32. Форми державного (територіально-політичного) устрою зарубіжних країн.

Політико-територіальний устрій держави - це розподіл країни на певні територіальні частини, в межах якої (країни) існує система взаємовідносин між державою в цілому (центральною владою) та її складовими частинами (населення та публічної влади тієї чи іншої території).

Традиційно розрізняються дві основні форми територіально-політичного устрою держави: унітарна і федеративна держава. Конфедерація є союзом держав, в основному це міжнародно-правове об'єднання, але в ньому є деякі конституційно-правові елементи, і тому про конфедерації теж іноді згадується в конституційному праві.

Відігравши значну роль у становленні державності у США, Швейцарії інших країнах, конфедерація, як певна історична та перехідна форма державно-територіального устрою майже пішла з історичної сцени. Але події останніх років: "конфедералізація" Європейського Союзу (зараз ведуться підготовчі роботи щодо прийняття Конституції ЄС), Югославії, союз Бєларусі та Росії свідчать про "повернення" цієї державної форми та певну її перспективність.

Формою територіально-політичної організації державності (в межах унітарної або ж федеративної держав) є також автономія, особливо політична автономія, тим більше якщо вона створена на основі самовизначення етнічних груп, національних меншин. В останні десятиліття в деяких країнах (Іспанія, Італія й ін.) склалася так звана регіоналістська держава, яка об'єднує різноманітні елементи унітаризму, федералізму, автономії і що є, власне кажучи, перехідним від унітаризму до федералізму.

Державно-територіальний устрій - це територіальна організація державної влади і держави, поділ її на складові (адміністративно-територіальний поділ) у межах державних кордонів (територій) на основі принципів: єдності й суверенності державної влади на всій території; територіальної цілісності й недоторканності території (територіальне верховенство); принципу ієрархії державної влади (підпорядкованості нижчих державних органів вищим); поєднання системи державного управління з місцевим самоврядуванням; поєднання загальнонародних (державних) і регіональних потреб та інтересів; з метою найкращого управління державою, суспільством та окремими регіонами, а також принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (для найвищих органів державної влади).5

Правовою основою державно-територіального устрою є договір різних гілок влади, різних політичних сил (партій, класів, національних груп тощо), окремих суверенних держав у випадку їх об'єднання у єдину державу в умовах демократії, який закріплюється в основному законі держави - конституції або договорі про утворення державного союзу (наприклад, СРСР- 1922 р.). У стабільних державах адміністративно-територіальний устрій закріплюється парламентом або референдумом. В окремих випадках такий устрій може закріплюватись і за допомогою свавільних, волюнтаристських методів, військової і політичної сили, насильства, залежно від видів політичного режиму та характеру державної влади, лідерів держави або суспільства тощо.

За державно-територіальним устроєм усі держави (в сучасний період) переділяються на прості (унітарні) та складні - федерації, конфедерації, імперії та унії; за формою об'єднання (створення): добровільний союз окремих суверенних держав і примусовий союз у результаті військової сили і політичного насильства; за формальними (юридичними) і фактичними ознаками: юридично (формально) - федерації, конфедерації, а фактично - унітарні централізовані держави тощо.