9. Поняття і сутність конституції.

Констит́уція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.

10. Види конституцій в зарубіжних країнах.

У правознавстві існують два значення терміна «конституція» -юридична конституція та фактична конституція.

Юридична конституція – це основний закон держави, що має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Фактична конституція – реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні відносини між державою та особою.

Найважливіші ознаки конституції:

- це основний закон держави, який виступає основою всього національного законодавства;

- це закон, який має найвищу юридичну силу, а всі інші нормативно-правові акти мусять відповідати положенням конституції, що забезпечується створенням системи правової охорони конституції (у формі конституційного контролю чи конституційного нагляду);

- має підвищений ступінь стабільності, яка забезпечується спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до конституції, складнішою від процедури внесення змін і доповнень до решти законів.

Існують різні способи класифікації конституцій:

- за формою вираження – писані (у формі одного чи кількох нормативних актів), неписані (у формі правових уявлень, концепцій тощо), змішані (поєднання двох попередніх);

- за порядком прийняття – даровані (як правило, вводяться в дію одноособово монархом), народні (приймаються референдумом або парламентом), договірні (є результатом угоди між різними суб’єктами конституційного процесу);

- за порядком внесення змін і поправок – гнучкі (зміни до них вносяться в порядку, передбаченому для будь-якого закону) та жорсткі (для яких передбачена особлива процедура внесення змін і доповнень);

- за часом дії- тимчасові (приймаються на певний термін або до настання певної події) та постійні (приймаються на невизначе-ний термін);

- у залежності від форми державного устрою – унітарні, федеративні та конституції суб’єктів федерації.

11. Основні риси і особливості конституцій в зарубіжних країнах.

Кожна з чинних конституцій має специфічні індивідуальні риси. У них відобразилися соціальні, національні, політичні, історичні, релігійні та інші особливості відповідних країн. Водночас конституціям властиві деякі загальні, спільні риси.

Усі конституції в тій або іншій формі проголошують народний суверенітет.

Більшість конституцій у тій або іншій формі закріплює інститути приватної власності. Природно, це положення так званих "західних демократичних" конституцій або документів, прийнятих за їхнім зразком.

У конституціях звичайно відтворюються й закріплюються основні принципи теорії поділу влади. У деяких конституціях (італійська, французька, німецька) концепція поділу влади не виражена семантично точно, вона мається на увазі, з неї виходять.

Усі конституції встановлюють і закріплюють форму правління відповідної держави – республіку або монархію. Конституційні приписи з цього питання можуть бути різними, але завжди є в тексті Основного Закону.

Конституції встановлюють і закріплюють форму державного устрою – унітарну або федеративну, хоча в самому тексті основного закону може не міститись прямих приписів щодо цього (Франція, Японія).

Усі конституції в тій або іншій формі проголошують і встановлюють демократичні свободи громадян і підданих. Як правило, у самому тексті основного закону міститься відповідна глава або розділ.

У новітніх конституціях, особливо латиноамериканських країн і держав СНД, правове становище людини і громадянина в техніко-юридичного погляду розроблено досить докладно, з безліччю деталей.

Водночас є низка конституцій, в основному тексті яких немає розділів або навіть згадувань про права і свободи. До них належать конституції США, Франції 1958 p., деяких франкомовних країн Тропічної Африки.

Усі конституції визначають принципи організації системи вищих органів державної влади та порядок діяльності складових її підсистем.

Коло питань, регульованих конституціями, різне. Однак з певним ступенем наближення можна вивести загальну закономірність, яка полягає в тому, що старі конституції, як правило, більш сумарні. Конституції, прийняті після Другої світової війни, є детальнішими.