Контрольні запитання

1. У якому році було створено Міжнародне епізоотичне бюро?

2. Коли до МЕБ вступила Україна?

3. Під яким керівництвом і контролем функціонує МЕБ?

4. На який термін обирається адміністративна комісія Міжнародної епізоо­ тичної служби?

5. Які мови є робочим на Генеральних сесіях?

6. З якими міжнародними організаціями підтримує зв'язок МЕБ?

7. Основні завдання МЕБ

8. Кому й у якому порядку країни-члени МЕБ спрямовують інформацію про виникнення інфекційних хвороб?

9. Порядок повідомлення про зібрану інформацію країнам-членам МЕБ.

10. У якому році був розроблений Міжнародний ветеринарно-санітарний кодекс?

11. Основні завдання ветеринарної служби України в діяльності МЕБ.

8.2. Організація ветеринарної служби в зарубіжних країнах

У даний час ветеринарні служби світу знаходяться на різних стадіях свого розвитку та становлення. Вони не схожі одна на одну з організа­ційних питань, наявності кадрів, діагностичних, науково-дослідних уста­нов, підприємств біологічної промисловості, навчальних закладів, фі­нансування тощо.

За офіційними даними ФАО, спеціалізованого відділу ООН, 59% всього поголів'я тварин в світі знаходиться в країнах, які розвиваються, а 41% - в промислово розвинутих, у той же час, 81% кваліфікованих ве­теринарних спеціалістів зосереджений у промислово розвинутих краї­нах, а на долю країн, які розвиваються приходиться лише 19%. Тому навантаження на одного ветеринарного лікаря в розвинутих країнах у 5,2 рази менше, ніжу країнах, які розвиваються. Різниця у ветеринарно­му обслуговуванні пояснюється не лише політико-економічним укладом, характером торгівельних та культурних взаємовідносин, а також і при­родно-кліматичними умовами.

Так, для Африканського континенту характерна багатобарвність ди­кої фауни, своєрідний уклад життя корінного населення, інтенсивне ве­дення тваринництва, нерівномірне розміщення тварин. Епізоотичний стан Африканського континенту характеризується великою кількістю ка­рантинних та маловивчених хвороб тварин, які приносять великі еконо­мічні збитки країнам континенту.

В країнах Азіатського континенту і Латинської Америки епізоотична обстановка також складна і напружена, в основному, з тих же причин, що і в Африці.

276

277

У багатьох африканських, азіатських країнах і в країнах Латинської Америки одним із основних факторів, які стримують ефективну боротьбу із заразними хворобами тварин є дефіцит кваліфікованих ветеринарних спеціалістів, слаборозвинута біологічна промисловість і ветеринарна наука. Набагато благополучніша епізоотична ситуація в країнах Європи, Північної Америки та Океанії. На цих територіях розташовані, в основ­ному, країни високорозвинені, які мають у своєму розпорядженні добре обладнану і організовану ветеринарну службу, з широкою мережею нау­ково-дослідних установ, діагностичних лабораторій. Ветеринарна служ­ба в повній мірі забезпечена лікувальними препаратами, діагностикума-ми та засобами специфічної профілактики заразних хвороб. Тваринни­цтво в цих країнах, в основному, ведеться на інтенсивній і напівінтенси-вній основах.

У більшості країн світу ветеринарна служба знаходиться, переваж­но, в системі Міністерства сільського господарства. В деяких країнах приймають участь інші міністерства, частіше охорони здоров'я, які конт­ролюють біологічні препарати для ветеринарних потреб і частковий кон­троль продуктів тваринного походження.

Ветеринарна служба майже всіх країн поділяється на державну і приватну, яка в різних країнах має неоднакове співвідношення.

Основними функціями державної ветеринарної медицини є:

• охорона території країни від заносу інфекції ззовні;

• ліквідація спалахів інфекційних хвороб на території країни;

• контроль якості біопрепаратів;

• ветеринарно-санітарний контроль за якістю продуктів харчуван­ ня.

