Контрольні запитання

1. До якої служби за організаційно-правовим статусом відноситься служба ветеринарної медицини господарств?

2. Нормування праці спеціалістів ветеринарної медицини господарств.

3. Як розрахувати штатну чисельність ветеринарних працівників в госпо­ дарствах?

4. Відповідальність, обов'язки та права спеціалістів ветеринарної медици­ ни господарств.

66

2.4. Організація ветеринарної справи в промислових тваринницьких комплексах

Переведення тваринництва на промислову основу було необхідною умовою збільшення виробництва продукції відповідної галузі. В числі тваринницьких господарств промислового типу розрізняють тварин­ницькі комплекси та птахофабрики.

Служба ветеринарної медицини господарств промислового типу за організаційно-правовим статусом є відомчою і мало відрізняється від служби у великому звичайному господарстві, її компетенція обмежена рамками виробничої діяльності комплексу. Вона підконтрольна дер­жавній службі ветеринарної медицини і входить в склад районної служ­би ветеринарної медицини. Спеціальну діяльність її координує головний державний інспектор ветеринарної медицини району.

Служба ветеринарної медицини комплексу має свої суттєві особли­вості, обумовлені спеціалізацією, концентрацією багатотисячного по­голів'я тварин на обмежених площах, комплексною механізацією та ав­томатизацією виробничих процесів, а також циклічністю технології ви­робництва.

Службу ветеринарної медицини комплексів складають лікарі вете­ринарної медицини та технічний персонал (оператори з ветеринарної обробки тварин, дезінфікатори, ветеринарні санітари), які відносяться до виробничого персоналу, а не до інженерно-технічних працівників.

При обслуговуванні комплексів є деякі відмінності. Лікар звичайного сільськогосподарського підприємства з державною формою власності обслуговує тварин, які знаходяться в особистій власності громадян, а лікар комплексу до них не має ніякого відношення. Більш того, йому за­бороняється мати контакт з такими тваринами, тобто він обслуговує ли­ше тварин комплексу і не всіх взагалі, а на певній виробничій одиниці (цех, період тощо). Якщо в комплексі вирощується збірне поголів'я (відгодівля великої рогатої худоби, нетельні господарства тощо), спе­ціалісти ветеринарної медицини комплексу мають право здійснювати деякі контрольні функції у відношенні до господарств-постачальників (вимагати доставки здорових тварин, благополучних у відношенні за­разних хвороб, певних кондицій).

Головний лікар ветеринарної медицини комплексу при будь-якій структурі (відділковій, цеховій, комбінованій) підпорядковується безпо­середньо директорові підприємства. Решта спеціалістів ветеринарної медицини комплексу в усіх спеціальних питаннях підпорядковані голо-

67

вному лікарю незалежно від того, входять вони в штат цехів (відділків) чи ні.

Структуру і штати кожного комплексу розробляє та затверджує ди­ректор підприємства.

Номенклатура та чисельність посад служби ветеринарної медицини в тваринницькому комплексі встановлюється в залежності від спеціалі­зації, напрямку виробничої діяльності, а також особливостей техноло­гічного процесу і об'єму ветеринарної роботи, обумовленого з одного боку, загальною чисельністю поголів'я тварин, а з іншого - ветеринарно-санітарним станом тваринництва в самому господарстві і в навколишній місцевості.

Звичайно, при нормуванні праці в комплексах береться до уваги ступінь концентрації поголів'я, рівень механізації трудомістких процесів в основних виробничих цехах, а також широке використання праці мо­лодшого ветеринарного персоналу для виконання масових профілакти­чних та ветеринарно-санітарних заходів.

Особливостями діяльності служби ветеринарної медицини в ком­плексах є те, що повинна бути забезпечена в них надійна охорона від занесення збудників заразних хвороб тварин, встановлення жорсткого ветеринарно-санітарного режиму, ретельне систематичне виконання дезінфекційних, дезінсекційних та дератизаційних робіт, як частини тех­нологічного процесу.

Комплекси по можливості повинні функціонувати за принципом під­приємств закритого типу, мати капітальне огородження з двома захис­ними зонами.

Вся територія комплексів з виробництва молока, вирощування і від­годівлі великої рогатої худоби і свиней розподілена на дві ізольовані од­на від одної зони: виробничу та адміністративно-господарську.

У виробничій зоні розміщені приміщення для тварин, вигульно-кормові майданчики з твердим покриттям та навісами, пункт ветеринар­ної медицини, ізолятор, споруди для обробки шкірного покриву тварин, забійно-санітарний пункт або санітарна бойня з холодильною камерою, а при в'їзді - ветеринарно-санітарний пропускник з дезінфекційним ба­р'єром. На лінії розмежування зон чи огородження виробничої зони роз­ташовують естакаду з вагою для зважування, навантаження та розван­таження, а також металеву ємкість для збирання трупів тварин перед їх відправкою на завод з виробництва м'ясо-кісткового борошна.

В адміністративно-господарській зоні знаходяться адміністративні приміщення, кормоцех, склади та сховища кормів, котельня та інші об'єк­ти господарського призначення.

68

Однією з особливостей ветеринарних заходів у промисловому тва­ринництві є їх інтенсифікація, пов'язана з чіткою, розрахованою по днях технологією вирощування, відгодівлі чи іншого виробничого призначен­ня тварин в комплексах та птахофабриках. Ці заходи повинні співпадати по часу з кожним періодом виробничого циклу і сприяти виконанню ви­робничих завдань.

Згідно з ветеринарно-санітарними правилами для спеціалізованих тваринницьких господарств, комплекс повинен мати такі ветеринарні об'єкти: еетеринарно-санітарний пропускник, пункт ветеринарної меди­цини та забійно-санітарний пункт. їх розташовують безпосередньо на території комплексу.

Ветеринарно-санітарний пропускник будують при в'їзді у виробничу зону комплексу. У його складі є прохідна, роздягальня, душова з санвуз­лом, приміщення для прання, сушіння та прасування одягу, постійно діюче закрите дезінфекційно-промивне приміщення для миття та дезін­фекції машин, дезкамера для дезінфекції тари і спецодягу. На прилеглій території поблизу входу у ветсанпропускник обладнують майданчик для стоянки автомашин та інших засобів транспорту.

Пункт ветеринарної медицини має у своєму складі аптеку, кімнату з холодильною установкою та підвальним приміщенням для зберігання біопрепаратів, діагностичний кабінет, склад дезінфекційних засобів, ка­бінет лікаря ветеринарної медицини та кімнату для ветеринарного пер­соналу.

Забійно-санітарний пункт - приміщення для забою тварин з холо­дильною камерою для тимчасового зберігання м'ясних туш, а також кім­ната для розтину трупів з автоклавом для переробки забракованих туш і органів. При ньому може бути обладнана піч для спалювання трупів, боєнських конфіскатів, душова з санвузлом, приміщення з секціями для первинної обробки та зберігання шкір.

Допускається блокування пункту ветеринарної медицини з забійно-санітарним пунктом, будівництво яких раціонально здійснювати на лінії розмежування виробничої та господарської зон.

фінансування ветеринарних заходів в спеціалізованих господарст­вах здійснюється за рахунок державного бюджету та оборотних коштів цього господарства.

Для служби ветеринарної медицини господарств з державною фо­рмою власності, в т. ч. комплексів, передбачені норми безкоштовного видавання спецодягу, взуття та попереджувальних пристосувань:

69

Охорона комплексу від

занесення інфекційних та

інвазійних захворювань

Найменування	На який термін, міс.
Халат	12
Безрукавка тепла	24
Фартух клейончастий	24
Чоботи гумові	24
Рукавиці гумові	6

Спеціалістам ветеринарної медицини комплексів необхідно вирішу­вати дуже складні питання, пов'язані з проведенням широких профілак­тичних заходів. Ці заходи повинні поєднуватися і чітко вписуватися в технологію виробництва. Ритмічність роботи комплексів, безперервна змінюваність груп тварин в приміщеннях накладають свій відбиток на організацію та проведення ветеринарних заходів.

Гарантувати стійке благополуччя комплексів з заразних і незараз­них хвороб можна лише при умові чіткої організації та проведення цілої системи ветеринарно-санітарних заходів (рис. 3), які потрібно здійсню­вати у відповідності з ветеринарно-санітарними правилами для спеціа­лізованих господарств.

Профілактика заразних захворювань

Загальна профілактика

Профілактика незараз-них захворювань

І

Дотримання загального санітарного режиму

Контроль за якістю кормів та повноцін­ністю годівлі

Огородження комплексу

Профілактичне карантинування

Створення оптимального мік­роклімату в приміщеннях та контроль за дотриманням не-обхідних його параметрів

Дезінфекція, дезінсекція,

дератизація приміщень

та території

Дегельмінтизації та інші обробки

Обслуговування ветсанпропускника

І		і
Діагностичні дослідження		Активна імунізація

Рис. 3. Система ветеринарно-санітарних заходів у промислових

комплексах

Всі ці заходи необхідно здійснювати у відповідності з планом на всіх етапах виробництва.

У різних тваринницьких комплексах чи спеціалізованих господарст­вах служба ветеринарної медицини має свої особливості та відмінності.

70

Служба ветеринарної медицини в молочних комплексах

За типовими проектами ці комплекси є на 400, 800, 1200, 1600, 2000, 2400 і більше голів.

