13.Правові засади функціонування мов в Україні

Див. Конституція

14.Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочування слів.

Абревіатури – складноскорочені слова різних типів творення (НСДРП, УТН, райрада, облвиконком, МАЗ та ін.). Найчастіше це назви нових установ, нових органів управління, нових машин, механізмів, виробів, нових професій, посад, нових виробничих дій і станів тощо.Однією з основних причин появи скорочень є тенденція до уникнення надлишкової інформації. Крім скорочених, існують ще так звані спрощені найменування. Та сама кількість інформації передається в скороченому слові меншою кількістю знаків, ніж у співвідносному словосполученні. Другою важливою причиною вживання значної кількості скорочень у мові ділових паперів є прагнення до економії місця, пов’язане з обмеженістю “площі” документа (адже фактом уже стало те, що укладачі сучасних ділових листів у промисловості намагаються за всяку ціну вмістити всю інформацію на одній сторінці) .Традиції, що склалися у творенні і вживанні абревіатур, виникли насамперед на підставі доцільності, а тому й вимагають до себе якнайбільшої уваги.Не скорочуються, як правило, багатослівні назви Верховних Рад, вищих урядових посад, назви середніх шкіл, деяких технічних виробів тощо.При утворенні скорочень обов’язковою є вимога зрозумілості. Це досягається вдалим скороченням основи, за яким легко відновлюється і вся основа; скорочені основи стандартизуються (тобто зберігають свою форму в усіх новотворах:рад... укр... голов... швей... та ін.).

Добираючи складноскорочене слово при написанні ділового папера, слід орієнтуватися на такі вимоги:

Скорочення не повинне збігатися за формою зі словом або скороченням, уже наявним у мові.2. Скорочене слово повинно бути “прозорим”: воно має легко “розгортатися” в повне найменування (це правило не поширюється на скорочення, які вже стали самостійними словами типу лавсан).3. При творенні скорочених слів не повинні порушуватися норми літературної мови, зокрема правописні.4.Скорочення, які є назвами установ, підприємств, організацій, а також марок виробів тощо пишуться з великої літери.

У звичайному поточному документі повна офіційна назва установи вживається один раз, далі вона змінюється скороченою назвою; відмова від скорочених назв у документі означає, що йому надається суворо офіційного, директивного характеру.6. Скорочення типу Р.S. (латинське роst scrірtum – пізніше написане), N.В. (nоtа bеnе – поміть добре) та ін. у сучасному діловому листуванні не вживаються на тих же підставах, на яких не дозволяється щось дописувати після підпису: документ має бути чітко продуманим, композиційно бездоганним і смислово завершеним; тому в ньому немає місця для скорочень типу Р.S.7. Скорочене слово повинне зберігати однакову форму в тексті документа: неприпустимо скорочувати те саме словосполучення по–різному або писати його то повністю, то скорочено в одному тексті (райком, РК, районний комітет)..

15.Мовленнєва діяльність людини як один із видів діяльності людини.

Мовлення – це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою, це особлива психічна діяльність за допомогою мови.

Особистістю людина стає поступово, на її формування впливає багато чинників. Серед них провідне місце належить мові. Потреба у спілкуванні, мовленні, поряд з потребою діяльності, праці є визначальною у становленні особистості. Мова найглибше пронизує свідомість і підсвідомість людини й доносить до них величезну частку інформації про навколишній світ, про закономірності його функціонування. Через мову дитина усвідомлює своє “я”..

Окрім того, людина може активно співпрацювати з іншими в різних сферах діяльності, досягти життєвого успіху, бути щасливою тоді, коли має розвинену комунікативну культуру, тобто систему знань, норм, цінностей і зразків поведінки, які прийняті в суспільстві, де вона живе і органічно, природно реалізує їх в офіційному та неофіційному спілкуванні. Тому особливого значення набуває проблема формування мовленнєвої особистості – людини, яка виявляє високий рівень мовної і мовленнєвої компетенції, шанує, любить і береже рідну мову, людини, здатної представляти себе в суспільстві і засобами мови. Усі види мовленнєвої комунікації, безумовно, важливі, однак сприймання чужих усних чи писемних висловлювань легше, ніж продукування власних.

Адже вивчення більшості дисциплін майже повністю зводиться до засвоєння певного обсягу інформації. Уміння ж висловлювати власні думки і почуття з’являються лише в результаті тривалої праці та усвідомлених зусиль. \