5. Є речення, у яких підмета нема і він не потрібний: Прокидаюсь на березі Десни під дубом (о. Довженко). Прохолодою повіяло з лісу (м. Стельмах). Присудок

Присудок називає дію, стан або змінну ознаку діяча й відповідає на питання що робить предмет? що з ним робиться? якому стані він перебуває? який він є? хто або що він є? що робиться? тощо. За способом вираження присудки бувають прості дієслівні, складені дієслівні, складені іменні та складні.

1. Присудок, виражений дієсловом у дійсному, умовному

або наказовому способі, називається простим дієслівним. Наприклад, у реченнях: Я бачу наперед себе ціле покоління таких молодих сил, що будуть, як орли, облітати нашу країну і тукатимуть для неї простору (В. Стефаник). В труді твори красу життя (И Тичина). Гуляв би я понад Дніпром по веселих

селах та співав би свої думи (Т. Шевченко) — простими присудками виступають дієслова бачу, будуть облітати, шукатимуть (дійсний спосіб), твори (наказовий спосіб), гуляв би, співав би (умовний спосіб).

До простих дієслівних слід зараховувати й присудки, виражені лише неозначеною формою дієслова без допоміжних слів: Хіба ж мені, мамо, цілий вік у чотирьох стінах сидіти і світа Божого не бачити? (Панас Мирний).

2. Складений дієслівний присудок виражається неозначеною формою дієслова в поєднанні з допоміжним словом.

Допоміжними бувають:

а) дієслова стати, почати, перестати, кінчити, могти,

сміти, хотіти, зволити, мусити, мати, пробувати, братися, збиратися, наміритися, заходжуватися, намагатися, зуміти тощо;

б) прикметники повинен, зобов'язаний, змушений, здатний, готовий, рад, згоден, ладен, спроможний, схильний тощо;

в) сполучення слів у змозі, не в змозі, не в силі, у стані, мати змогу, мати можливість, мати право, мати намір, дати можливість тощо;

г) прислівники (в безособових реченнях) треба, потрібно, слід, необхідно, доцільно, варто, можна, важко, легко, приємно, гарно, любо, гріх, сором, жаль, пора тощо.

Основна дія в такому присудку називається неозначеною формою дієслова, допоміжні ж слова вказують лише на її додаткові ознаки. Наприклад, у реченнях: Україні, її люду хочу я служити (П. Тичина). Батьківщино моя! Я готовий відповідати за тебе як твій громадянин (В. Земляк). Ми нічого спинити не в силі (В. Сосюра). Як любо йти коханою землею і рідний вітер пити без кінця! (В. Сосюра) — складеними дієслівними присудками виступають хочу служити, готовий відповідати, не в силі спинити, любо йти, любо пити.

3. Складений іменний присудок виражається іменником, прикметником, дієприкметником, числівником, займенником у поєднанні з дієсловом-зв'язкою.

У ролі дієслів-зв'язок виступають дієслова бути (у теперішньому часі звичайно опускається), становити, стати, робитися, залишатися, вважатися, називатися, уявлятися, являти собою, правити за тощо.

Наприклад, у реченнях: Неописанно чудова літня ніч в степах України (О. Довженко). Поезія — це праця зрима, думка смілої весни (М. Рильський). Темрява в садку стала густіша (М. Коцюбинський). Густа тінь у воротах повітки, при ясному сонці, здавалась чорною (І. Нечуй-Левицький). Було літо, і за кабінет мені правив садок (П. Панч) — складеними іменними

присудками виступають чудова, це праця, це думка (відсутність дієслова-зв'язки тут вказує на теперішній час), стала густіша, здавалась чорною, правив за кабінет.

До складених іменних слід віднести також присудки, виражені прислівниками, у тому числі й у безособових реченнях: Ми завжди напоготові (Остап Вишня). Холодно й лячно людині, коли вона самотня (М. Стельмах). І так мені чомусь робилося тоскно, так жалко, що світ споганіє (О. Довженко).

Іменна частина складеного присудка стоїть звичайно в називному відмінку. Проте, коли іменна частина називає якусь непостійну, набуту ознаку, тоді вона ставиться в орудному відмінку: Непомітно для батьків син став дорослим (і дорослий). Переважно на тимчасовість якихось функцій вказує прийменник за із знахідним відмінком: У групі він був за старшого. Іноді іменна частина може стояти й у родовому відмінку: Хмельницький був іншої думки (П. Панч). Вона була доброго рибацького роду (Ю. Яновський).

До складеного іменного присудка можуть входити уточнювальні (порівняльні) частки як, ніби, наче, неначе, мов, немов, немовбито. Кома перед такими частками не ставиться, іноді може ставитися тире: Голова без розуму як ліхтар без свічки (Нар. творчість). Ніч — мов криниця без дна (М. Рильський).

Лише біля присудка бувають (або можна підставити) вказівні частки це, то, ось, значить. Тому в реченні: Яке це щастя — жити на цій землі! (О. Довженко) — присудок це щастя, а жити тут підмет.