15) Особи, які не досягли 18 років, як субєкти правовідносин

Суб'єкти правовідносин - це фізичні, юридичні та інші особи, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, необхідних для участі у конкретному право відношенні.

Для того, щоб особа стала учасником правовідносин, вона повинна бути право суб'єктною, тобто вона повинна володіти певною правоздатністю, дієздатністю і деліктоздатністю.

Під правоздатністю розуміють здатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки у певній сфері.

Так, цивільна правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження людини і припиняється з її смертю або з дня набуття чинності рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (ст. 46 Цивільного кодексу України).

Трудова правоздатність фізичної особи в повному обсязі виникає з 16-річного віку, політична правоздатність - з 18-річного віку.

Під дієздатністю розуміють здатність особи своїми діями набувати для себе нових суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Наприклад, фізична особа уклала шлюб і тим самим своїми діями набула сімейних прав і сімейних обов'язків.

Так, цивільна дієздатність фізичної особи залежно від віку особи та інших обставин може бути повною, частковою, неповною, обмеженою, а також особа може бути визнана судом недієздатною.

Повною цивільною дієздатністю володіє фізична особа, яка:

- досягла 18-річного віку;

- зареєструвала шлюб у неповнолітньому віці (з моменту реєстрації шлюбу);

- записана матір'ю або батьком дитини у неповнолітньому віці;

- працює за трудовим договором з 16-річного віку;

- зареєстрована з письмової згоди батьків чи осіб, які їх замінюють, з досягненням 16-річного віку підприємцем.

Частковою цивільною дієздатністю володіє фізична особа, яка не досягла 14 років (малолітня особа).

Неповною цивільною дієздатністю володіє фізична особа у віці від 14 до 18 років.

Під деліктоздатністю розуміється здатність особи нести юридичну відповідальність за свої діяння. Фізична особа є деліктоздатною, якщо вона:

- досягла віку юридичної відповідальності;

- є осудною, тобто здатною в момент вчинення певного діяння розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Так, адміністративна відповідальність настає з досягненням фізичною особою 16-річного віку. (ст. 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення), а кримінальна відповідальність - з 14 років за злочини, перелік яких визначено в ст. 22 Кримінального кодексу України, за всі інші злочини з 16 років.

16) Склад правопорушення

Склад правопорушення - це сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер.

Склад правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.

Об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає правопорушення.

Об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішній акт суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи бездіяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, способи, засоби, обставини та ситуацію скоєння правопорушення.

Суб'єкт правопорушення - це індивід чи колектив людей. Індивідуальний суб'єкт - фізична особа, яка є осудною і досягла певного віку.

Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.

Колективним суб'єктом правопорушення може бути юридична особа, державний орган, громадська та інші організації, дії яких пов'язані з колективним ухваленням рішень.

Суб'єктивна сторона правопорушення — це внутрішня психічна діяльність особи, пов'язана зі скоєнням правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета правопорушника.

Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно-небезпечного діяння і суспільно-небезпечних наслідків у формі наміру та необережності.

Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільно-небезпечні та шкідливі наслідки і бажає, чи свідомо допускає їх настання. Залежно від вольового критерію намір поділяють на прямий і непрямий. У теорії права розрізняють наміри: завчасно обдуманий; такий, що виник раптово; неконкретизований.

Необережність під час скоєння правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як самовпевненість і недбалість. У теорії права розрізняють і змішану провину, тобто таку, коли особа щодо суспільно небезпечного діяння має намір, а щодо суспільно небезпечних наслідків - необережність.

Казус має місце тоді, коли особа не передбачала і не могла передбачити суспільно небезпечних наслідків своєї діяльності.

Мотив - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Мотив близько наближається до провини, але не зливається з нею. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

Мета - це уява особи, котра скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.