40.Форми колективного обговорення професійних проблем

Роль засідань

Принцип колективізму, властивий на­шій соціальній системі, у процесі розвитку народного господарства все глибше проникає в сферу управління.

Колективне розв'язання поставлених завдань при­вчає працівників підходити до проблеми широко, по-державному, дивитись на явище очима інших, підвищує індивідуальну й колективну відповідальність за рішен­ня та, їх втілення в життя. Тому колективні ухвали, прийняті на нарадах, засіданнях, конференціях,— це не лише одна з форм діяльності управління, а й засіб по­літичного виховання, засіб підвищення ділової кваліфі­кації як кожного працівника, так і всього колективу.

Перевагою ділової наради — у порівнянні з багать­ма іншими методами управління — є й те, що тут, як правило, присутні майже всі майбутні виконавці тих рішень, які приймаються, і потреба передавати інфор­мацію, збіднюючи й спрощуючи її в чомусь, тим самим відпадає.

На ділових нарадах швидше й легше приходять до важливих висновків і рішень, ніж якби ті самі питання обговорювалися в багатьох індивідуальних бесідах, які не лише забирають багато часу, а й призводять до ви­трат творчих зусиль. Під час колективного обговорення всіх учасників інформують водночас, і вони можуть тут же висловити свою думку, спірні питання розв'язуються негайно, особ­ливо якщо на таких зборах присутні не лише керівні працівники, а й «вузькі спеціалісти» з цього питання.

У наведеній думці висувається ряд переваг наради перед іншими формами діяльності управління. Проте в неї є й негативні риси, які неодмінно слід враховувати.

Ділова нарада — високоефективний метод управлін­ня, і саме тому не слід вдаватися до нього для розгля­ду другорядних, дрібних питань, які неодмінно виника­ють у великій кількості щодня й щомісяця. Скрізь, де подібні питання намагаються розв'язати, скликаючи ді­лові наради, процвітає той поганий стиль роботи, який ми називаємо «засідательською метушнею» .

Наради не повинні бути також ширмою, за яку хо­ваються від персональної відповідальності. І ще одна сторона справи: не можна перетворювати ділові наради на універсальний засіб розв'язання всіх питань. Адже ділова нарада — це робота колективного розуму, а його шкода витрачати на дрібниці.

Отже, впорядкування й регламентацію ділових на­рад необхідно вести двома шляхами: перший — скоро­чення робочого часу на ділову нараду, другий — одер­жання максимальної користі від неї