Основними завданнями служби ветеринарної медицини в молочних комплексах є:

• захист тварин від захворювання бруцельозом, туберкульозом, лейкозом (періодичні діагностичні дослідження у відповідності з діючими інструкціями);

• попередження занесення в комплекс збудників висококонтагіоз- них інфекційних хвороб (ящур), особливо небезпечних (сибірка, емкар, пастерельоз) чи інших характерних для великої рогатої худоби хвороб (лептоспіроз, тріхофітія, парагрип, інфекційний ринотрахеїт, вірусна діа­ рея, колібактеріоз, сальмонельоз, стрептококоз та ін.);

• профілактика захворювання діктіокаульозом, фасціольозом, гіпо­ дерматозом, коростою, бабезіозом, протозоозами та іншими інвазійними хворобами;

• профілактика захворювань вим'я;

• профілактика захворювань копитець та кінцівок;

• забезпечення високого рівня відтворення стада (своєчасна діаг­ ностика тільності у корів і телиць, виявлення безплідних корів та ліквіда­ ція безпліддя, організація штучного осіменіння тварин тощо);

• забезпечення збереження молодняку великої рогатої худоби;

• систематична диспансеризація корів у відповідності з технологіч­ ним циклом виробництва (загальна, гінекологічна, хірургічна).

Важливого значення набуває функціонування комплексів за прин­ципом підприємств закритого типу та капітальне їх огородження з двома захисними зонами.

В молочних комплексах служба ветеринарної медицини здійсню­ється лікарями і операторами з обробки тварин та приміщень. Напри­клад, в комплексі на 800 корів передбачено мати одного лікаря ветери­нарної медицини, одного оператора з ветеринарної обробки тварин та двох операторів з ветеринарної обробки приміщень.

Матеріально-технічна база служби ветеринарної медицини зале­жить від величини молочного комплексу. За діючими нормами техноло­гічного проектування ветеринарних об'єктів в комплексах на 400 корів передбачено мати пункт ветеринарної медицини та в'їздний дезінфікую-чий бар'єр, в комплексах на 800 корів з безприв'язним утриманням - ве­теринарно-профілактичний пункт, в'їздний бар'єр та забійний майданчик. В усіх молочних комплексах повинно бути приміщення для профілактич­ного карантинування, пункт збирання сировини для виробництва м'ясо-кісткового борошна та ізолятор.

71

Пункт ветеринарної медицини складається з амбулаторії та стаціо-нара. Розмір останнього - 3% потужності комплекса при безприв'язному та 2% - при прив'язному утриманні корів.

В'їзний дезбар'єр розміщують на головному в'їзді на територію мо­лочного комплексу. Довжина його повинна бути 9 м, ширина на всю ши­рину воріт, глибина 0,35 м.

Ізолятор будують на відстані 200 м від основних виробничих об'єктів комплексу.

Для забезпечення належного санітарного стану виробничих примі­щень та території комплексу необхідно постійно слідкувати за їх чисто­тою і благоустроєм. Щомісячно проводить санітарний день.

Родильні відділення повинні бути змінними - одне функціонує, а ін­ше в цей час санують, що сприяє попередженню гостро перебігаючих інфекційних хвороб молодняку.

Найбільш ефективною виявилася поточно-цехова система вироб­ництва молока, яка повно відповідає фізіологічним та продуктивним особливостям тварин у промисловому тваринництві. Вона дозволяє ор­ганізувати ритмічне здійснення ветеринарно-санітарних заходів по цик­лах виробництва.

Технологія ветеринарних робіт в молочних комплексах включає:

Цех сухостою, секції нетелів цехів первісток:

• клінічне дослідження та ветеринарно-санітарні обробки тварин при поступанні, перед переведенням в інші підрозділи;

• дезінфекція стійл (станків) перед комплектуванням технологіч­ них груп та вигульних майданчиків 1 раз на місяць;

• імунізація проти колібактеріозу, сальмонельозу, парагрипу та ін­ фекційного ринотрахеїту, обробка вітамінними препаратами за показан­ нями;

• дослідження корів та нетелів на різні форми маститів - 7-10 і 45- 50 дні сухостою.

Цехи розтелів, родильні відділення цехів первісток:

• клінічне дослідження корів та нетелів перед розтелом і зразу пі­ сля нього, а також телят зразу після народження, перед передаванням в інші підрозділи за технологією;

• дезінфекція боксів (станків, стійл) для корів і нетелів перед по­ становкою та після виведення тварин, кліток для телят у профілакторії щоденно;

• дослідження молозива на кислотність та кетонові тіла першого надою корів і нетелів;

• дослідження 10-15% телят на випоювання їм молозива в перші дві години життя за показаннями;

• акушерсько-гінекологічне обстеження на 5-6 день після розтелу;

• обробка корів засобами, що посилюють скорочення матки за по­ казаннями;

• обстеження корів на мастит в 1-й та 14-й дні після розтелу;

• імунізація телят проти колібактеріозу і сальмонельозу, парагрипу і інфекційного ринотрахеїту, опромінення ІЧ та УФ-спектра;

• обезрожування телят при безприв'язному утриманні корів у 7-30- денному віці;

• протистресові обробки телят за 1 годину до перевезення в на­ ступні підрозділи, якщо перевезення триває понад 1 годину;

• ветеринарно-санітарний контроль доїльного обладнання та мо­ лочного посуду, дотримання правил гігієни доїння корів постійно, а бак­ теріологічний контроль періодично.

Цехи (секції) роздоювання та осіменіння:

• клінічний огляд перед поступанням в цех та перед переведенням в інший підрозділ;

• дезінфекція стійл (станків) після кожного циклу користування;

• ветеринарно-санітарний контроль доїльного обладнання та мо­ лочного посуду постійно, а бактеріологічний контроль 1 раз у місяць;

• контроль стану обміну речовин щоквартально у 6 еталонних ко­ рів з однорідних технологічних груп;

• гінекологічне обстеження корів через ЗО днів після розтелу після відсутності стадії збудження статевого циклу;

• дослідження корів на мастит через ЗО і 60 днів після розтелу.

Цехи виробництва молока:

• клінічні обстеження та санітарні обробки корів перед переведен­ ням в цех сухостою;

• дезінфекція станків і вигульних майданчиків 1 раз в квартал, а також після проведення досліджень тварин на туберкульоз, бруцельоз, лейкоз;

• ветеринарно-санітарний контроль стану доїльної апаратури та молочного посуду постійно, а бактеріологічний контроль 1 раз в квартал;

• контроль стану обміну речовин у корів по еталонних тваринах щоквартально;

• імунізація корів проти сибірки, діагностичні дослідження на тубе­ ркульоз, бруцельоз, лейкоз;

72

73

• інші діагностичні дослідження, імунізації та спеціальні обробки тварин за показаннями;

• дослідження корів на мастит 1 раз у місяць;

• введення спеціальних препаратів в усі долі вим'я перехворілих маститом під час лактації корів після останнього доїння, перед запуском.

У всіх виробничих підрозділах використовуються такі роботи: конт­роль ветеринарно-санітарного стану території комплексу, загальний ог­ляд тварин, обстеження кормів, джерел напування; дезінфекція транс­портних засобів, забійних пунктів, холодильних камер, ізолятора тощо та бактеріологічний контроль якості дезінфекції; дезінсекція, дератизація; контроль стану мікроклімату в приміщеннях; ветеринарно-санітарний контроль пасовищ та природних місць напування; діагностика хвороб і проведення лікування хворих тварин.

Служба ветеринарної медицини комплексів з вирощу­вання та відгодівлі великої рогатої худоби

Основними завданнями спеціалістів ветеринарної медицини цих комплексів є:

• вивчення ветеринарно-санітарного стану господарств-постача- льників молодняку великої рогатої худоби (звертають увагу на умови утримання, забезпеченість доброякісними кормами, епізоотичний стан, санітарний стан ферм, території навколо них, захворюваність тварин, причини хвороб тощо);

• відбирання та підготовка тварин для завезення в комплекси (від­ бирають здорових, добре розвинених тварин, досліджують їх на інфек­ ційні та інвазійні хвороби, безпосередньо перед відправленням вводять антистресові препарати (глюкоза, аміназин, антибіотики));

• перевезення та приймання тварин (перевозять в спеціально об­ ладнаних автомашинах з теплоізоляцією, проводять клінічний огляд при розвантаженні в приймальне відділення і організовують 30-денне їх про­ філактичне карантинування з відповідними діагностичними та ветерина­ рно-санітарними обробками тощо);

• захист тварин від інфекційних хвороб (бруцельозу, туберкульозу, ящуру, сибірки, трихофітії, емфізематозного карбункулу, лейкозу, лепто­ спірозу, пастерельозу, парагрипу, інфекційного ринотрахеїту, вірусної діареї, сальмонельозу тощо);

• захист тварин від інвазійних хвороб (фасціольозу, діктіокаульозу, гіподерматозу та ін.);

• профілактика незаразних хвороб органів травлення, дихання, порушень обміну речовин, отруєнь тощо;

• профілактика захворювань копитець та кінцівок;

74

- періодична дезінфекція, дезінсекція, дератизація тваринницьких приміщень.

Рекомендована чисельність працівників ветеринарної медицини в комплексах із різним поголів'ям приведена в таблиці 6.

Таблиця 6

Штатна чисельність працівників ветеринарної медицини в комплексах з вирощування та відгодівлі великої рогатої худоби

Тип господарства	Потужність компле­ксу, кількість голів	Число штатних одиниць
		Всього	Головний лікар ветеринарної медицини	Старший лікар ветеринарної медицини	Лікар ветеринар­ної медицини	Оператори з ветеринарної обробки
						тварин	примі­щень
Промисловий комплекс Відгодівельні майданчики	10 000 10 000 20 000 30 000	11 4 8 11	1 1 1	1	3 1 3 4	4 1 2 3	3 1 2 3

Особливістю цих комплексів є те, що вони не можуть функціонувати як господарства закритого типу. Ось чому коло господарств-постачаль-ників повинно бути якнайменше, звезення молодняку потрібно робити в найстисліші терміни (тиждень, два), що буде сприяти створенню відпо­відного мікробізму, попередженню пасажування збудників різних хвороб при тривалому завезенні тварин.