Штати служб у різних країнах відрізняються в залежності від струк­тури та системи ведення тваринництва, чисельності населення, площі країни, кліматичних умов, політико-економічного устрою країни, розвитку її економіки.

Ветеринарну службу фінансують із бюджетів територіальних утво­рень і, частково (25%), - з національного бюджету.

Статистичні дані ФАО показують, що навантаження на одного ліка­ря ветеринарної медицини, виражене в умовних одиницях голів великої рогатої худоби, в різних країнах неоднакове (таблиця 21).

278

Таблиця 21

Кількість лікарів ветеринарної медицини та їх навантаження в деяких країнах світу

№ п/п	Країна	Загальна кількість лікарів	Кількість умов­них одиниць в тис.	Кількість умовних одиниць тварин (тис.) на одного лікаря
1.	США	49178	123034	2,5
2.	Канада	5920	14440	2,4
3.	Мексика	12000	48305	4,0
4.	Аргентина	5610	57656	10,3
5.	Бразилія	24520	153826	6,3
6.	Австралія	4416	38235	8,7
7.	Великобританія	8483	15995	1,9
8.	Японія	26403	7706	0,3
9.	Франція	7835	50463	6,4
10.	Італія	14873	12160	0,8
11.	Португалія	1719	2650	1,5
12.	Іспанія	13300	9841	0,7
13.	Швеція	1823	2119	1,5
14.	Швейцарія	1600	2227	1,4
15.	Данія	2047	3680	1,8
16.	Фінляндія	800	1684	2,1
17.	Нідерланди	3614	7131	2,0
18.	Угорщина	4056	3369	0,8
19.	Польща	9091	13768	1,5
20.	Румунія	4010	12426	3,1
21.	Іран	3890	3294	0,8
22.	Туреччина	3510	19228	5,5
23.	Індія	28800	218462	7,6
24.	Пакистан	2089	40550	19,4

Одна умовна голова великої рогатої худоби дорівнює: 1 голові ве­ликої рогатої худоби, буйвола, коня, віслюка, мула, верблюда; 5 головам лам; 7 головам свиней; 12 головам овець або кіз; 250 головам домаш­ньої птиці.

Організація ветеринарної служби в окремих зарубіжних країнах Сполучені Штати Америки

В склад Міністерства сільського господарства США входить управ­ління під назвою "Служба охорони тварин і рослин (СОТР)", яка має в своєму складі три підрозділи: захист рослин і карантин, інспекція м'яса та птиці і ветеринарна служба. Очолює ветеринарну службу країни за­ступник начальника СОТР.

279

Для зручності управління ветеринарною службою країна розділена на 5 регіонів: північний, південно-східний, південно-центральний, північ­но-центральний і західний.

У склад регіональної служби входять епізоотологи, лікарі різних спеціальностей, спеціалісти з біологічних препаратів і зональні ветери­нарні лікарі. Кожний зональний ветеринарний лікар очолює ветеринарну службу відповідної зони країни (один-два штати). В їхньому підпорядку­ванні знаходяться районні ветеринарні лікарі.

Діяльність ветеринарної служби проводиться по розробленій про­грамі, в яку включені відділи: боротьба з туберкульозом і бруцельозом, хвороби великої рогатої худоби, свиней та птиці, по імпорту-експорту тварин і продуктів тваринництва, державні лабораторії по контролю біо­препаратів і 99 лабораторій по виготовленню біопрепаратів і хіміотера­певтичних засобів для ветеринарії.

В США якість продукції тваринництва контролюють організації дер­жавного підпорядкування, як на федеральному рівні, так і на рівні шта­тів.

У США функціонує більше 20 різних асоціацій ветеринарних лікарів, у склад яких входять практично всі спеціалісти, які працюють у країні. Існують асоціації спеціалістів в кожній галузі тваринництва, ветеринар­но-санітарного контролю, ветеринарних лікарів-жінок, ветеринарних лі-карів-лаборантів тощо.

