Етапи розвитку

Протягом останніх трьох століть у світі склалася усталена система наукової комунікації, що базується, головним чином, на використанні наукової літератури. У науці комунікації відіграють особливу роль, бо вони є не тільки необхідною умовою індивідуальної наукової діяльності, а й її системоутворювальним механізмом. Через них праці окремих учених поєднуються в наукові області, напрями та дисципліни, а розрізнені елементи наукового знання будують цілісну систему. Від ефективності та швидкодії наукових комунікацій істотно залежить уся професійна діяльність наукового співтовариства.

Швидкому розвитку науки сприяла поява перших наукових журналів спочатку в Західній Європі (60-ті роки XVII ст.), а потім у Росії (20-30-ті роки XVIII ст.), які швидко стали основним засобом фіксації та розповсюдження результатів наукових досліджень, особливо в галузі природничих наук і медицини. Саме з їх виникненням пов'язана практика становлення реферативної періодики.

Потреба в оперативному засобі інформування вчених викликала заснування в 1665 р. перших наукових журналів: "Journal des Scavants" ("Журнал учених", Париж) і "Philosophical Transactions of the Royal Society" ("Філософські записки", Лондон). Сторінки їх були заповнені не стільки статтями, скільки повідомленнями про нові книги, що містили оцінку й короткий виклад змісту. Ці повідомлення, елементами яких були цитати оригінального тексту, називалися екстрактами. Так з'явилася концепція, що вже на початку свого існування наукові журнали мали і реферативний характер

Журнали реферативного типу виникли з метою впорядкування масиву публікацій, який постійно збільшувався, підкреслював наукознавець Д. Прайс

Формування спеціалізованих реферативних служб і журналів почалося в світі наприкінці XVIII — першій половині ХІХ ст. Це було пов'язано з успіхами фізико-математичних, хімічних і технічних наук та зростанням обсягів відповідної літератури. У другій половині ХІХ ст. прискорений розвиток біології та медицини сприяв створенню реферативних органів у цих галузях знань.

Швидкими темпами відбувався розвиток реферативної періодики у Німеччині та США. 1830 року почав виходити перший німецький РЖ з хімії "Pharmaceutisches Centralblatt" (за назвою "Chemisches Zentralblatt" виходив до 1969 р.), 1907 року — американський "Chemical Abstracts", 1926 року — англійський "British Chemical Abstracts".

Першу спробу створити єдине реферативне видання для відображення літератури з природничих і філософських наук було здійснено у Франції

Спроби організації реферативної справи в Росії пов'язані з іменем М. В. Ломоносова. 1758 року ним було підготовлено програму організації щотижневого РЖ в проекті "Санкт-Петербурзьких відомостей", де передбачалося друкувати скорочені перекази творів з їх оцінкою для швидшого ознайомлення вчених з новими книгами.

У 60-80-ті рр. ХІХ ст. на сторінках провідних наукових і технічних журналів з'являються спеціальні реферативні розділи. Їх активними організаторами й учасниками були визначні російські науковці О. О. Борзов, О. М. Бутлеров, Д. І. Менделєєв та ін.

1928 року було створено Комісію з укладання та видання реферативних щорічників "Научная литература СССР", більш відомих під назвою "Индексы". Завданням цієї Комісії було реферування всієї радянської літератури. Планувалося щорічно випускати п'ять томів з основних галузей знань: суспільні науки, природознавство, техніка, медицина та сільське господарство. Було видано ряд томів, здебільшого з медицини та техніки. Але на шляху подальшого розвитку цього починання з'явилися серйозні труднощі. Основною серед них була відсутність безпосереднього та органічного взаємозв'язку між апаратом "Индексов" і всією системою науково-дослідних установ країни.

З самого початку розвитку радянської реферативної періодики з техніки було запропоновано створити систему реферативних видань, які б виходили певними серіями.

Пізніше було організовано нові видання: "Мировая техника", що включав анотації та реферати статей іноземних журналів з машинобудування й металообробки, 1931-1938 рр

У 30-ті рр. почали виходити "Реферативный биологический журнал" (1933-1937 рр.), "Физико-математический реферативный журнал" (1938-1941 рр.), "Центральный медицинский [реферативний] журнал" (1928-1941 рр.). Вони створювалися за ініціативою Академії наук і їх основною перевагою було те, що вони існували як централізовані державні видання з максимальним охопленням світового документального потоку відповідної галузі.

В Україні у цей же час здіснено спробу видавати спеціальні покажчики літератури для фахівців, анотації в яких наближалися за своїм характером до рефератів, у них розкривалися проблематика і цінність рекомендованої літератури. З 1927 року реалізовано публікацію оглядів наукової літератури, що вийшла за рік, в яких підбивалися підсумки розвитку окремих галузей знань.

Завдання реферування та рецензування української літератури було покладено у 1931 році на Книжкову палату відповідно до її нового статуту, затвердженого Наркомосом УРСР. Однак у зв'язку з відсутністю кваліфікованих кадрів і друкарської бази це рішення не було виконане.

1935 року у Харкові в Центральній науковій сільськогосподарській бібліотеці (ЦНСГБ) було створено бібліографічний відділ. Він розпочав роботу над реферативно-бібліографічним збірником "Передовий досвід у соціалістичному сільському господарстві".

Але в 40-50-ті рр. розвиток реферативної справи набув своєрідної форми, яка мала і позитивні сторони, і серйозні недоліки. Галузеві РЖ були замінені збірниками рефератів з певної теми, що виходили епізодично.

Тільки систематичне інформування про найважливішу літературу цілої галузі знання важливе для вчених, саме планово організована система реферативних органів і видань спроможна забезпечити належну повноту й оперативність інформаційного обслуговування науковців.