32. Унітарна держава: поняття й ознаки.

Унітарна, держава - це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і всіх інших основних ознак держави і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Термін «унітарний» означає: єдиний, один. До таких держав належать: Польща, Болгарія, Румунія та ін. Крім того, є такі унітарні держави, які мають автономні державні утворення (автономні республіки, краї, округи, провінції тощо). До таких держав належать: Україна, Італія, Королівство Іспанія, Республіка Узбекистан та ін. Нині більшість держав світу мають просту унітарну форму державно-територіального устрою. Так, із 185 суверенних держав світу 166 мають унітарний характер.

Унітарна держава має такі характерні ознаки:

1) до її складу не входять державні утворення, які мають державний суверенітет та інші основні ознаки держави;

2) єдина система державних органів, заснована на законі ієрархії;

3) найвищі державні органи влади унітарної держави є суб'єктами політичних міжнародних державних відносин, єдиним представником народу і країни на міжнародній арені;

4) у такій державі існує єдина конституція та єдина система права і законодавства;

5) єдина територіальна цілісність, неподільність і недоторканність, територіальне верховенство найвищих державних органів влади;

6) у такій державі існує єдине громадянство;

7) єдині державні кордони та єдині дипломатичні органи (посольства і консульства) в іноземних державах

32. Федеративні зарубіжні держави.

Федерація (лат. foederatio — об'єднання, союз) — форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави. Складові частини федерації - це своєрідні державоподібні утворення, які називають суб’єктами федерації, а територія федерації складається з територій її суб'єктів.

Основною ознакою федеративної держави є поділ суверенітету між двома рівнями (федеральним і суб'єктів федерації), що передбачає, зокрема існування двох систем державної влади та управління, кожна з яких діє у визначених межах. Характерною рисою федеративної держави є те, що поряд з федеральною конституцією, органами влади та законодавством свої конституції, закони, свою систему законодавчих, виконавчих та судових органів мають суб'єкти федерації. Характерне конституційно установлене розмежування компетенцій між федерацією у цілому та її суб'єктами. До відання федерації, як правило, належать найважливіші питання державного життя: зовнішня політика, оборона країни, фінанси, оподаткування, організація федеральних органів, розв'язання конфліктів між суб'єктами федерації. Компетенція суб'єктів федерації у цілому ширша, але вона зводиться переважно до питань, що не потребують однакового регулювання. До них віднесені організація органів місцевого самоврядування, громадський порядок, охорона довкілля, встановлення місцевих податків та ін.

Федеративність є зазвичай ознакою держав, які історично формувалися шляхом об’єднання чи завойовування різних територій. Історія свідчить, що найбільш стійкими є федерації, створені на територіальній основі (США, Мексика, ФРН). Натомість федерації, які будуються за національно-територіальною ознакою (колишні СРСР, Югославія, Чехословаччина, сьогоднішня Росія, Індія), змушені рахуватися з можливими сепаратистичними проявими, які загрожують цілісності такої держави. Суб'єкти федерації можуть мати різні назви, які, як правило, визначаються певними історичними або правовими чинниками: штати, провінції, республіки, федеральні землі та ін.

Федеративні держави зазвичай кваліфікують як складні. Нині їх налічується більше 20: в Австралії і Океанії нараховується 3, Америці - 7 (Аргентина, Бразилія, Канада, Мексика, США та ін.) Азії - 4, (Індія, Малайзія, Пакистан, ОАЕ), в Африці - 4 та в Європі - 6 (Австрія, Бельгія, Росія, ФРН, Швейцарія, Югославія). Протягом останніх десятиліть від федеративної форми з різних причин відмовилися Індонезія, Камерун, Лівія та деякі інші країни, що розвиваються. В Європі на початку 90-х років XX ст. самоліквідувалася така федерація, як Чехословаччина. Водночас на засадах федералізму відбувалося реформування державного устрою Бельгії.

Існуючі федерації різняться за багатьма характеристиками, що не заважає виявленню загальних ознак цієї форми державного устрою. Як зазначалося, територія федеративної держави розглядається як сукупність територій суб'єктів федерації - штатів (Австралія, Бразилія, Венесуела, Індія, Малайзія, Мексика, Нігерія, США), провінцій (Аргентина, Канада, Пакистан), земель (Австрія, ФРН), республік, країв, округів (Росія, Югославія), кантонів (Швейцарія) тощо.

Серед зазначених держав слід виділити так звані симетричні та асиметричні федерації. Прикладом першої може бути ФРН, другої - Росія. Зміст політико-правового статусу державних утворень, якими вважаються суб'єкти федерації, виявляється у тому, що останні, як правило, наділені установчою владою, тобто можуть приймати власні конституції, які повинні відповідати федеральним основним законам. Водночас загальною рисою є наявність у кожного суб'єкта федерації власної системи органів влади, зокрема законодавчих, виконавчих і судових органів. Прийнято навіть виділяти вищі органи суб'єктів федерації.