Основні завдання асоціації - це захист професійних прав, фінансу­вання навчальних закладів і наукових досліджень, проведення симпозі­умів, конференцій, видавнича діяльність, атестація спеціалістів, пенсій­не забезпечення, міжнародне співробітництво тощо. Навантаження на одного лікаря складає 2,5 тис. умовних одиниць.

Налагоджена система ветеринарного обслуговування в США, під­тримувана державними органами, дозволяє протягом більше півстоліття зберігати статус епізоотичного благополуччя країни у відношенні бага­тьох небезпечних інфекційних хвороб.

Канада

Федеральним органом ветеринарної служби Канади є Контрольно-ветеринарне управління Міністерства сільського господарства. Наван­таження на одного лікаря складає 2,4 тис. умовних одиниць.

Якість продовольства в Канаді контролюють Федеральна інспекція з якості м'яса та інспекції провінцій.

Канада має чотири ветеринарні коледжі з 6-річним терміном на­вчання.

Велика Британія

Державна ветеринарна служба Великобританії знаходиться в складі Міністерства сільського господарства, риболовства і продовольства, яку очолює головний ветеринарний лікар. У його підпорядкуванні знахо­диться 19 старших ветеринарних інспекторів, які керують ветеринарною службою та проводять нагляд в окремих зонах країни, в яку входить де­кілька графств (їх в країні 76). У кожному районі є свій ветеринарний ін­спектор. Ветеринарний нагляд і деякі інші види робіт виконують і лікарі, які займаються приватною практикою на запрошення державних інспек­торів. Навантаження на одного лікаря складає 1,9 тис. умовних одиниць. Вивчення хвороб тварин, лабораторно-діагностична робота, а також ви­пуск деяких біопрепаратів виконує Центральна лабораторія і 17 діагнос­тичних лабораторій. У Шотландії таку ж роботу виконує центральна ве­теринарна лабораторія.

Всі ветеринарні лікарі країни об'єднані в Королівську ветеринарну асоціацію. Займатись ветеринарною практикою мають право лише чле­ни асоціації.

У Великобританії підготовку ветеринарних спеціалістів ведуть в ше­сти університетах. Підготовкою кадрів для сільського господарства ке­рує Комітет по підготовці спеціалістів, який знаходиться в підпорядку­ванні Міністерства сільського господарства. Навчання в університетах фінансується на 95% державою.

Франція

Ветеринарна служба Франції входить в склад Міністерства сільсько­го господарства, яку очолює Генеральний ветеринарний інспектор. У його підпорядкуванні знаходиться три відділи: санітарії, навчальних і науково-дослідних закладів.

У кожному з 96 департаментів Франції є директор ветеринарної служби. Він знаходиться в підпорядкуванні департаменту Міністерства сільського господарства. На цю посаду обирають по конкурсу лікарів, які мають стаж роботи практичним лікарем не менше 8 років.

Директори ветеринарної служби департаментів контролюють вико­нання вимог ветеринарного законодавства і приписів МСГ в округах. Во­ни керують роботою ветеринарних лікарів округів та інших посадових осіб ветеринарної служби департаменту, приймають участь у проведен­ні зоотехнічної роботи. В обов'язок ветеринарної служби входить також інспекція якості продуктів харчування.

Ветеринарна служба Франції має в своєму складі 9 науково-дослідних інститутів; 9 національних і 88 лабораторій департаменту.

В 1987 році створене Генеральне управління харчової промислово­сті, яке контролює якість сільськогосподарської сировини і продовольст-

280

281

ва, досліджує токсини, мікробне, хімічне та радіаційне забруднення, ко­ординує розвиток харчової промисловості, вирішує питання раціональ­ного харчування.

Навантаження на одного ветеринарного спеціаліста складає 6,4 тис. умовних одиниць.

Ветеринарних фахівців готують у 4 ветеринарних колледжах. Мо­лоді ветлікарі можуть продовжити навчання в школах менеджерів, де набувають додаткові знання з економіки та планування виробництва.

