2. Конституційно-правові норми і відносини в зарубіжних країнах.

Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

У порівнянні з нормами інших галузей вони відрізняються: а) своїм змістом, сферою регульованих суспільних відносин; б) джерелами, в яких вони містяться, оскільки найважливіші норми закріплені в Конституції, і в силу цього мають найвищу юридичну силу; в) установчим характером своїх приписів, оскільки конституційно-правові норми, визначають форми правових актів, порядок їх прийняття і опублікування, компетенцію державних органів; г) особливостями внутрішньої структури.

Чи не найважливішою специфічною якістю конституційно-правових норм є те, що вони пов’язані з відносинами владарювання, тому у переважній більшості своїй є нормами загальнорегулюючого характеру. До таких у першу чергу належать норми-принципи (наприклад, ст. 10 Конституції Російської Федерації оповіщає: “Державна влада в Російській Федерації здійснюється на основі поділу на законодавчу, виконавчу й судову”); норми-поняття

3. Суб'єкти і об'єкти державно-правових відношень.

Суб'єктами конституційних правовідносин вважаються такі учасники соціальних зв'язків у сфері здійснення дер­жавної влади, які мають конституційну правосуб'єктність і відповідний правовий статус. Традиційно — це глава держави (президент, монарх, президія представницького органу влади); парламент, його палати, голови палат, депутати; уряд, прем'єр-міністр, міністерства, центральні відомства, міністри; органи конституційного нагляду, Конституційний Суд; місцеві органи влади та управління, муніципалітети; федеральні органи державної влади; громадяни (піддані).

Суб’єкти конституційного права поділяються на дві великі групи: фізичні особи й суспільні утворення.

До першої групи суб’єктів відносяться громадяни, іноземці, групи громадян, виборці та депутати як особи з спеціальною правоздатністю та їх групи (в Італії, наприклад, групи виборців є суб’єктами права законодавчої ініціативи).

До другої групи суб’єктів належить держава в цілому, її органи, а інколи й їх відособлені частини (наприклад, палати, комісії, партійні групи у парламентах), територіальні одиниці, установи та органи місцевого самоврядування, а також політичні партії та інші суспільні об’єднання.

4. Система конституційного права зарубіжних країн.

Система галузі конституційного права відображає внутрішню структуру його предмета.

Важливим елементом структури конституційного права є його інститути. Конституційно-правовий інститут – це сукупність юридичних норм, що регулюють коло однорідних і взаємопов’язаних відносин. Конституційно-правові інститути поділяються на три види: загальні – це складні нормативні формування комплексного змісту (інститут начал організації і діяльності державного механізму, інститут територіальної організації держави, інститут конституційного статусу особи); головні – входять до складу загальних; початкові – включають кілька правових норм.

Суттєвим елементом системи конституційного права є його норми. Конституційно-правова норма – це правило поведінки учасників державно-політичних відносин владарювання, яке встановлене державою, забезпечене її авторитетом і за певних умов – примусом. За функціями конституційно-правові норми поділяються на установчі (конкретні правила поведінки), регулятивні (регулюють державно-правові відносини владарювання), охоронні (пов’язані із встановленням юридичних заборон).