатом, досягнутим із урахуванням цих же нових знань, є підставою переконання у вірності відображення людьми властивостей і певних законів об'єктів.

Отже, тільки в процесі практичної діяльності відбувається перевірка вірогідності передбаченого, відмежування від вигаданого, надуманого, ілюзорного пророцтва. Практика дає можливість гіпотезі перейти в наукову теорію, а можливий передбачений факт робить фактом дійсності. Вищезгадані методологічні положення про роль суспільно-історичної практики у процесі пізнання дають можливість правильно зрозуміти специфічність співвідношення суб'єкта й об'єкта в науковому передбаченні, а також категорій емпіричного і теоретичного, конкретного й абстрактного, історичного і логічного, можливості й дійсності, випадковості й необхідності і т.д.

Однією з проблем, вирішення якої дало б можливість підвищити надійність та обгрунтованість прогнозів, а, отже, науковий рівень управління соціальними процесами, є розробка принципів верифікації прогнозів (їх істинності, обгрунтованості, надійності).

Верифікація прогнозу, тобто визначення ступеня його відповідності дійсному стану об'єкта в майбутньому, що прогнозується, практично можлива лише до завершення періоду упередження. Але вже на заключних етапах розробки прогнозу можлива і бажана відносна (попередня) верифікація — визначення ступеня відповідності прогнозу вимогам сучасної науки, тенденціям розвитку суспільної практики; ступеня достовірності прогнозу (тобто ймовірності здійснення передбачуваного у заданий часовий інтервал); обгрунтованості (тобто відповідності теорії практиці). Досвід свідчить, що верифіковані таким чином прогнози виправдовуються з високим ступенем ймовірності, і, крім того, вони служать надійною орієнтованою інформацією для управління.

564

У відносно простих випадках роль верифікації відіграють експертні опитування (оцінки). У більш складних випадках потрібні спеціальні процедури, наприклад, верифікація шляхом: 1) розробки прогнозу методом, що відрізняється від уже застосованих; 2) зіставлення прогнозу з іншим, отриманим з інших джерел інформації; 3) перевірки адекватного прогнозу у ретроспективному періоді; 4) аналітичного або логічного дослідження прогнозів; 5) додаткового опитування експертів; 6) спростування критичних зауважень опонентів; 7) вияв та врахування джерел можливих помилок; 8) порівняння з думкою найбільш компетентного експерта.

Соціальне прогнозування базується на аналізі інформаційного масиву — сукупності даних, які приведені в певну систему наукових фактів і характеризують об'єкт прогнозування. До складу інформаційного масиву входять найрізноманітніші джерела: періодична преса, політичні огляди і звіти, статистичні дані, звіти про зарубіжні відрядження спеціалістів, дані анкетних опитувань експертів, радіопрограми, політичні заяви, ноти урядів, особові характеристики політичних лідерів, оцінки їхніх світогдядно-політичних переконань, монографії, дисертації тощо.

Інформацію про об'єктивні й суб'єктивні сторони життя суспільства не можна дістати тільки методами прямої статистики; тут потрібні конкретно-соціологічні, соціально-психологічні та інші дослідження.

Важливим у прогнозуванні є врахування того соціального, економічного, організаційного і науково-технічного фону, на якому розвивається об'єкт прогнозування. Саме цей фон як сукупність умов (зовнішніх факторів) обмежує розвиток об'єкта прогнозу в майбутньому, активно взаємодіє з ним.

Наслідком прогнозування перспектив розвитку суспільних явищ і процесів є пошукові, нормативні та інші прогнози.

Пошуковий прогноз — це прогноз, який, виходячи з тенденцій розвитку і сучасного стану об'єкта прогнозування, визначає майбутній стан цього об'єкта на заданий проміжок часу, при заданих початкових умовах. Такий прогноз відповідає на запитання, у якому напрямі відбувається розвиток, який найвірогідніший стан об'єкта прогнозування у визначений період майбутнього. Характерним прикладом такого типу прогнозів можуть бути прогнози чисельності народонаселення планети, розвитку комунікацій до 2000 p., виконані під егідою ООН.

Нормативний прогноз — це досягнення наперед заданих завдань і цілей суспільства. Метою такого прогнозу є виявлення оптимальних шляхів вирішення поставлених проблем, визначення можливих організаційно-технічних заходів, орієнтовної вартості програм тощо.

Нормативне прогнозування можливе тільки при прогнозуванні соціально-економічних процесів, оскільки процеси, що їх вивчають

565

природничі науки, не піддаються соціальному управлінню. На відміну від пошукового прогнозу, нормативний прогноз будується у зворотному напрямі, тобто від наперед заданого стану об'єкта прогнозування до вивчення сучасних тенденцій та їх можливих змін, що забезпечують досягнення цього стану.

Нормативне прогнозування є, таким чином, попереднім етапом і необхідною передумовою науково обгрунтованого планування, прогнозування і проектування.

Прогнози розробляються з допомогою певних методів прогнозування, які являють собою сукупність способів і процедур відбору й аналізу емпіричної інформації з метою складання прогнозу.