Італія

Керівництво ветеринарною службою Італії здійснює Ветеринарна дирекція, яка знаходиться в підпорядкуванні Міністерства охорони здо­ров'я. Окремими питаннями ветеринарії займаються також Вища рада здоров'я Верховного Комісаріату та Вищий інститут здоров'я.

Ветеринарна дирекція, яку очолює Генеральний директор, включає декілька відділень та чотирьох Головних ветеринарних інспекторів, які проводять ветеринарний нагляд у різних регіонах країни.

У Вищій раді здоров'я ветеринарна служба представлена Генера­льним директором, начальником ветеринарної служби армії, ветеринар­ним лікарем від ветеринарної асоціації. В цю раду входять також 4 вете­ринарних спеціаліста в галузі гігієни та профілактики хвороб тварин. Ця рада дає заключення про наукові дослідження, про впровадження ре­зультатів цих досліджень у практику, проводить контроль біопрепаратів та хіміотерапевтичних засобів, що використовуються у ветеринарії.

В кожній із 91 провінції Італії діє Ветеринарне бюро та Рада здо­ров'я провінції. Ветеринарне бюро провінцій контролює роботу ветери­нарних лікарів комун, у яких працює 2 лікаря.

Ветеринарна служба Італії в своєму розпорядженні має 10 науково-дослідних інститутів та 80 діагностичних лабораторій. Фінансує ці уста­нови держава.

Спеціалістів ветеринарної медицини готують 10 вищих ветеринар­них шкіл.

Австралія

Ветеринарна служба Австралійського Союзу входить у склад депа­ртаментів охорони здоров'я, торгівлі і сільського господарства та підпо­рядкована Раді з наукових досліджень.

Ветеринарна служба кожного штату проводить всі необхідні проти-епізоотичні заходи і лікувально-профілактичну роботу, а також експер­тизу м'ясних продуктів, які використовуються на території штату. Вете­ринарна служба департаменту торгівлі, сільського господарства Союзу проводить експертизу м'ясопродуктів, які експортуються.

282

В Австралії є значна кількість науково-дослідних закладів ветери­нарно-зоотехнічного напряму. З урахуванням особливостей тваринницт­ва країни велику увагу приділяють хворобам овець. У кожному штаті є науково-дослідні лабораторії, які займаються питаннями, що мають ва­жливе місцеве значення.

Один ветеринарний лікар обслуговує 8,4 тис. умовних одиниць ВРХ.

В Австралії ветеринарних лікарів готують ветеринарні факультети Сіднейського та Квіндслендського університетів. Строк навчання - 5 ро­ків. У навчальних планах факультетів важливе місце займають зоотехні­чні дисципліни, особливо вівчарство та переробка вовни.

Японія

Керівництво ветеринарною службою в Японії здійснює Відділ здо­ров'я тварин у Бюро тваринництва Міністерства сільського господарст­ва, лісового господарства та рибальства.

Японія займає перше місце в світі по відносній чисельності ветери­нарних лікарів. На кожні 10 тис. населення приходиться 2 лікаря. Наван­таження на одного лікаря всього 300 умовних одиниць ВРХ.

Ветеринарна служба має розгалужену мережу державних закладів, кооперативних і приватних клінік, лабораторій та пунктів. Місцеві держа­вні ветеринарні управління є у всіх 47 префектурах і 6 муніципалітетах.

У складі префектурних органів знаходяться префектурні лаборато­рії і від 5 до 20 районних центрів ветеринарного обслуговування, в за­лежності від території префектури.

У Відділі здоров'я тварин Міністерства сільського, лісового госпо­дарства та рибальства є карантинна ветеринарна служба, основним за­вданням якої є контроль за імпортом та експортом тварин і продуктів тваринництва.

В підпорядкуванні Міністерства сільського, лісового господарства і рибальства знаходиться Державна контрольна лабораторія, яка переві­ряє всі біологічні, фармацевтичні препарати, кормові добавки, які виго­товляються в країні та завозяться в Японію з інших країн.

Підготовку ветеринарних лікарів ведуть 16 державних і приватних навчальних закладів. Із них 12 - це факультети університетів. Термін навчання - 6 років.