3.Функціонально-стилістична диференціація сучасної української літературної мови

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців, друге – зумовлене соціальними функціями мовців, тобто регламентоване за формою та змістом.Звичайне спілкування попередньо не планується, ділові ж контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденнній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Ділова ж розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Розмовний стиль

Розмовний стиль поділяється на два підстилі:розмовно-побутовий;розмовно-офіційний.

Науковий стиль

Власне науковий (монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який своєю чергою поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти.

Науково-популярний – застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах засобів художнього та публіцистичного стилів.

Науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання елементів емоційності.

Публіцистичний стиль

Художній стиль

Художній стиль можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості й достовірності в зображенні подій.

Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об’єктивних стилів. Вирізняється найвищою мірою книжності.

Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:

Законодавчий – використовується в законотворчій сфері, реґламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами, реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах.

Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Юридичний - використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж

Адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві.

Епістолярний стильОсновна функція: передача інформації, досвіду, обмін думками.

Конфесійний стиль.Основна функція: вплив на слухача, повчання, передача досвіду.

4.Основні норми усного професійного спілкування

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення - процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує, розвивається. Мова і мовлення тісно між собою пов'язані. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення — явище загальне; вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж щодо мови — часткове, окреме, індивідуальне. Та без повсякденного вжитку на всіх вікових і соціальних рівнях, невпинного розвитку форм і засобів спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення.

Усне професійне мовлення — і міжперсональне, і публічне — повинно відповідати певним вимогам, найголовнішими серед яких є такі:1)      чіткість, недвозначність формулювання думки;2)      логічність, смислова точність, звідси - небагатослівність мовлення;3)      відповідність між змістом мовлення, ситуацією мовлення і використаними мовними засобами 4)      укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів у реченнях; 5)      різноманітність мовних засобів, багатство лексики в активному словнику людини;6)      самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, у побудові висловлювань;7)      переконливість мовлення; 8)      милозвучність мовлення;9)      виразність дикції; 10)  відповідність між темпом мовлення, силою голосу і ситуацією мовлення.