16. Вставлені слова і речення

1. Вставлені слова й речення суттєво відрізняються від вставних слів і речень як своїм значенням, так і своєю інтонацією в усній мові та вживанням при них розділових

знаків на письмі.

Вставлені слова й речення вносять у речення додаткову інформацію і являють собою принагідні зауваження, пояснення до основного повідомлення.

Наприклад, у реченні: Після смерті батька та матері (вони під холеру померли обоє одного-таки року) громада оддала сироту далекій родичці (Панас Мирний) — слова, взяті в дужки, являють собою додаткове повідомлення, тобто це

вставлене речення. Залежно від того, як вставлені слова й речення вимовляються, вони виділяються з обох боків комами, тире або дужками, їхня ж інтонація залежить від змісту речення і від волі автора. У кінці вставленого речення може також стояти знак

питання або знак оклику.

2. Якщо вставлене речення вимовляється майже таким самим тоном, як і основне, то воно виділяється з обох боків комами: Коли Сашко думав про матір, а він тепер думав про

неї майже постійно, він ніби стояв на гарячому пружному вітрі (В. Дрозд).

3. Якщо вставлені слова чи речення вимовляються підвищеним тоном, то вони виділяються з обох боків тире:

Климко став навколішки, припав до води —холодна та

добра! — тоді вмився і втерся галстуком од матроски (Григір

Тютюнник).

4. Найчастіше вставлені слова чи речення вимовляються пониженим тоном. Тоді вони виділяються дужками або іноді комами з тире: Скажу я, люди добрі, й вам (до казки приказка годиться хоч і панам): не плюй в колодязь: пригодиться води

напиться (Л. Глібов). Але ось зі скреготом і брязкотом у двір,— якщо те, що залишилося,можна назвати двором,— заїжджають два бульдозери (О. Довженко).

У дужки можуть братися й окремі слова: Іншими словами: ми мусимо негайно стати на боці активного молодого українського суспільства, що репрезентує не тільки селянина, але вже й робітника, і тим назавжди покінчити з контрреволюційною

(по суті) думкою будувати на Україні російську культуру

(М. Хвильовий).

17. Слова-речення та вигуки

1. Слова-речення (див. §134, п. 8) та вигуки вживаються переважно в розмовному та художньому стилях. В усній мові вони виділяються інтонацією та паузами, на письмі — комами, знаком оклику або (в середині речення) тире.

2. На початку речення слова-речення та вигуки виділяються комою або знаком оклику: О, скільки в тобі краси, життя моє незгасне! (В. Сосюра), Ну, що ж, нехай хлопець змалку звикає до правди (І. Цюпа). Ні!Я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала (Леся Українка).

3. У середині речення слова-речення та вигуки виділяються з обох боків комами або, якщо при них є знак оклику,— тире: Земле рідна, о, чим далі ти від мене, тим дорожча

(Д. Павличко). Всі, у кого серце вірне сонцю нашої весни, сійте

зерно — гей! — добірне в нерозмежовані лани! (М. Рильський).

4. Проте слова о, ой, ох і, ну й, якщо їх ужито в ролі підсилювальної частки, комами не відділяються: О люди, люди, свою душу не замикайте на замки! G7. Тичина). Ой ти, дівчино, з горіха зерня, чом твоє серденько — колюче терня? (І. Франко).

5. Слід відрізняти слова-речення так, ні, гаразд, що ж та вигуки від однозвучних часток і членів речення, які ні в усній мові, ні на письмі не відокремлюються. Наприклад, у

реченнях: Так, я вільний, маю бистрі думи-чарівниці (Леся Українка). Так будьмо єдині! Ми — квіти життя (В. Сосюра) — у першому випадку маємо справу зі словом-реченням (воно відділене комою) і у другому — з часткою зі значенням «тож» (комою не відділяється).