При необхідності проведення протиепізоотичних, профілактичних та лікувальних заходів серед багатотисячного поголів'я неможливо викори­стовувати лише монообробки. Потрібно здійснювати обробки прогреси­вними методами, зокрема, аерозольним, пероральним. Бажано, щоб аерозольні установки були стаціонарними, трубопроводи були в усіх приміщеннях для утримання тварин комплексу.

Практика засвідчує, що в комплексах з вирощування та відгодівлі великої рогатої худоби спочатку проявляються шлунково-кишкові захво­рювання, а з 2-місячного віку на їх фоні з'являються вірусні респіраторні хвороби. Характерним є те, що у більшості спеціалізованих господарств мають місце змішані інфекції (парагрип, інфекційний ринотрахеїт, вірус-

75

на діарея), які ускладнюються бактеріальною флорою (пастерели, бор-детели, пневмококи та ін.).

Таблиця 7

Штатна чисельність працівників служби ветеринарної медицини свинарських комплексів

Служба ветеринарної медицини свинарських комплексів

Свинарство в Україні - друга галузь після птахівництва, яка пере­йшла на промислове виробництво свинини. За короткий час почали фу­нкціонувати 5 державних комплексів на 108 тис. голів, 4 - на 54 тис, 1 - на 36 тис. та 4 - на 24 тис. і багато комплексів у складі звичайних колектив­них сільськогосподарських підприємств.

Основними завданнями служби ветеринарної медицини свинарсь­кого комплексу є:

• контроль за комплектуванням підприємства до введення його в експлуатацію та в процесі роботи;

• систематичний контроль за годівлею та утриманням свиней (до­ слідження якості кормів, особливо концентрованих, обов'язкова стерилі­ зація харчових відходів, дотримання оптимальних параметрів мікроклі­ мату в приміщеннях тощо);

• систематичне санітарне вибракування свиней;

• захист комплексу від занесення збудників класичної чуми, беши­ хи, хвороби Ауєскі, коронавірусного гастроентериту, ящуру, дизентерії, лептоспірозу та ін.);

• попередження захворювання свиней колібактеріозом, набряко­ вою хворобою, сальмонельозом, туберкульозом, аскаридозом та ін.;

• проведення масових профілактичних обробок проти незаразних хвороб (залізомісткими препаратами проти аліментарної анемії, препа­ ратами селену для попередження токсичної дистрофії печінки, вітамін­ ними препаратами проти гіповітамінозів тощо);

• лікування тварин індивідуальними та груповими методами;

• періодична дезінфекція, дезінсекція, дератизація приміщень у відповідності з технологічними графіками та контроль якості дезінфекції;

• контроль за станом обміну речовин шляхом біохімічних дослі­ джень крові свиней.

Служба ветеринарної медицини в свинарських комплексах здійсню­ється лікарями ветеринарної медицини та операторами з ветеринарної обробки тварин і приміщень. Штатна чисельність працівників служби ветеринарної медицини свинарських комплексів в залежності від їх по­тужності представлена в таблиці 7.

76

Посада	Кількість одиниць при поголів'ї в рік				Плем-репродуктор на 400 свиноматок
	108 тис.	54 тис.	24 тис.	12 тис.
Головний лікар ветеринарної медицини	1	1	-	-	-
Старший лікар ветеринарної медицини	6	2	1	1	1
Старший лікар-епізоотолог	1	1	-	-	-
Лікар ветеринарної медицини	-	1	-	-	1
Лікар ветсанпропускника	1	1	-	-	-
Ветсанлікар забійно-санітарного пункту	1	1	-	-	-
Лікар (зооінженер) пункту штучного осіменіння тварин	1	1	1	1	-
Зав. лабораторією - лікар	1	1	-	-	-
Лаборант	1	1	-	-	-
Зав. аптекою - лікар	1	1	1	1	-
Оператор з ветеринарної обробки тварин	7	3	2	1	-
Ветсанітар ветсанпропускника	3	-	-	-	-

Промислові комплекси та спеціалізовані господарства з вирощу­вання і відгодівлі свиней утримуються на режимі підприємств закритого типу. Категорично забороняється на їх територію входити стороннім особам та в'їжджати транспорту. За кожною групою тварин закріплюєть­ся постійний обслуговуючий персонал. Спеціалістам ветеринарної ме­дицини забороняється обслуговувати тварин у особистому користуванні громадян.

Після закінчення технологічного циклу проводиться 5-7-денна сані­тарна перерва, під час якої здійснюється механічне очищення, миття, санітарний ремонт, дезінфекція та біління секторів тваринницьких при­міщень.

У 1987 р. вищим сільськогосподарським органом, його структурними підрозділами, багатьма науково-дослідними установами був розробле­ний "Посібник із застосування інтенсивних технологій виробництва сви­нини", у якому висвітлена схема ветеринарно-профілактичних заходів у комплексах та фермах з вирощування та відгодівлі молодняку свиней, яку ми для прикладу наводимо.

77

Ремонтні свинки:

- карантинування при завезенні з господарств-постачальників про­ тягом місяця. Обробки проводять у відповідності з ветеринарно- санітарними правилами.

Свиноматки холості:

• санітарно-гігієнічна обробка свиноматок інсекто-акарицидами при переведенні з цеху опоросу;

• копрологічні дослідження та дегельмінтизація з врахуванням цих досліджень на 2-3 день після переведення;

• контроль за станом обміну речовин в організмі шляхом біохіміч­ них досліджень крові на 4-5 день після переведення;

• введення тривітаміну на 2 та 12 день після відлучення поросят;

• стимуляція статевої функції в перший день після відлучення по­ росят (СЖК в дозі 18-20 мл, гонадотропін 500 ОД чи ін.);

• дослідження на туберкульоз, бруцельоз, лептоспіроз один раз в рік алергічно чи серологічно;

• контроль параметрів мікроклімату щотижня;

- контроль якості дезінфекції двічі в місяці. Свиноматки купоросні:

• санітарно-гігієнічна обробка інсекто-акарицидами при переведен­ ні на опорос;

• ін'єкція тривітаміну за 50, ЗО, 20, та 10 днів до опоросу;

• ін'єкція фероглюкіну за 35-30 днів до опоросу;

• дегельмінтизація проти аскарозу 1 раз у квартал за показаннями;

• контроль за станом обміну речови шляхом бохіміних досліджень крові за показаннями;

• синхронізація опоросів шляхом введення естрофану (0,175 мг ак­ тивної речовини) на 113 день супоросності;

• контроль параметрів мікроклімату постійно;

• контроль якості дезінфекції двічі в місяць;

• обробка шкірного покриву теплою водою, дезінфекція сосків вим'я розчином перманганату калію в розведенні 1: 10000.

Свиноматки підсисні:

• дезінфекція сосків вим'я розчином перманганату калію в розве­ денні 1: 10000 після опоросу протягом перших трьох днів;

• введення тривітаміну на 12 день після опоросу та за 5 днів до відлучення поросят по 10 мл внутрішньом'язово.

Поросята-сисуни:

• обробка пуповини зразу після народження;

• АБК (ацидофільна бульйонна культура) по 4 мл, премікс К-1 в пе­ рший день життя;

• обрізання хвостів, видалення кликів у перший день життя;

• видалення з секцій маток, хворих маститом чи з синдромом ММА (мастит-метрит-агалактія) та посадка в цей станок здорової підсисної матки по мірі виявлення хворих тварин;

• ін'єкція фероглюкіну з вітаміном В12 чи інших залізомістких пре­ паратів на 2-3 день життя внутрішньом'язово по 2-3 мл;

• кастрація кнурців на 10 день після народження;

• контроль параметрів мікроклімату постійно;

• контроль якості дезінфекції систематично (після кожної дезінфек­ ції).

Відлучені поросята (дорощування):

• дегельмінтизація з врахуванням копрологічних досліджень на 50 день життя;

• контроль параметрів мікроклімату постійно;

- контроль якості дезінфекції систематично. Кнурі основні та яких перевіряють

• дослідження на туберкульоз, бруцельоз, лептоспіроз один раз у рік;

• дегельмінтизація 1 раз у квартал;

• дослідження сперми на бактеріальну забрудненість 1 раз у квар­ тал (колітитр, наявність синьогнійної палички);

• введення тривітаміну 1 раз у декаду;

• обробка препуцію фурациліном 1 раз у декаду;

• контроль обміну речовин за біохімічними дослідженнями крові 1 раз у місяць;

• контроль параметрів мікроклімату щотижня;

• контроль якості дезінфекції 1 раз в місяць.

При промисловій технології вирощування та відгодівлі свиней за­пропоновані також терміни щеплень різними біопрепаратами. Комплекс­на (одночасна) імунізація проти кількох інфекційних хвороб сьогодні не рекомендована. А у зв'язку з відсутністю асоційованих вакцин, щеплен­ня моновакцинами обов'язково проводити з врахуванням першочерго­вості за актуальністю хвороби в залежності від епізоотичної ситуації (час між щепленнями повинен бути не менше 14 днів).

