23. Синтаксичний центр у реченні

1. Кожне речення повинне мати не менш як один

синтаксичний центр, який містить у собі назву предмета-діяча і назву виконуваної ним дії або його змінної ознаки.Наприклад, у реченні: Між ярами над ставами верби

зеленіють (Т. Шевченко) — предмет-діяч названий словом верби, його дія — зеленіють. У реченні: На лугах ще трава не скошена, у полях красуються жита (П. Воронько) — є два синтаксичні центри: трава не скошена (діяч і його змінна

ознака) та жита красуються (діяч і його стан). Іноді в неповному реченні синтаксичний центр буває відсутній, але він усе одно домислюється з контексту або ситуації. Наприклад, коли запитують і відповідають: Куди? —

На засідання,— то мають на увазі: Куди ти йдеш? — Я йду на засідання.

2. Синтаксичний центр виражається переважно двома членами — підметом і присудком. Але навіть тоді, коли він виражений формально одним головним членом, у ньому міститься вказівка на діяча і діюЛ стан чи змінну ознаку.

Наприклад, у реченні: Йду додому стежкою вузькою (В. Сосюра) — синтаксичний центр виражений лише присудком йду. Але зрозуміло, що ця дія виконується тим, хто говорить (я йду). І навіть у реченні: Із можливого в чудесне

перекинуто мости (М. Рильський)— присудок перекинуто не тільки називає дію, а й указує, що це зробив хтось, хоч і не названий. Залежно від того, двома чи одним членом виражено синтаксичний центр, речення бувають двоскладні й

односкладні.

3. Синтаксичний центр може розширюватися другорядними членами, які пояснюють підмет і присудок, а також одні одних.

Наприклад, синтаксичний центр розлука научає можна доповнювати так: 1. Розлука научає (кого?) — нас.

2. Розлука научає нас (чого?) любити. 3. Розлука научає нас любити (як?) щиріш. 4. Розлука научає нас щиріш любити (що ?) край. 5. Розлука научає нас щиріш любити край (який ?) рідний. Так твориться речення: Рідний край щиріш любити научає нас розлука (Леся Українка).

Просте речення, у якому є лише синтаксичний центр без другорядних членів, називається непоширеним. Просте речення, у якому є другорядні члени, називається поширеним. Наприклад, з двох речень: Надійшла осінь. Пожовкле

листя спадало на тротуар (П. Панч) — перше — непоширене, друге поширене. Поширеним буде й речення з попереднього прикладу: На засідання,— бо в ньому є другорядний член.

4. Підмет разом із залежними другорядними членами утворює групу підмета, а присудок — групу присудка.

Наприклад, у реченні: Перед ними за Дніпром з 'явилась невимовно чудова панорама Києва (І. Нечуй-Левицький) — група підмета: панорама (яка?) чудова, чудова (якою мірою?) невимовно, панорама (чого?) Києва; група присудка: з 'явилась (перед ким?) перед ними, з 'явилась (де?) за Дніпром. Між групою підмета і групою присудка кома не ставиться, навіть якщо там чується пауза: А голос у дівчини мов тої скрипки спів (Леся Українка). Залитий сонцем степ одразу

принишк (О. Гончар).

5. Речення може мати один або більше синтаксичних центрів.

Речення, яке має один синтаксичний центр, називається простим. Речення, яке має два або більше синтаксичних центрів, називається складним. Простим реченням

називають також частину складного речення, що має один

синтаксичний центр. Прості речення в складному можуть об'єднуватися як

рівноправні, незалежні одне від одного, і як нерівноправні, коли одне з них — головне, а друге — залежне, підрядне. Наприклад, у складному реченні: / вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко) — прості речення об'єднані як рівноправні. А в реченні: Я так люблю той час без краю, коли над квітками зітхає липневий вітер у садах (В. Сосюра) — перше головне (від нього ставимо питання який?), друге —

підрядне (воно відповідає на поставлене питання).

У складному реченні між його частинами (між простими реченнями) звичайно ставляться коми. Наприклад, у реченні: Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе (О. Гончар) — комами відділено

одне від одного прості речення: 1. Той не може й сам викликати поваги до себе. 2. Хто зневажливо ставиться до рідної мови.