Контрольні запитання

1. Коли і де був скликаний Перший Всесвітній ветеринарний конгрес?

2. У якому році і де було розроблене положення про Постійний Комітет Міжнародних ветеринарних конгресів?

3. На якому конгресі був розроблений проект статуту Міжнародних вете­ ринарних конгресів?

4. У роботі якого конгресу вперше приймала участь делегація Радянського

Союзу?

5. Періодичність скликання Міжнародних ветеринарних конгресів?

6. Де і коли відбувся XXI Всесвітній ветеринарний конгрес? Його девіз?

7. Які мови є офіційними мовами конгресів?

8. Хто фінансує проведення Міжнародного ветеринарного конгресу?

Міжнародна епізоотична служба

У травні 1921 р. у Парижі відбулася міжнародна конференція, на якій були присутні представники 42 країн. Розглядалися питання про епізоотичне становище, особливо у відношенні таких захворювань, як чума великої рогатої худоби, ящур, парувальна неміч. На конференції вирішили створити Міжнародну службу по боротьбі з інфекційними хво­робами тварин.

У січні 1924 р. представники 28 держав підписали угоду про ство­рення ветеринарної науково-технічної організації Міжнародної епізооти-

272

273

чної служби із місцезнаходженням Міжнародного епізоотичного бюро в м. Парижі. Бюро повинно функціонувати під керівництвом і контролем Постійного Комітету, сформованого з делегатів від урядів, що домови­лися. Склад і обов'язки були визначені Статутом. Кошти на створення МЕБ, а також на поточні витрати представляли держави, що підписали угоду. Радянський Союз приєднався до Міжнародної угоди про засну­вання МЕБ у 1927 р., а Україна стала членом МЕБ в 1992 р.

МЕБ підтримує науково-технічні зв'язки з ветеринарними установа­ми, що відповідають за організацію ветеринарної служби в країнах. Бю­ро не втручається в адміністративну діяльність держав і не залежить від влади країни, де воно розташоване. МЕБ функціонує під керівництвом і контролем Постійного Комітету і його адміністративної комісії, що пред­ставляє Комітет у проміжках між щорічними генеральними сесіями. На останніх члени Комітету таємним голосуванням обирають голову (пре­зидента МЕБ) і адміністративну комісію терміном на 3 роки.

Постійний Комітет у 1972 р. скликав першу Генеральну сесію з представників 25 країн-членів Міжнародної епізоотичної служби. У 1939 р. кількість країн-членів МЕБ складала 44, у 1949 - 48, у 1959 - 64, у 1970 - 80, у 1971 - 90, в даний час - 116 країн. Генеральним директо­ром МЕБ протягом багатьох років були відомі французькі вчені: профе­сори Лекланш, Рамон, доктори Р. Віттоз, Л. Блажан.

МЕБ проводить усю роботу по підготовці до Генеральних сесій, що щорічно скликають у травні в Парижі. Робочими мовами є французька, англійська, німецька, а з 1970 р. - російська. Наприкінці кожної сесії роз­робляють програму роботи чергової сесії, яку затверджує Комітет.

МЕБ підтримує зв'язок із ветеринарними службами, що ще не є його членами, і з іншими Міжнародними організаціями, що мають відношення до захисту тварин: ФАО (Організація Об'єднаних націй із питань продо­вольства і сільського господарства), ВООЗ (Всесвітня організація охо­рони здоров'я), відділ мікробіологічної стандартизації Міжнародної асо­ціації мікробіологічних товариств, Міжнародний комітет по лейкемії, Між-африканське бюро по тваринництву, Панамериканський центр по зооно­зах, Всесвітня організація по захисту тварин, Всесвітня ветеринарна асоціація, Міжнародний інститут холоду. - міжнародна спілка залізнич­ного, повітряного, морського, автодорожнього транспорту, Європейське економічне співтовариство, Європейська рада і ряд інших міжнародних організацій. Основними завданнями МЕБ є:

1. Координація будь-яких важливих досліджень або дослідів у від­ношенні патології чи профілактики тих інфекційних хвороб тварин, по котрим необхідне міжнародне співробітництво.

2. Збір і розсилання урядам і ветеринарним установам фактів і до­ кументів, що мають загальний інтерес і що стосуються перебігу епізоотій та заходів боротьби з ними.

3. Вивчення проектів угод, що відносяться до ветеринарно-сані­ тарного нагляду за тваринами і надання в розпорядження урядів, що підписали ці угоди, можливості контролювати їх виконання.