Матеріально-технічна база служби ветеринарної медицини свинар­ського комплексу складається з виробничих приміщень та споруд вете­ринарного і виробничого ветеринарно-санітарного призначення (пункт ветеринарної медицини чи лабораторія ветеринарної медицини, вете­ринарно-санітарний пропускник з дезінфекційним бар'єром, забійно-сані­тарний пункт чи забійний майданчик), спеціальних машин, установок, обладнання, інструментів, медикаментів та інших засобів.

78

79

Кількість і призначення ветеринарних об'єктів комплексу повинні відповідати діючим нормам технологічного проектування ветеринарних об'єктів для тваринницьких підприємств.

Організація роботи служби ветеринарної медицини свинарського комплексу має свої особливості, а тому і її структура значно відрізняєть­ся від структури служби в звичайних господарствах. Праця спеціалістів ветеринарної медицини організовується у відповідності з посадовими інструкціями, які розробляє головний лікар комплексу та затверджує ке­рівник підприємства.

Служба ветеринарної медицини спеціалізованих вівчарських господарств

Завдання служби мало чим відрізняється від завдань служби в ін­ших комплексах, але безумовно є різниця в організації роботи, обумов­лена особливостями цього виду тварин, правилами їх утримання, спе­цифічних для овець захворювань, методами лікування та профілактики.

У вівчарських господарствах необхідно ретельно виконувати систе­му ветеринарних заходів, які забезпечують здоров'я та високу продукти­вність тварин, отримання доброякісної продукції.

Ветеринарне обслуговування спеціалізованих вівчарських госпо­дарств також вимагає відповідної матеріально-технічної бази, яка скла­дається з пункту ветеринарної медицини або лікувально-санітарного пункту (ЛСП) із стаціонаром, ізолятором, забійно-санітарним пунктом, кімнатою чи майданчиком для розтину трупів овець.

Пункт ветеринарної медицини чи ЛСП будують з розрахунку обслу­говування однієї чи кількох вівцеферм.

Об'єкти для обробки шкірних покривів овець акарицидними засоба­ми (майданчики, ванни) будують переважно поблизу стригальних пунктів з врахуванням пропускної здатності цих об'єктів.

Вівчарські господарства повинні знаходитися на режимі підпри­ємств закритого типу. Вхід сторонніх осіб та в'їзд будь-якого транспорту на їх територію забороняється.

На території ферм забороняється утримувати собак (крім для охо­рони і випасання овець). Собак господарства щеплюють проти сказу, досліджують на бруцельоз, піддають дегельмінтизації проти теніїдозів чи іншим обробкам.

З метою попередження хвороб овець у господарстві потрібно за­безпечити зоогігієнічний режим утримання тварин, передбачений техно­логічними нормами.

Напування тварин здійснюють з автонапувалок або з корит не мен­ше двох разів на день. З метою попередження зараження овець фасціо-

80

льозом не можна використовувати як напування їх, так і випасання в низинних заболочених місцях.

З метою попередження шлунково-кишкових хвороб овець перево­дять із стійлового на пасовищне утримання поступово.

Овець отар, неблагополучних із заразних хвороб, стрижуть остан­німи в місцях їх постійного розташування.

У випадку виникнення інфекційної хвороби овець (актуальними для цього виду тварин є брадзот, інфекційна ентеротоксемія, анаеробна ди­зентерія ягнят, хламідіоз, копитний гнилець та ін.) неблагополучну отару утримують ізольовано від інших отар до повної ліквідації хвороби. Ви­мушені та закріплювальні ветеринарно-санітарні заходи проводять у відповідності з діючими інструкціями.

Служба ветеринарної медицини птахофабрик

Основними завданнями служби ветеринарної медицини птахофаб­рик та спеціалізованих птахівничих господарств є:

• попередження занесення збудників небезпечних інфекційних хвороб (н'юкаслська хвороба, інфекційний бронхіт, респіраторний мікоп- лазмоз, хвороба Гамборо, інфекційний ларинготрахеїт, хвороба Марека, віспа та ін.);

• захист птиці від захворювання пулорозом-тифом, сальмонельо­ зом, колібактеріозом, лейкозом, туберкульозом, орнітозом та ін.);

• профілактика незаразних захворювань птиці;

• ветеринарно-санітарний контроль за комплектуванням птахофа­ брик;

• ветеринарно-санітарна експертиза продуктів забою птиці та яєць;

• проведення ветеринарно-санітарних заходів.

Чисельність спеціалістів ветеринарної медицини птахофабрик та спеціалізованих птахівничих господарств встановлюють у відповідності з типовими штатами і штатними нормативами спеціалістів цих підпри­ємств. На птахофабриці є головний лікар ветеринарної медицини, який очолює службу. Йому підпорядкована лабораторія ветеринарної меди­цини із штатом - 1 лікар ветеринарної медицини та 1-2 і більше лабора­нтів, завідувач аптекою. Крім того, по 1 лікарю повинно бути в кожному цеху (вирощування, несучок, ремонтного молодняку, забійному та ін.).

У безпосередньому підпорядкуванні головного лікаря ветеринарної медицини знаходиться група операторів з ветеринарної обробки тварин та приміщень (у кількості з розрахунку приблизних норм часу на викону­вану роботу).

81

Старший ветеринар­ний лікар-епізоолог

Лікар ветеринарної

медицини батьківського

стада

Старший ветеринар­но-санітар­ний лікар

Оператори з ветеринарної обробки при­міщень (6)

Оператори з

ветеринарної

обробки птиці (7)

Ветеринарний санітар-дератизатор

Лікар ветеринарної

медицини

промислового цеху

№ 1

Ветеринарний санітар

із збирання загиблої птиці

Головний лікар ветеринарної

медицини птахофабрики

Лікар ветеринарної

медицини

промислового

цеху № 2

Лікар ветеринарної

медицини забійного

цеху

Зав. лабораторією

ветеринарної

медицини

Завідувач

ветеринарною

аптекою

Ветеринарний лікар-патологоанатом

Для прикладу наводимо структуру служби ветеринарної медицини птахофабрики на 500 тис. курей-несучок (рис. 4).

Для товарних птахівничих господарств яєчного та м'ясного напрям­ків, а також для племінних птахівничих господарств передбачаються такі ветеринарні і ветеринарно-санітарні об'єкти:

а) лабораторія ветеринарної медицини із складом деззасобів;

Ь) санітарний блок (прохідна, гардеробна з сушильною шафою, ду­шова, приміщення для дезінфекції одягу тощо);

с) дезінфекційний блок;

о¹) пункт для дезінфекції яєчної тари;

є) забійно-санітарний пункт;

т) дезбар'єри.

Лабораторія ветеринарної медицини, забійно-санітарний пункт та дезінфекційний блок є загальногосподарськими ветеринарними об'єк­тами, які розташовуються в адміністративно-господарській зоні. Пункт для дезінфекції яєчної тари передбачається при яйцескладі, санітарний блок та дезбар'єри - при вході у кожну виробничу зону.

Спеціалізовані птахівничі господарства знаходяться на режимі під­приємств закритого типу. Для попередження занесення збудників інфек­цій на територію птахофабрик працівникам та службовцям цих госпо­дарств забороняється купувати птицю для особистого користування в інших господарствах та на ринку.

Комплектування промислових стад здійснюється за рахунок власно­го батьківського стада або з одного джерела - племінного благополуч­ного з заразних хвороб птиці птахівничого господарства.

З метою створення імунної зони навколо птахівничих господарств птицю в радіусі 5 км щеплюють у відповідності з планом протиепізоотич-них заходів цього господарства.

Перед розташуванням чергової партії птиці передбачають міжцик-лові профілактичні перерви від 20 до ЗО днів. Приміщення та інвентар у цей час чистять і дезінфікують.

У кожний окремий пташник або ізольовану залу розташовують пар­тію лише одновікової птиці. Не дозволяється перетримувати молодняк у залах (клітках) довше термінів, передбачених технологічними вимогами.

Для профілактики заразних хвороб, крім загальних ветеринарно-санітарних заходів, проводять щеплення птиці з урахуванням епізоотич­ної ситуації в господарстві та у навколишніх населених пунктах.

Оператор ветеринар­ної аптеки

Лаборанти (2)

Електрослюсар з аерозольної

імунізації птиці та дезінфекції приміщень

Рис. 4. Структура служби ветеринарної медицини птахофабрики

Контрольні запитання

1. Які ви знаєте відмінності при ветеринарному обслуговуванні промисло­ вих комплексів у порівняні із звичайними господарствами?

1. Які ветеринарні об'єкти повинні бути в промислових тваринницьких комплексах?

2. Які особливості ветеринарного обслуговування молочних комплексів?

1. Які особливості ветеринарного обслуговування свинарських комплек­ сів?

1. Які особливості ветеринарного обслуговування комплексів з вирощу­ вання та відгодівлі великої рогатої худоби?

1. Які особливості діяльності служби ветеринарної медицини птахофаб­ рик?

82

83

Розділ 3.

ОРГАНІЗАЦІЯ ВЕТЕРИНАРНОГО СЕРВІСУ.

ГОСПРОЗРАХУНОК У ВЕТЕРИНАРНИХ

УСТАНОВАХ

Перехід до ринкових методів господарювання АПК вимагає підви­щення ролі спеціалістів ветеринарної медицини та зоотехнічних праців­ників в діяльності всього народногосподарського комплексу та забезпе­ченні епізоотичного і епідеміологічного благополуччя країни шляхом пі­знання організаційних форм сервісного обслуговування тваринництва, покращення системи економічних і правових взаємозв'язків у процесі фірмового виробничого обслуговування сільськогосподарських підпри­ємств, регулювання раціонального використання виробничих ресурсів, в тому числі з проблем ветеринарної медицини.