Австрійський футуролог Еріх Янч нараховує понад 200 наукових методів, спеціальних методик, логічних і технічних засобів пізнання майбутнього. Однак у практиці використовується не більше 15—20 методів прогнозування. Усі вони досить умовно можуть бути поділені на п'ять груп: 1) екстраполяція; 2) експертні оцінки; 3) моделювання; 4) історична аналогія; 5) сценарії майбутнього. Кожний з цих методів пророкування майбутнього має свої переваги і недоліки.

Метод екстраполяції тенденцій базується на припущенні про безперервність розвитку більшості процесів реального життя. Якщо для якоїсь системи — технічної, біологічної, соціальної — у минулому був характерним розвиток (зростання чи спад) з певною постійною швидкістю або прискоренням, то є підстави вважати, що ця швидкість чи прискорення залишається незмінним і на певний проміжок часу в майбутньому. Таким чином, можна графічно чи аналітично продовжити криві зростання (спаду) і обчислити кількісні характеристики майбутнього стану об'єкта прогнозування. Проте слід бути дуже обережним у виборі часових інтервалів прогнозування. Необгрунтоване продовження на майбутнє тенденцій минулого часто призводить до абсурду.

Експертні оцінки — науковий метод аналізу і дослідження складних проблем, що не формалізуються на основі інтуїтивно-логічного підходу. Його суть полягає у проведенні експертами (провідними спеціалістами в різних галузях науки і техніки) аналізу проблеми з наступною формалізованою обробкою результатів. Узагальнена думка експертів приймається як найбільш вірогідне вирішення проблеми.

Найскладнішим є процес добору експертів. Останніми роками розроблено чимало методів їх пошуку — як об'єктивних (за кількістю наукових праць, стажем роботи, рекомендаціями співробітників, результатами спеціальних тестів), так і суб'єктивних (таємне голосування за кожну кандидатуру в експертну групу, взаємна оцінка майбутніх експертів з допомогою спеціальних шкал тощо).

Організація роботи експертів — також досить складне питання. Традиційні дискусії, безпосередній обмін думками мають багато не-

566

доліків: "тиск авторитетів", суб'єктивність експертів, небажання деяких з них публічно відмовлятися від своєї думки тощо. Тому останнім часом набув популярності так званий метод "Дельфі", за ім'ям славнозвісного оракула Стародавньої Греції. При цьому експертне опитування проводиться анонімно, у декілька турів, з проміжним ознайомленням експертів з результатами кожного туру. Зв'язок між експертами здійснюється за допомогою пошти або вони безпосередньо підключаються до комп'ютера і "психологічні" фактори не можуть впливати на кінцеві результати. Відомі способи прогнозування, такі як метод "мозкових атак", "спроб і помилок", сценарію подій та інші, є різновидами методу експертних оцінок.

Є ще один специфічний метод експертних оцінок — опитування громадської думки, який набуває все більшого поширення як у нас, так і за кордоном.

Метод моделювання побудований на вивченні не власне об'єктів пізнання, а їхніх моделей. Результати дослідження переносяться з моделей на об'єкт.

Є кілька видів моделювання: предметне, фізичне, знакове (математичне, логічне), імітаційне, комп'ютерне.

Імітаційне, комп'ютерне моделювання — експериментальний метод дослідження і прогнозування динаміки складних систем з допомогою ЕОМ. Його можна визначити як процес конструювання моделі реальної системи з наступним дослідженням та проведенням експериментів на цій моделі. В результаті вивчення поведінки моделі у різних умовах і при різних значеннях вхідних параметрів з'являється можливість прогнозувати поведінку реальної системи, передбачити результати тих чи інших управлінських дій чи змін. Інакше кажучи, експеримент з самою системою чи об'єктом моделювання замінюється експериментом з його модельним описом. Це особливо важливо у разі дослідження складних соціально-економічних процесів на регіональному і глобальному рівнях, коли прямий експеримент принципово неможливий або може призвести до непередбачених наслідків.

Крім імітаційних моделей, які сьогодні є одним з найпоширеніших методів вивчення та прогнозування глобальних процесів, широкого застосування набули історичні моделі — образи і сценарії майбутнього. Історичний підхід полягає у виявленні об'єктивних закономірностей і тенденцій розвитку системи і спирається на принцип детермінізму майбутнього, на те, що необхідність завжди пробиває собі шлях крізь випадковості. Сценарій можна розглядати як історико-системну модель, орієнтовану на процес розвитку. Вперше сценарій як метод виявлення закономірностей та механізмів розвитку складних біосоціальних систем був введений Г.Каном і А.Вейнером у книзі '2000 рік" і визначався як гіпотетична послідовність подій, побудова-

567

на з метою зосередження уваги на зв'язку причин і наслідків процесів, що вивчаються. Сценарії з'ясовують:

1) яким шляхом крок за кроком може бути реалізована та чи інша теоретична ситуація;

2) які варіанти є на кожному етапі для кожного учасника подій з тим, щоб відвернути, полегшити або уникнути певного розвитку подій.

