- •1.Поняття про сучасну українську літературну мову. Мовна норма. Типи мовних норм.
- •2.Мовностильові особливості тексту документа
- •3.Функціонально-стилістична диференціація сучасної української літературної мови
- •4.Основні норми усного професійного спілкування
- •5.Офіційно-діловий стиль. Його особливості. Мовні кліше.
- •6.Поняття про документ. Його властивості та вимоги при складанні.
- •7.Державна мова та її функції.( Культурно-національні специфічні риси)
- •8.Стилістична диференціація української лексики. Професійна лексика. Канцеляризми та штампи.
- •9.Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні.
- •10.Функції мови в суспільстві
- •11.Лексика сучасної української мови з погляду на її походження
- •12.Мовленнєвий етикет – невід’ємний елемент професійної культури
- •13.Правові засади функціонування мов в Україні
- •14.Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочування слів.
- •15.Мовленнєва діяльність людини як один із видів діяльності людини.
- •16.Мовностилістичні та структурні особливості наукових робіт (реферат, наукова стаття, курсова, )
- •17.Види і жанри усного професійного мовлення
- •18.Стиль сучасного ділового листування
- •19.Термінологічна система професійного мовлення
- •20.Морфологічні норми вживання числівника у професійному мовленні
- •21.Лексикографія. Основні типи словників
- •22.Правила оформлення бібліографії до наукової статті
- •23.Фразеологія в діловому мовленні
- •24.Загальні вимоги до оформлення та особливості мови ділових паперів
- •25.Явище полісемії в діловому мовленні
- •26.Суржик і шляхи його подолання
- •30.Різновиди наукових робіт. Вимоги до їх оформлення.
- •31.Лексичні норми в науковому стилі
- •32.Засоби стандартизації та типізації мови. Види логічних помилок.
- •33.Поняття про ораторську компетенцію. Мистецтво аргументації.
- •34.Культура і тактика ведення ділових переговорів
- •35.Науковий стиль. Різновиди.
- •40.Форми колективного обговорення професійних проблем
11.Лексика сучасної української мови з погляду на її походження
Лексика (від грецького lexis - слово) - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном "лексика" вживається також рівнозначний термін "словниковий склад".
За походженням лексика української мови не однорідна. Окремі слова і цілі групи слів в українській мові виникли в різні епохи і з різних джерел. Отже, з погляду походження лексика сучасної української мови поділяється на кілька груп. 1. Спільнослов'янська лексика. Це найдавніший шар словникового складу української мови, успадкований через давньоруську з мови праслов'янської, що існувала до V-VI ст. н.е., а потім, розпадаючись, стала тим джерелом, а основі якого виникли і розвивалися всі інші слов'янські мови. Закономірно, що слова спільнослов'янського походження з часом зазнали певних фонетичних та морфологічних змін і вимовляються тепер відповідно до норм сучасної мови. До спільнослов'янського лексичного фонду відносяться слова, поширені в усіх або в більшості слов'янських мов. Мати, син, дочка, батько, сестра, баба, жінка, орати, сіяти, кувати, шити, меч, граблі, вовк, коза, бик, кінь, свиня, ніс, зуб, око, борода, воля, гнів.2.Східнослов'янська лексика - та частина українського словникового запасу, яку наша мова успадкувала разом із спільнослов'янською лексикою з мови давньоруської - спільного джерела сучасних української, російської та білоруської мов. Східнослов'янська лексика, точніше, слова цієї групи виникли лише в діалектах східнослов'янської давньоруської мови в епоху її окремішнього існування й розвитку і поширені переважно в сучасних східнослов'янських мовах: білка, кішка, селезень, собака, коровай, пряник, коржик, гречка, осока, урожай, полова, мельник, селянин та інші.3. До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності (приблизно з XIV ст.): багаття, бавитись, будинок, вареник, гай, карбованець, кисень, паляниця, освіта, мрія, літак...
Досить значну за обсягом, стилістичними функціями і за семантичними ознаками лексичну групу становлять старослов'янізми, тобто слова, засвоєні із спорідненої старослов'янської мови, яка з ІХ ст. виконувала роль єдиної міжнародної літературної мови слов'янства. У Х ст. старослов'янська мова разом із впровадженням християнства стала поширюватись і на території Української Русі. .
.
12.Мовленнєвий етикет – невід’ємний елемент професійної культури
Мовний етикет – це сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення. Термін етикет походить від французького слова etiguette, що означає ярлик, етикетка.
Український мовленнєвий етикет – це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввіч-ливості.
Мовленнєвий етикет висуває перед людьми, що спілкуються, певні вимоги. Їх розмова має бути ввічливою, статечною, пристой-ною, а самі комуніканти мають виявляти один до одного уважність і чемність.
Головне призначення– встановлення сприятливого контакту між людьми, регулювання їх взаємин на основі принципу ввічливості. Адже мета спілкування – вплив однієї людини на іншу, регуляція поведінки об'єкта спілку-вання суб'єктом
Без знання прийнятих у суспільстві правил мовного етикету, не володіючи вербальними формами вираження ввічливих вза-ємин між людьми, особистість не може правильно встановити різноманітні контакти з оточуючими, тобто, не може з найбіль-шою користю для себе і для оточуючих здійснити сам процес спілкування.
Мовний етикет відзначається стійкістю і консервативністю, і в цьому стає подібним до офіційно-ділового стилю, який теж в ідеалі має лишатися сталим і непорушним. Мовний етикет запрограмований на найрізноманітніші типові ситуації, в яких використовують сталі мовні структури, кліше, закріплені національними культурними традиціями. Щоразу, в певних ситуаціях, ми повторюємо стереотипи поведінки, у тому числі мовної які поза нашою свідомістю автоматично використовують у разі потреби. Використання правил мовного етикету великою мірою залежить від конкретної ситуації спілкування місця й обставини розмови, цільової настанови (повідомити, вплинути вразити здивувати, шокувати тощо). Але найбільшої ваги набувають між-особистюні стосунки. Залежно від цього може йтися про 5 тональностей спілкування високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну. Висока тональність відповідає спілкуванню у сфері суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми тощо).Нейтральна - функціонує у сфері офіційних установ. Вона найближча до здійснення службових повноважень працівника органів внутрішніх справ.Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні. Фамільярна забезпечує спілкування в колі сім'ї, дружньому товаристві, емоційна. Вульгарна спостерігається у соціально неконтрольованих ситуаціях, занадто емоційна. При звертанні до незнайомих людей використовують нейтральні структури етикету. До близьких навпаки - емоційні, фамільярні, дуже рідко нейтральні.