3.1. Економічна сутність, завдання та функції зооветсервісу

Збільшення виробництва продукції тваринництва при одночасному зниженні її собівартості є одним з головних завдань працівників сільсь­кого господарства. У виконанні цього завдання поряд з інтенсифікацією, концентрацією, спеціалізацією тваринницьких галузей, вдосконаленням всього технологічного процесу, організації праці, важливе місце нале­жить ветеринарним заходам, що здійснюються службою ветеринарної медицини нашої країни.

Ветеринарна медицина - комплекс наук про будову організму тва­рин, його життєдіяльності, про етіологію і симптоми хвороб, методи їх діагностики, профілактики і ліквідації, способи терапії, а також про захо­ди охорони людей від захворювань, спільних для тварин та людей.

Ветеринарна справа - галузь діяльності людини, що склалася істо­рично і спрямована на збереження та ріст поголів'я тварин, відновлення здоров'я, забезпечення нормальної продуктивності та працездатності, а також попередження захворювань людей хворобами, що передаються від тварин людині.

У цьому полягає сутність ветеринарних заходів, сутність ветерина­рної справи.

Ветеринарна справа тісно пов'язана з багатьма галузями народного господарства (тваринництво: промисловість, що переробляє продукти та сировину тваринного походження; транспорт: торгівля тваринами і си­рими продуктами тваринництва; імпорт та експорт), у тому числі і з охо-

84

роною здоров'я людей. Цим визначається її важливе народногосподар­ське та соціальне значення.

Спеціалісти ветеринарної медицини проводять боротьбу з антропо-зоонами, позбавляють людство від небезпеки захворювання такими хворобами як сибірка, сап, сказ, бруцельоз, туберкульоз, лептоспіроз, туляремія, орнітоз, гельмінтизоопози тощо.

Економічне значення ветеринарної справи визначається, з одного боку, збитком, який наносять тваринництву хвороби худоби та птиці, а з іншого боку - тим ефектом, які дають ветеринарні заходи в скороченні цих збитків.

Критерієм для загальної оцінки ефективності ветеринарних заходів прийнято вважати відсутність (зниження) захворюваності та смертності тварин, високий процент збереження поголів'я чи отримання приплоду. Непрямим показником цієї ефективності може слугувати і збільшення продуктивності тварин. Практика засвідчує, що ефективність спеціаль­них ветеринарних заходів вища там, де краще організована ветеринар­на справа взагалі та ветеринарний сервіс зокрема.

Основними завданнями зооветеринарного сервісу є:

• охорона території України від занесення з інших держав або з карантинної зони збудників заразних хвороб тварин;

• профілактика, діагностика та лікування інфекційних, інвазійних і незаразних хвороб тварин;

• контроль за випуском для реалізації доброякісних у ветеринар­ но-санітарному відношенні продуктів та сировини тваринного походжен­ ня;

• захист населення від хвороб, спільних для тварин і людей;

• контроль за переміщенням, експортом та імпортом тварин, про­ дуктів та сировини тваринного походження, ветеринарних препаратів, кормів тощо;

• контроль якості засобів захисту тварин, засобів ветмедицини та кормових добавок.

3.2. Ліцензування підприємницько/діяльності у сфері ветсервісу

Ліцензійна палата України є центральним органом виконавчої вла­ди на чолі з головою, якого призначає на посаду та звільняє з неї Пре­зидент України. До основних завдань Ліцензійної палати України на­лежать:

- узагальнення практики застосування законодавства з питань лі­ цензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, розробка пропозиції щодо його узаконення;

85

• методичне керівництво роботою, пов'язаною з ліцензуванням підприємницької діяльності та державною реєстрацією суб'єктів підпри­ ємництва;

• координація роботи органів, що здійснюють ліцензування під­ приємницької діяльності та реєстрацію суб'єктів підприємництва;

• введення єдиного ліцензійного реєстру, введення реєстру су­ б'єктів підприємницької діяльності, контроль за додержанням порядку видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій та державної ре­ єстрації суб'єктів підприємництва органами, що виконують дані функції.

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на влас­ний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, надан­ню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

• громадяни України, інших держав, не обмежені законом у право - або дієздатності;

• юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійсню­вати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законо­давству України "Про підприємництво". У здійсненні підприємницької діяльності існують обмеження без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим нею органом, не можуть здійснюватися ветеринарна практика та реалізація ветерина­рних медикаментів і препаратів.

Ліцензія на здійснення підприємницької діяльності видається не піз­ніше, ніж через ЗО днів з дня одержання заяви. Відмова у видачі ліцензії видається в той же строк у формі відповідного акта.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

• вільний вибір видів діяльності;

• залучення на добровільних засадах до здійснення підприємни­ цької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

• самостійне формування програми діяльності та вибір постачаль­ ників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до чинного законодавства;

• вільне наймання працівників, залучення і використання різних видів ресурсів;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після вне­ сення встановлених платежів;

• самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності прово­диться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради народних депутатів або в районі міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем знаходження або проживання даного суб'єкта.

Для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності по­даються такі документи:

• рішення власника (власників) майна, а якщо їх більше двох - установчий договір;

• статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємства;

• рішення Антимонопольного комітету України про згоду на ство­ рення, реорганізацію суб'єкта реєстраційну картку встановленого зразка; документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Підприємці-громадяни, які здійснюють свою діяльність без створен­ня юридичної особи, подають заповнену реєстраційну картку та доку­мент, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Державна реєстрація здійснюється протягом п'яти робочих днів, ви­дається посвідчення про реєстрацію і в десятиденний термін подаються відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної стати­стики.

Засновники суб'єкта підприємництва повідомляють реєструючий ор­ган про його місцезнаходження.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємництва є під­ставою для відкриття рахунків в установах банків. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову ін­спекцію.

Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою за­явою підприємця, а також на підстав рішення суду.

Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці.

Діяльність підприємця припиняється з власної ініціативи, на підставі рішення суду і в разі закінчення строку дії ліцензії.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підпри­ємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та мо­нополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності за­тверджене Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок ліцензу­вання підприємницької діяльності" від 3 липня 1998 р. №1020, визначає порядок видачі, переоформлення, зупинення, анулювання та поновлен­ня дії ліцензій, обліку виданих ліцензій та розмір плати за їх видачу".

86

87

Для отримання ліцензій на кожний вид діяльності суб'єкт підприєм­ницької діяльності подає до органу, що видає ліцензії, заяву, в якій за­значається:

• відомості про заявника: для громадянина-підприємця - прізви­ ще, ім'я, по батькові та паспортні дані (серія і номер, ким і коли вида­ ний), місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи, для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, банківські реквізи­ ти, організаційно-правова форма, ідентифікаційний код;

• вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію те­ рмін дії ліцензії.

До заяви додаються такі документи: підприємцями-громадянами -копії документів, які засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для провадження певної діяльності, копія свідоцтва про державну ре­єстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, юридичними особами -копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької дія­льності та установчих документів.

Ліцензія - документ суворої звітності. У ній зазначаються наймену­вання та ідентифікаційний код органу, що видав ліцензію, відомості про отримувача й виду діяльності, на яку видається ліцензія, місце прова­дження діяльності, особливі умови та правила проведення такого виду діяльності, номер реєстрації ліцензії дата видачі і термін дії ліцензії.

Ліцензія скріплюється підписом відповідальної особи і печаткою ор­гану, що її видав.

Термін дії ліцензії встановлюється органом, що її видає, але не ме­нше ніж на три роки і може бути продовжений за заявою суб'єкта у по­рядку, встановленому для її отримання.

Ліцензія видається не пізніше трьох днів з дня прийняття рішення про видачу.

У разі втрати ліцензії у п'ятиденний термін після подання заяви ви­дається дублікат ліцензії.

Ліцензія підлягає переоформленню у разі зміни місцезнаходження чи найменування юридичної особи або відомостей про підприємця-громадянина, яке здійснюється протягом 10 днів з дня подання заяви.

Орган, який видає ліцензію, має право зупиняти дію або анулювати ліцензію при порушеннях ліцензійних умов, передачі іншій особі, вияв­ленні недостовірних відомостей у заяві на видачу тощо.

Орган, який видав ліцензії, веде книгу їх обліку. Діловодство здійс­нюється окремо по кожному суб'єкту підприємницької діяльності. Кожна справа має подвійну нумерацію - порядковий номер справи та реєстра­ційний номер ліцензії.

Орган, який видає ліцензії, веде реєстр виданих ліцензій, до якого вносять такі відомості:

• ідентифікаційний код - для юридичної особи;

• ідентифікаційний номер - для фізичної особи платника податків та інших обов'язкових платежів;

• найменування юридичної особи, прізвище, ім'я, по батькові підприємця - громадянина;

• код території, місцезнаходження - для юридичної особи, місце проживання - для фізичної особи, факс, телефон;

• місце проживання (діяльності) - повна адреса код і найменуван­ ня підпорядкованості (для суб'єктів, що підпорядковуються органам ви­ конавчої влади);

• код та найменування організаційно-правової форми юридичної особи;

• код і найменування виду діяльності номер ліцензії, дата видачі та термін її дії;

• дата, номер рішення, причина зупинення, продовження, анулю­ вання ліцензії.

На базі реєстрів, що ведуться органами, які видають ліцензії, ство­рюється єдиний ліцензійний реєстр.