Сценарій, таким чином, являє собою багатоваріантний прогноз, що поєднує системний та історичний підходи до вивчення складних систем; у більшості випадків він носить описовий характер і широко використовується при побудові комплексних прогнозів.

Необхідно зазначити, що жоден з розглянутих методів не може забезпечити високої надійності прогнозу. Тому на практиці звичайно звертаються до комбінованих, комплексних методів. Такий підхід дає змогу усунути недоліки окремих методів і гарантувати більшу точність та надійність прогнозів. Типова методика побудови комплексного прогнозу складається з ряду таких стандартних операцій: попередня орієнтація; розробка вихідного (базового) прогнозу; розробка пошукового прогнозу; розробка нормативного прогнозу; контрольна перевірка точності й надійності прогнозу; формулювання рекомендацій для оптимального планування, проектування і керування.

Прогнозування, поряд з плануванням, програмуванням, проектуванням, є формою конкретизації наукового передбачення; воно не допускає директивного вирішення проблем сучасного і майбутнього. Прогностичний підхід ставить завдання: виявити можливі або бажані варіанти розвитку об'єкта для наступної оптимізації планів, програм, проектів. Сучасне прогнозування здійснює побудову поля, шкали, спектру можливостей і запроваджує розподіл на ньому функції вірогідності при пошуковому (розвідувальному) прогнозі, або оцінної функції при нормативному прогнозі.

Прогноз (висловлювання про майбутній розвиток об'єкта в певний проміжок часу) дає можливість виявити всі можливі варіанти розвитку і розв'язання тих чи інших проблем майбутнього, його взаємо-виключаючі варіанти, стихійні і свідомі процеси, визначити їхні часові і просторові параметри.

Прогнозування виконує певні функції, зокрема соціально-гносео-логічну, функцію розвідки, евристичну, інтегруючу, запобіжну, інтенсифікуючу, нормативну, комунікативну, орієнтовну. Його найважливішою функцією є те, що воно дає розуміння історичної перспективи, допомагає визначити напрям соціально-економічного та політичного розвитку на тривалий час, правильно орієнтуватись у міжнародних подіях і тим самим служити виробленню обгрунтованої стратегії й тактики.

Нині в Україні є кілька дослідницьких груп, секторів і відділів різних установ, що займаються розробкою прогнозів.

568

Соціальне прогнозування здійснюється на трьох рівнях. Найвищий масштабний рівень — це суспільство в цілому, середній — певна територіальна спільність чи регіон і нижчий — окремий колектив. Найвищим часовим рівнем прогнозування вважається довгострокове прогнозування, яке розглядає соціальні процеси на тривалий період — 15—20 років і вирішує питання на рівні державної політики. Середній часовий рівень — 10—15 років аналізує можливість розв'язання стратегічних завдань, які дають орієнтовну відповідь на запитання, що можна зробити. Найнижчий — вирішує оперативні завдання, які належить здійснити в найближчий період.

Наше майбутнє визначається гуманістичними орієнтирами. Проте мова не йде і не може йти про те, щоб вигадувати привабливий образ майбутнього й потім нав'язувати його життю. Майбутнє виростає не з мрій про нього, а з сучасного, з притаманних сьогоденню суперечностей і тенденцій розвитку суспільства. Сьогодні ми перебуваємо на такому суспільно-історичному перевалі, звідки дорога веде або до вершин, або у прірву. Альтернативи немає.

У міру того, як оновлення стало дедалі тісніше стикатися з "щільними шарами" нашої економічної і соціальної дійсності, людей хвилювало і хвилює питання: "Що нас чекає попереду?" І це не випадково. Буквально до 80-х років наші державні керманичі годували нас гарними казочками — угамовували спрагу знань про майбутнє райдужними байками про світлий день, який не за горами, про блакитне завтра, яке починається сьогодні. Процвітала брехня навіть не заради спасіння страждущих побачити землю благословенну, а в ім'я підтримки власного благополуччя на капітанському місточку. Серйозне вивчення майбутнього, прогностика, наука прогнозування фактично була загнана у підпілля, як і її колеги по нещастю — генетика й кібернетика.

"Філософія майбутнього" — футурологія, що стрімко розвивалася за кордоном, відкидалась нашими вождями як шкідлива буржуазна лженаука. А тим часом стали відомими в усьому світі праці з глобального моделювання, проведені ентузіастами Римського клубу. Хвилювали громадськість своїми розробками міжнародні прогностичні наукові товариства, створені в провідних країнах Заходу.

Чи не парадоксально, що про віщунів минулих часів інших народів ми часто знаємо більше, ніж про своїх власних, сьогоденних про-гностиків. Наочно уявити картину майбутнього їм допомагає економічне і математичне моделювання можливих суспільних подій, а точність прогнозу дає змогу перевірити метод експертних оцінок. Синтез різних думок, точок зору великих спеціалістів дає можливість висвітлити кожний досліджуваний об'єкт з різних боків і сформулювати прогноз кожного соціально-економічного явища.

569