МЕБ організувало Всесвітню службу інформації. Усі країни-члени МЕБ, а також деякі країни, що не є його членами, регулярно 1 раз на місяць направляють дані про виникнення неблагополучних пунктів з ін­фекційних захворювань, що відносяться до списку А: ящур, везикуляр­ний стоматит, везикулярна хвороба свиней, чума великої рогатої худо­би, чума дрібних жуйних, контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби, нодулярний дерматит, лихоманка долини Ріфт, блутанг, віспа кіз і овець, африканська чума коней, африканська чума свиней, класич­на чума свиней, грип птахів, Ньюкасльська хвороба.

Один раз у квартал країни направляють інформацію з хвороб спис­ку В (90 інфекційних хвороб великої рогатої худоби, коней, свиней, пта­хів, риб, бджіл, хутрових звірів), раз у рік - по хворобам списку С, для боротьби з якими необхідне міжнародне співробітництво. При появі осо­бливо небезпечних хвороб у країнах, де до цього захворювання не ре­єструвалося, інформацію негайно телеграфом направляють у МЕБ.

Відомості, зібрані МЕБ, повідомляють країнам зацікавленим органі­заціям: негайно - про спалах особливо небезпечних інфекційних хвороб; щомісяця - по хворобах списку А і результатах ідентифікації типів і варі­антів вірусу ящуру. Кожні два місяці направляють бюлетень, у якому пу­блікують матеріали міжнародних нарад з ветеринарії, огляди по епізоо­тології і профілактиці інфекційних і паразитарних хвороб тварин, тексти міжнародних угод по ветеринарії, офіційні повідомлення. Раз у рік випу­скають щорічник із таблицями статистичних даних окремо з хвороб у кожній країні.

МЕБ в останні роки розробило рекомендації по боротьбі з ящуром, лейкозом, сказом, класичною і африканською чумою свиней, бруцельо­зом, туберкульозом тварин, поширеними хворобами птахів і ін. Ці реко­мендації широко використовують у практиці при наданні ветеринарної допомоги на різних континентах.

Міжнародна служба епізоотій розробляє міжнародні санітарні кон­венції і подає їх для ратифікації учасникам. За участю нашої країни було підписано кілька конвенцій на багатосторонній та двохсторонніи основі переважно з прикордонними країнами - Туреччиною, Румунією, Угорщи­ною, Польщею, Словаччиною, Росією тощо.

274

275

Важливим документом, розробленим і затвердженим Постійним Ко­мітетом МЕБ, є ветеринарно-санітарний кодекс (1968 р.).

МСК містить правила і є найбільш важливим довідковим докумен­том при встановленні державного і міжнародного санітарного контролю.

Останній МСК був прийнятий у 1974 р. Він складається з 8 розділів:

1. 4 акти, 5 розділів, загальні положення.

2. Положення по 17 хворобах списку А.

3. Положення по 12 хворобах списку В.

4. Положення по 19 хворобах списку С.

5. Положення про норми і вимоги, які висуваються до препаратів і контролю біопрепаратів і товарів проти хвороб всіх видів тварин, вклю­ чаючи птахів, гризунів, риб і бджіл.

6. Дані 16 зразків міжнародних сертифікатів, прийнятих МЕБ. МСК рекомендує виходити із 2 ситуацій в країні-експортері:

• країни, в яких хвороба не реєструється протягом 3 років;

• країни, в яких хвороба могла бути на протязі 3 років. Таким чи­ ном, по правилах країні-імпортеру належить право прийняти оптималь­ не рішення в залежності від ситуації в країні-експортері.

7. Дані перехідні положення, які рекомендуються під час введення кодексу в життя.

8. Алфавітний список хвороб, врахованих кодексом. Основними завданнями ветеринарної служби України у діяльності

МЕБ є вивчення та узагальнення новітньої наукової інформації з питань боротьби з епізоотіями сільськогосподарських тварин, а також одержан­ня при сприянні бюро зразків штампів вакцин, сироваток і інших ветери­нарних препаратів і матеріалів, використовуваних для запобігання епі-зоотій.

Матеріали МЕБ є основним джерелом інформації про епізоотичний стан в країнах світу. Ці матеріали використовують при організації охоро­ни нашої території від заносу інфекцій при імпорті худоби, продуктів і сировини тваринного походження, при підготовці конвенцій в галузі ве­теринарії з зарубіжними країнами, у роботі з іноземними вченими і при виїзді наших фахівців за кордон, при упорядкуванні періодичних інфор­маційних бюлетенів з особливо небезпечних хвороб тварин у країнах світу.