Контроль за дотриманням суб'єктом підприємницької діяльності лі­цензійних умов здійснюється органом, який видає ліцензії, та Ліцензій­ною палатою.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджений перелік орга­нів, які видають ліцензії на провадження певних видів підприємницької діяльності, згідно з яким на виготовлення ветеринарних медикаментів і препаратів ліцензії видає Департамент ветеринарної медицини Мінаг-рополітики, а на ветеринарну практику - Республіканське управління державної ветмедицини Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, Управління державної ветеринарної медицини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Ліцензійною палатою України та Державним департаментом ветери­нарної медицини Мінагрополітики України затверджена Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умо­ви) з ветеринарної практики та контроль за їх дотриманням за № 12/2 від 1 лютого 1999 року.

Ліцензія видається на ветеринарну практику, до якої належить: профілактика захворювань і диспансеризація тварин, дезінфекція, дез­інсекція, діагностична (в тому числі і лабораторна) та лікувальна роботи.

88

89

Для провадження підприємницької діяльності з ветеринарної прак­тики громадянин-підприємець повинен мати ветеринарну освіту, а юри­дична особа в своєму складі - не менше одного фахівця ветеринарної медицини.

Суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати матеріально-технічну базу, а саме: лікарню ветеринарної медицини, амбулаторію, клініку, пункт швидкої допомоги ветеринарної медицини (робоче місце) з висновками протипожежного, санітарного, ветеринарного державних органів району (міста) про відповідність вказаних об'єктів чинним норма­тивним вимогам.

Суб'єкти здійснюють за рахунок власних коштів природоохоронні заходи з метою зменшення викликаного підприємницькою діяльністю негативного впливу на довкілля.

Підприємець має право самостійно вибирати спосіб організації установ ветмедицини, призначених для здійснення ветпрактики (лікар­ня, амбулаторія, клініка, пункт швидкої допомоги ветмедицини тощо) та забезпечення їх фахівцями ветмедицини, отримувати в державних ор­ганах ветмедицини інформацію про епізоотичний стан у галузі тварин­ництва, брати участь у нарадах, семінарах фахівців ветмедицини, оска­ржувати в судовому порядку рішення про відмову видачі ліцензії чи дуб­лікату, про зупинення дії та анулювання ліцензії.

Суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані:

• дотримуватись вимог Закону України "Про ветеринарну медици­ ну", рішень місцевої державної влади з питань ветмедицини, інструкцій, настанов, розпоряджень та наказів головних державних інспекторів вет­ медицини;

• провадити передбачену ліцензією роботи, інформувати державні установи ветмедицини про виникнення або про підозру виникнення за­ хворювань тварин;

• здійснювати облік захворюваності та загибелі тварин, профілак­ тичних та інших ветеринарних заходів, а також подавати ветеринарну звітність за формами, в порядку і строки, затверджені Державним комі­ тетом статистики України;

• підвищувати свій професійний рівень на курсах фахівців ветеринарної медицини.

Відповідно до ст. 12 розділу четвертого "Компетенція органів дер­жавної ветмедицини" Закону України "Про ветеринарну медицину" для проведення лабораторно-клінічних (вірусологічних, бактеріологічних, хіміко-токсикологічних, патологоанатомічних, гістологічних, паразитоло-гічних, радіобіологічних та інших) досліджень з метою діагностики хво-

роб тварин суб'єкт підприємницької діяльності за власним вибором укладає угоду з однією з державних лабораторій ветмедицини (район­ною, міською, обласною, міжобласною, зональною, центральною).

До протиепізоотичних заходів можна вдаватися за рахунок відпові­дних бюджетних асигнувань за погодженням з головним держінспекто-ром ветмедицини району (міста) відповідно до рішення Державної над­звичайної протиепізоотичної комісії.

Ліцензійною палатою України та Держдепартаментом вєтмедицини Мінагрополітики України затверджена Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з виготов­лення ветеринарних медикаментів і препаратів та контроль за їх дотри­манням за № 13/3 від 1 лютого 1999 року.

Суб'єкти підприємництва здійснюють свою діяльність з виготовлен­ня лише тих ветеринарних медикаментів і препаратів, які внесені до Державного реєстру засобів захисту тварин.

Для провадження підприємницької діяльності з виготовлення вете­ринарних медикаментів і препаратів громадянин-підприємець повинен мати вищу освіту з ветмедицини, а юридична особа - мати в своєму складі принаймні одного лікаря ветмедицини.

Суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати виробниче під­приємство з позитивними висновками про його протипожежний, санітар­ний та ветеринарний стан, наданими відповідними державними органа­ми району (міста), а також Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок про відповідність виробничого підприємства вимогам чинних нормативних документів що­до виготовлення ветеринарних медикаментів і препаратів та забезпе­чення технологічного контролю їх якості.

На кожен ветеринарний медикамент і препарат, який виготовляти­меться, потрібно мати настанови для споживачів з їх застосування, за­тверджені в установленому порядку. Природоохоронні заходи такі ж, як і для ветеринарної практики.

Підприємець має право:

• самостійно вибирати для власного виробництва ветеринарні ме­ дикаменти і препарати, внесені до Державного реєстру засобів захисту тварин;

• купувати компоненти і субстанції, потрібні для виробництва вет- препаратів і медикаментів;

• отримувати в державних органах ветмедицини інформацію про потребу в тих чи інших лікарських засобів у ветмедицині;

90

91

- оскаржувати в судовому порядку рішення про відмову видачі лі­ цензії чи дубліката, переоформлення, зупинення та анулювання ліцензії.

Суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний:

• забезпечувати виробництво якісних ветеринарних медикаментів і препаратів згідно з діючими технічними умовами, дотримуватись ре­ жимів їх зберігання, транспортування та реалізації;

• підвищувати свій професійний рівень на курсах фахівців ветме- дицини. Обидві інструкції розроблені відповідно до законів України "Про підприємництво", "Про ветеринарну медицину", постанов Кабінету Мініс­ трів України "Про порядок ліцензування підприємницької діяльності" від З липня 1998 року № 1020, "Рішення Державного департаменту ветери­ нарної медицини" від 17 листопада 1997 року, "Про затвердження По­ ложення про Державний науково-дослідний контрольний інститут вет- препаратів і кормових добавок" та положення про "Національний центр штамів мікроорганізмів" від 7 травня 1998 року № 637, про затвердження "Положення про Державну фармакологічну комісію ветеринарної меди­ цини" від 7 травня 1998 року № 645. Контроль за дотриманням суб'єкта­ ми підприємництва ліцензійних умов з ветеринарної практики та з пи­ тань виготовлення ветмедикаментів і препаратів здійснюють Ліцензійна палата, Державний департамент ветмедицини, головні держветінспек- тори, їх заступники або спеціалісти державних установ ветмедицини за письмовим доручення голови Державного департаменту ветмедицини.

Перевірки суб'єктів підприємницької діяльності на предмет дотри­мання ними умов і правил провадження зазначених видів підприємниць­кої діяльності здійснюються не частіше одного разу на рік. Крім того, можна також провадити непланові перевірки, пов'язані зі скаргами гро­мадян або із зверненням чи поданням інших державних контрольних органів.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про розміри та по­рядок нарахування плати за видачу та переоформлення ліцензій на провадження певних видів підприємницької діяльності" від 4 січня 1999 року № 6 розмір плати за видачу та переоформлення ліцензії на виготовлення ветеринарних медикаментів і препаратів та на ветеринар­ну практику становить з юридичних осіб 12 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а з громадян-підприємців - два неоподатковуваних мінімуми доходів.

3.3. Організаційно-економічні основи малих та середніх підприємств у сфері зооветсервісу

Закон України "Про ветеринарну медицину" визначає особливості приватизації закладів державної ветеринарної медицини. Установи державної ветеринарної медицини (лікарні, дільниці, пункти, аптеки, ла­бораторії, за винятком Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок, Центральної, зональних, міжобласних, республіканської Автономної Республіки Крим, біологічних фабрик, обласних державних лабораторій ветеринарної ме­дицини, державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках) можуть приватизуватися в порядку, визначеному чинним зако­нодавством. При цьому приватизовані об'єкти не можуть бути перепро-фільовані протягом десяти років.

Найкраще процес приватизації провадиться у системі корпорації "Укрветзоопромпостач". Нині практично всі обласні та республіканське Автономної Республіки Крим державні підприємства "Ветзоопромпос-тач" з підпорядкованими їм районними, міськими аптеками ветеринарної медицини та спеціалізованими магазинами перетворені у акціонерні то­вариства.

Спеціалісти ветеринарної медицини за власним вибором на одному із сільськогосподарських підприємств у зоні обслуговування мають пра­во на приватизацію майна на умовах, передбачених для членів трудово­го колективу підприємства, що приватизується.

Метою створення малих ветеринарних підприємств різних форм власності, що займаються виробництвом засобів ветеринарного призна­чення з обмеженою кількістю працівників, є ліквідація дефіциту засобів ветеринарного призначення, прискорення впровадження науково-техніч­них досягнень у галузі ветеринарної медицини, задоволення потреб у ветеринарних послугах, ефективне використання місцевих трудових та сировинних ресурсів і відходів виробництва, розширення видів та під­вищення якості платних ветеринарних послуг. Засновниками малих ве­теринарних підприємств можуть бути державні установи ветеринарної медицини, сільські та промислові підприємства, підприємці в галузі ве­теринарної медицини.

Малі ветеринарні підприємства можуть створюватися на базі:

• власності громадян: індивідуальні та сімейні;

• колективної власності: колективне підприємство, ветеринарний колектив, підприємство сільськогосподарського кооперативу, акціонерне

92

93

товариство, ветеринарне товариство, підприємство громадської органі­зації;

- державної власності: державне, комунальне, орендне, спільне товариство.

