- •1.Поняття про сучасну українську літературну мову. Мовна норма. Типи мовних норм.
- •2.Мовностильові особливості тексту документа
- •3.Функціонально-стилістична диференціація сучасної української літературної мови
- •4.Основні норми усного професійного спілкування
- •5.Офіційно-діловий стиль. Його особливості. Мовні кліше.
- •6.Поняття про документ. Його властивості та вимоги при складанні.
- •7.Державна мова та її функції.( Культурно-національні специфічні риси)
- •8.Стилістична диференціація української лексики. Професійна лексика. Канцеляризми та штампи.
- •9.Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні.
- •10.Функції мови в суспільстві
- •11.Лексика сучасної української мови з погляду на її походження
- •12.Мовленнєвий етикет – невід’ємний елемент професійної культури
- •13.Правові засади функціонування мов в Україні
- •14.Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочування слів.
- •15.Мовленнєва діяльність людини як один із видів діяльності людини.
- •16.Мовностилістичні та структурні особливості наукових робіт (реферат, наукова стаття, курсова, )
- •17.Види і жанри усного професійного мовлення
- •18.Стиль сучасного ділового листування
- •19.Термінологічна система професійного мовлення
- •20.Морфологічні норми вживання числівника у професійному мовленні
- •21.Лексикографія. Основні типи словників
- •22.Правила оформлення бібліографії до наукової статті
- •23.Фразеологія в діловому мовленні
- •24.Загальні вимоги до оформлення та особливості мови ділових паперів
- •25.Явище полісемії в діловому мовленні
- •26.Суржик і шляхи його подолання
- •30.Різновиди наукових робіт. Вимоги до їх оформлення.
- •31.Лексичні норми в науковому стилі
- •32.Засоби стандартизації та типізації мови. Види логічних помилок.
- •33.Поняття про ораторську компетенцію. Мистецтво аргументації.
- •34.Культура і тактика ведення ділових переговорів
- •35.Науковий стиль. Різновиди.
- •40.Форми колективного обговорення професійних проблем
1.Поняття про сучасну українську літературну мову. Мовна норма. Типи мовних норм.
Мова — найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та встановлення зв’язків між всіма видами суспільної діяльності: виробництвом, побутом, обслуговуванням, культурою, освітою, наукою. Вона - єдність народу в історичній зміні поколінь і суспільних формацій, об’єднує народ у часі, у географічному і соціальному просторі. Українська національна мова існує у двох формах: сучасній українській літературній мові та територіальних діалектах.
Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини “Енеїди” І.П. Котляревського. І.П. Котляревський – зачинатель нової української літературної мови.
Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилічну систему.
Літературна мова - це впорядкована форма національної мови, що має певні норми, розвинену систему стилів, усну і писемну форму, багатий лексичний фонд і яка в писемному та усному різновидах обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей.
Норми літературної мови — це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі. Вони найуживаніші з тих, що існують, і закріплені в практиці зразкового використання.
Мовні норми характеризуються:— системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);— історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);— соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами суспільства);— стабільністю (не можуть часто змінюватися)..
У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:
Орфоепічні (норми правильної вимови);2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування);3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.);4. Лексичні (норми правильного слововживання);
5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників);6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації);7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);
8. Орфографічні (норми написання слів)9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).
2.Мовностильові особливості тексту документа
Документ (від латин. documentus — спосіб доказу) — це матеріальний об’єкт (носій), що містить певну інформацію, оформлений у визначеному порядку і має юридичну силу відповідно до чинного законодавства.
Об’єктивність змісту документа виявляється у формах вираження в ньому громадських інтересів. Ці форми повинні строго відповідати нормам державного адміністративного права. Логічна послідовність викладу особливо увиразнюється в тих видах ділових паперів, де зовсім виключаються (або якнайретельніше уникаються) суб’єктивні (експресивні, емоційні) елементи: вияви роздратування, незадоволення; привнесення особистого ставлення до справи чи до особи в текст документа тощо.
Повнота. Повним називають документ, зміст якого вичерпує всі обставини, пов’язані з вирішенням питання, що розглядається.
Ясність викладу, точність опису — чим глибше працівник проникає в сутність справи, про яку йдеться в діловому папері, тим точніше він про неї висловлюється і тим яснішою вона буде для всіх тих, хто знайомиться з цим документом. Ясність забезпечується насамперед точним добором потрібного слова, правильним користуванням термінами, униканням вузьковідомчих професіоналізмів тощо..Свобода від суперечностей — чи не найважливіша вимога серед таких, як повнота, простота, точність, ясність тощо. Суперечності в діловому папері виявляються ось у чому: обрані автором документа слова можуть належати до різних сфер мовлення (книжні слова, професіоналізми, розмовні слова, сурогатні творення), що утруднює сприймання тексту; суперечність може виявитись і в тому, що зміст не відповідає синтаксичній формі (наприклад, прохання викладається в такій категоричній формі, що це вже не прохання, а скоріше наказ); ще гірше, коли це суперечність смислового плану (наведені в тексті аргументи суперечать один одному або взаємо виключаються).Переконливість викладу забезпечується обґрунтуванням висловленої в документі думки, доказовістю матеріалу, точністю в доборі фактів і цифрових даних.Лаконічність викладу досягається попереднім обдумуванням змісту документа, складанням його плану (або продумуванням усіх послідовних етапів викладу змісту), добором аргументів. Лаконічним вважається такий документ, в якому немає зайвих або “порожніх” слів, повторень, розтягненої, багатослівної аргументації, плутанини в деталях тощо. Типізація мовних засобів, стандартизація мови.