Ветеринарний кооператив - особлива форма організації ветерина­рного бізнесу, що ґрунтується на добровільному об'єднанні спеціалістів ветеринарної медицини для спільної ветеринарної діяльності. В ньому матеріальна винагорода кожного спеціаліста залежить від результатів роботи всього колективу. Для створення ветеринарного кооперативу потрібно мати ліцензію на ветеринарну діяльність, дозвіл санітарно-епідеміологічного нагляду і державну реєстрацію в органах виконавчої влади. Для цього визначений відповідно до Постанови Кабінету Мініст­рів від 15 серпня 1992 року № 478 перелік заходів ветеринарної меди­цини з профілактики і ліквідації хвороб тварин, лікування хворих тварин, лабораторних досліджень, ветсанекспертизи, які здійснюються за раху­нок власників тварин і продукції за плату, по тарифах.

Лікар ветеринарної медицини може створювати приватну установу ветеринарної медицини з власним найменуванням і вказівкою організа­ційно-правової форми та прізвища власника її майна. Приватне ветери­нарне підприємництво створюється на базі власності лікаря ветеринар­ної медицини, майно якого формується шляхом придбання клініки вете­ринарної медицини, інструментів, устаткування, медикаментів тощо, за рахунок особистих прибутків чи інших узаконених джерел.

Для організації приватної клініки ветеринарної медицини необхідно мати ліцензію Державної служби ветеринарної медицини, дозвіл саніта­рно-епідеміологічного нагляду, державну реєстрацію в органах юстиції чи адміністрації району, документ про ветеринарну освіту та сплатити відповідне держмито.

Юридичними особами ветеринарної медицини є державні підпри­ємства та установи ветеринарної медицини (обласні підприємства, ра­йоні та міські підприємства (лікарні); обласні, районі, міські лабораторії ветмедицини; аптеки), а також ветеринарні товариства, спілки, коопера­тиви тощо.

Юридичні особи в своїй діяльності керуються Конституцією, зако­нами України, цими правилами і в межах наданих повноважень забезпе­чують виконання Законів України "Про ветеринарну медицину", "Про підприємництво", розпоряджень і наказів Головного державного інспек­тора ветеринарної медицини і відповідних інспекторів області, району, міста.

Приватне підприємництво здійснюється на підставі власності або оренди юридичною особою державних підприємств і установ ветерина­рної медицини, майно якої формується шляхом придбання обладнання інструментів, медикаментів тощо за рахунок власних коштів або інших законних джерел.

Обслуговування тварин різних форм власності здійснюється, як правило, згідно з договорами, які укладаються між юридичною особою і власником.

Основні завдання юридичних осіб:

• профілактика, діагностика, лікування заразних і незаразних хво­ роб тварин;

• захист населення від хвороб, спільних для тварин і людей;

• впровадження в практику досягнень ветеринарної науки та передового практичного досвіду;

• забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя тваринни­ цтва в зоні обслуговування;

- охорона навколишнього середовища від забруднення. Обов'язки юридичних осіб:

• постійно вивчати епізоотичний і ветеринарно-санітарний стан в зоні обслуговування;

• організовувати і здійснювати виконання ветеринарних заходів щодо профілактики, діагностики, лікування заразних і незаразних хвороб тварин;

• надавати пропозиції до планів протиепізоотичних, лікувально- профілактичних і ветеринарно-санітарних заходів;

• здійснювати карантинні заходи;

• виконувати заходи щодо охорони зони обслуговування від зано­ су збудників особливо небезпечних хвороб;

• контролювати виробництво доброякісних продуктів і сировини тваринного походження;

• аналізувати причини захворюваності незаразними хворобами, за­ гибелі тварин, розробляти заходи щодо їх профілактики;

• проводити роботу щодо охорони праці та соціального захисту працівників трудового колективу;

• здійснювати кожні 5 років позадипломне навчання працівників;

• при виконанні своїх обов'язків взаємодіяти з місцевими органами самоврядування.

Права юридичних осіб:

- проводити передбачені відповідними інструкціями заходи щодо запобігання, поширення та ліквідації заразних хвороб;

94

95

• давати обов'язкові для виконання власниками тварин розпоря­ дження щодо виконання ветеринарно-санітарних заходів;

• проводити ветеринарно-санітарну експертизу продуктів забою тварин, користування і для маркування в разі надання цих повноважень державним інспектором ветеринарної медицини району (міста);

• забороняти споживання продуктів, а також переробку сировини, що не відповідають вимогам;

• здійснювати контроль за виконанням карантинних заходів влас­ никами тварин;

• безперешкодно перевіряти санітарний стан тваринницьких гос­ подарств, заготівельних організацій, підприємств по переробці тварин­ ницької продукції і давати пропозиції щодо усунення виявлених пору­ шень;

• робити патолого-анатомічний розтин трупів тварин і складати відповідні документи;

• звільняти від роботи хворих тварин і рекомендувати умови їх годівлі та утримання;

• давати пропозиції щодо заготівлі, транспортування та реалізації продуктів і сировини тваринного походження;

• при виявлені порушень ветеринарних вимог власниками тварин і переробними підприємствами складати акти та подавати їх державному інспектору ветеринарної медицини району (міста);

• видавати довідки та ветсвідоцтва в разі надання таких повнова­ жень державним інспектором ветмедицини;

• мати круглу печатку та кутовий штамп.

Ветеринарні роботи і послуги власникам тварин надаються за плату згідно з тарифами, які затверджуються державним інспектором ветме­дицини області.

Заходи щодо запобігання і ліквідації інфекційних захворювань тва­рин, лабораторно-діагностичні та радіологічні дослідження харчових продуктів і сировини тваринного і рослинного походження, дослідження на трихінельоз, інші ветеринарно-санітарні та протиепізоотичні заходи (за переліком, що затверджує Кабінет Міністрів України), а також невід­кладна лікувальна допомога у випадках загрози життю тварин здійсню­ється за рахунок відповідних бюджетних коштів і відрахувань від страхо­вих платежів.

Відповідальність юридичних осіб. За порушення вимог законодав­чих актів з питань ветеринарної медицини та підприємницької діяльнос­ті, вказівок державних інспекторів та цих правил юридичні особи несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

96

3.4. Організація госпрозрахункових відносин у ветеринарних установах

Принципи та види госпрозрахункових відносин у ветеринарній медицині

Госпрозрахунок - економічний метод господарювання заснований на використанні закону вартості, співвідношення видатків і доходів і до­сягнення високих кінцевих результатів.

Госпрозрахункова діяльність ветеринарних закладів організується за такими основними принципами: самостійність, самоокупність, само­фінансування, відповідальність і матеріальна зацікавленість.

Самостійність передбачає вільний вибір предмету діяльності, само­стійне вирішення всіх господарсько-фінансових питань і управління. Госпрозрахункові ветеринарні установи керуються законами України і документами, які регламентують ветеринарну діяльність.

Установи самостійно визначають структуру управління, визначають штати, вибирають або призначають керівника, визначають його повно­важення. Робота організується у відповідності із статутом або положен­ням про відкриття даного закладу.

Самоокупність передбачає, як мінімум, просте відтворення з прибу­тком в розмірі 5-10%.

Самофінансування передбачає вирішення всіх виробничо-фінан­сових проблем за рахунок власних коштів.

Госпрозрахункові підприємства несуть повну майнову відповідаль­ність в випадках несвоєчасного проведення ветеринарних робіт.

Матеріальна зацікавленість працівників в кінцевому результаті пра­ці обумовлена залежністю їхньої зарплати від розміру прибутку.

В системі госпрозрахунку розрізняють загальногосподарський, вну­трішньогосподарський, повний, неповний і комерційний.

Загальногосподарський госпрозрахунок використовується при пе­реводі на умови госпрозрахунку ветеринарної служби сільського району або міста, коли на базі вже існуючих державних ветеринарних закладів і виробничих ветеринарних служб господарств створюється єдине вете­ринарне об'єднання з правами юридичної особи.

Внутрішньогосподарський передбачає госпрозрахункові взаємовід­носини окремих підрозділів (ветеринарних лікарень, дільниць, лабора­торій ветсанекспертизи, тощо) в межах єдиного об'єднання.

Повний госпрозрахунок - коли в своїй виробничій діяльності підпри­ємство використовує тільки госпрозрахункові (зароблені) кошти. До та­ких підприємств можна віднести виробничі ветеринарні лабораторії, які виготовляють лікувальні препарати.

97

Неповний госпрозрахунок використовують ветеринарні установи, які діють з використанням і бюджетних, і госпрозрахункових коштів. В таких закладах бюджетні кошти використовують на проведення державних заходів, капітальний ремонт приміщення, преміювання тощо. Госпроз­рахункові кошти використовуються на закупівлю медикаментів, лікуван­ня, оплату праці і матеріальне обслуговування працюючих.

Комерційний госпрозрахунок впроваджується в закладах, які за­ймаються постачанням ветеринарної служби необхідними ветеринар­ними засобами, а також в закладах, які реалізують свою продукцію.

Організація госпрозрахунку у ветеринарних підприємствах

Організація госпрозрахунку у ветеринарних закладах розпочинаєть­ся з розробки статуту або положення. Для розробки статуту створюється комісія. В положенні або статуті повинні бути висвітлені наступні основні моменти діяльності;

• основні завдання підприємства у відповідності з ветеринарним законодавством;

• шляхи вирішення завдань, які забезпечать ветеринарне благо­ получчя ферм, населених пунктів, охорона навколишнього середовища;

• порядок ветеринарного обслуговування (на основі договорів з господарствами, фермами чи надання послуг по різних заявках власни­ ків);

• економічні нормативи;

• порядок фінансування;

• організація обліку госпрозрахункової діяльності;

• порядок формування і розподілу доходів;

• оплата праці та стимулювання працівників;

• порядок формування та використання органів економічного сти­ мулювання;

• економічна відповідальність за результати господарської діяльно­ сті.

У договорі на ветеринарне обслуговування господарств, фермських і приватних передбачається:

• обов'язки ветеринарного закладу по обслуговуванню тваринни­ цьких та інших об'єктів;

• вартість виконаних робіт;

• порядок розрахунку за надані послуги;

• порядок приймання-передачі виконаних робіт;

• відповідальність сторін за невиконання умов договору;

• термін дії договору.

До договору додається перелік робіт, які виконуються за рахунок коштів державного бюджету державною службою ветеринарної медици­ни.

Замість договору госпрозрахункове підприємство може оформити абонемент на гарантування обслуговування фермерських і особистих підсобних господарств. В абонементі зазначаються дані про поголів'я тварин, які беруться на обслуговування, вартість його; відповідальність за невиконання робіт підприємства та відповідальність власників тварин за незабезпечення відповідних умов годівлі та утримання тварин, неви­конання рекомендацій ветеринарного спеціаліста; відомості про оплату праці.

Рівні економічні умови для ветеринарних підприємств створюються шляхом закріплення за ними однакової кількості тварин і норм наванта­ження на одного ветеринарного спеціаліста. Крім того, встановлені єдині економічні нормативи (плата за виробничі фонди та трудові ресурси, відрахування в державний бюджет тощо).

Передбачені єдині правила матеріальної відповідальності за своє­часне та доброякісне проведення передбачених робіт у відповідності з договором.

Вихідними даними для планування діяльності госпрозрахункового ветеринарного підприємства є: діюче ветеринарне законодавство, пого­лів'я тварин в зоні обслуговування, епізоотичний стан тваринницьких господарств і населених пунктів, технологія виробництва тваринницької продукції, об'єм бюджетних коштів, які виділяють на державний ветери­нарно-санітарний контроль та проведення протиепізоотичних заходів.

Госпрозрахункове ветеринарне підприємство самостійно розробляє і затверджує плани протиепізоотичних заходів, профілактики незаразних хвороб, ветеринарно-санітарні заходи.

Порядок розрахунків за ветеринарні послуги, регламентуються ста­тутом або положенням госпрозрахункового ветеринарного підприємства та договорами на ветеринарне обслуговування.

Збільшення витрат у порівнянні з договірною ціною, пов'язаною з порушенням технологічного процесу і збільшенням захворюваності тва­рин, комплектується за рахунок господарств.

Оцінка результатів роботи госпрозрахункових ветеринарних підприємств

Узагальнюючим показником результатів фінансово-господарської діяльності ветеринарних підприємств є прибуток. А прибуток залежить від цін і механізмів ціноутворення, які застосовуються в країні.

98

99

Світова практика ціноутворення в сфері ветеринарної діяльності враховує вплив п'яти основних факторів: витрат на виробництво та реа­лізацію ветеринарних товарів і послуг; співвідношення між ціною і об'­ємом споживання ветеринарних товарів і послуг; конкуренції; тих що приймають участь в реалізації ветеринарних послуг; державних актів з питань ціноутворення.

Існує дев'ять основних методів ціноутворення:

1. Ціноутворення на базі середніх витрат є найбільш розповсюдже­ ним. В цьому випадку не враховуючи витрат конкретного підприємства, базуються на середніх витратах по галузі. При цьому виникає дві про­ блеми: при меншому об'ємі виробництва продукції зменшується прибу­ ток підприємств; не враховуються зміни об'ємів споживання в часі (мі­ сяць, сезон року тощо). Цей метод не вигідний великим підприємствам.

2. Ціноутворення на базі надвисоких витрат гарантує, що цінність додатково виробленої продукції для споживачів дорівнює витратам її виробництва. Відхилення від цієї системи обумовлює надлишкові витра­ ти. Якщо надлишкові витрати нижче ціни, то продукція виробника в не­ достатній кількості, якщо ціна нижча, ніж надвисокі витрати, то об'єм продукції дуже високий.

3. Метод забезпечення цільового прибутку - встановлення ціни, ви­ ходячи з того, який прибуток ми хочемо отримати.

4. Метод ціноутворення на базі цінності, яку ми відчуваємо - вста­ новлення ціни на базі оцінки товару чи послуг споживачем.

5. Ціноутворення з врахування рівня існуючих цін на аналогічні по­ слуги і товари - орієнтація на конкурентів. Ветеринарні лікарі-підприємці орієнтуються на державні розцінки.

6. Нелінійне ціноутворення - встановлення різних цін для різних ка­ тегорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту. Це є ціно­ ва дискримінація. За одні і ті ж послуги з одних споживачів беруть високу плату, з інших - низьку. Мета - збільшення прибутку за рахунок значно­ го збільшення об'ємів реалізації послуг і товарів за рахунок низьких цін.

7. Олігопластичне ціноутворення - пануюче встановлення однієї ці­ ни єдиним підприємством (ціновим лідером) з мовчазної згоди інших в галузі. Інші підприємці зберігають свої ціни до того часу, поки лідер не змінить своїх.

8. Хижацьке ціноутворення - встановлення свідомо низьких цін для витіснення конкурентів з ринку галузі. Як правило, "хижак" знижує ціну дуже різко, до рівня при якому втрачає прибуток, але в надії, що конку­ ренти втратять ще більше і не зможуть довго триматись на ринку галузі.

9. Ціноутворення в умовах природної монополії базується на двох-компонентному тарифі: споживачі платять фінансову плату за право стати на абонементне ветеринарне обслуговування, а потім оплата утримується за споживання певної одиниці товару чи послуг (переоціне­на плата).

У залежності від результатів роботи ветеринарного підприємства його прибуток (після виплати встановлених державою податків) може бути використаний на створення фондів економічного стимулювання розвитку виробництва, науки і техніки соціального розвитку матеріаль­ного стимулювання.

Система матеріального стимулювання праці визначається поло­женням про госпрозрахунок в кожному підрозділі районного або міського ветеринарного об'єднання. В положенні встановлені розміри доплат за успішне виконання планів (місячних, квартальних), порядок розподілу премій тощо.

Важливо, щоб система матеріального стимулювання включала всі категорії працівників: керівників, лікарів, фельдшерів, санітарів, водіїв і інших.

Система матеріального стимулювання праці може передбачати: щомісячне оплачування за виконану роботу; доплату за виконання міся­чних, квартальних планів ветеринарних заходів; за економію виробничих витрат при умові якісного виконання запланованих робіт; преміювання за рахунок фонду матеріального заохочення, який створюється шляхом відрахувань від прибутку підприємства.

При такій системі матеріального стимулювання річний фонд зар­плати ділиться на дві частини - фонд гарантованої оплати та фонд до­плат і премій, які виплачуються в кінці року. Перша частина використо­вується на щомісячне авансування за виконану роботу, друга - розподі­ляється в кінці року з врахуванням виконання госпрозрахункового за­вдання. Фонд доплати і премій розподіляється пропорційно величині виданих кожному працівнику авансів. Преміювання за високі кінцеві ре­зультати виплачуються з урахуванням благополуччя ферм, які обслуго­вувались, збереження поголів'я тварин.

З метою підвищення ефективності і дієвості матеріального стиму­лювання за підсумками роботи плановий фонд матеріального стимулю­вання розподіляють таким чином: преміювання за своєчасне і якісне виконання робіт (25-30%), винагорода за загальні річні підсумки підпри­ємства (70-75%). Така система формування і розподілу фонду матеріаль­ного заохочення підвищать її стимулюючу роль протягом всього року.

Наприклад, розрахунковою ветеринарною дільницею за рік роботи отримано прибутку в сумі 38500 грн. З них на придбання витрачено

100

101

12000 грн., оплату за виробничі фонди, трудові ресурси, відрахування в державний бюджет, фонди науково-технічного і соціального розвитку -12000 грн., щомісячне авансування з відрахуванням в соціальне страху­вання 10500 грн. Залишок коштів на матеріальне заохочення за рік ста­новить 4500 грн.

Розмір винагороди на 1 грн. отриманого авансу складає: 4500:10500=0,40 грн.

Прибуток кожного робітника встановлюється шляхом складання мі­німальної ставки і долі прибутку, який розподіляється. Наприклад, заві­дувачу ветеринарною дільницею видано авансу за 11 міс. 4600 грн., йо­го доля прибутку, який розподіляється складає 1840 грн., (4600x0,40). Відповідно, його річний прибуток дорівнює 6440 грн. (4600+1840).

Фонд розвитку виробництва, науки і техніки формується за рахунок відрахувань від залишкового прибутку, виручки від реалізації вибулого або зайвого майна, яке рахується в складі основних фондів, засобів централізованого фонду розвитку виробництва, науки і техніки вище стоячих організацій. Витрачається цей фонд по кошторису, схвалений колективом, на будівництво, реконструкцію приміщень, придбання авто­транспорту тощо.

Фонд соціального розвитку також формується за рахунок відраху­вань від залишкового прибутку. Витрачення фонду соціального розвитку відбувається по кошторису на будівництво та купівлю житла, придбання путівок в санаторії, оплату витрат дитячих закладів працівників підпри­ємства.