Тема 1. Соціальні технології: поняття, сутність, принципи, типології

План

1. Технологічний підхід у пізнанні сучасної соціальної дійсності й діяльності: гуманітарна та природнича парадигми. Причини технологізації соціальної діяльності.

2. Поняття «соціальна технологія». Специфіка соціальних технологій. Особливості технологій соціальної роботи.

3. Сутність соціальних технологій. Теоретична модель соціальної технології: структура і властивості соціальної технології. Типологізація і класифікація соціальних технологій.

4. Соціальна технологія як система. Методологічні принципи побудови і впровадження соціальних технологій. Загальна схема соціальної технології.

5. Основні функції соціальних технологій. Розробка та провадження нових соціальних технологій.

Інтерес до соціальних технологій, технологізації соціальної діяльності є закономірною складовою частиною і наслідком технологічної революції, яка глибоко перетворила і продовжує перетворювати світ. Усвідомленню необхідності проникнення технологізації в сферу соціальних процесів і явищ сприяли катастрофічні соціальні потрясіння XX ст. (світові війни, масові епідемії, голод, тощо); розвиток кібернетики, інформатики і засобів машинної обробки інформації, що дало можливість математично моделювати складні процеси, які відбуваються в неживій природі або в світі біологічних закономірностей, з високим ступенем достовірності отриманих результатів та породило надію на можливість дослідження соціальних процесів з такою ж точністю і однозначністю.

В умовах динамічних соціальних змін у світовій практиці дедалі більше затверджується інноваційний метод освоєння соціального простору − його технологізація (наприклад, різні політичні, інформаційні, психологічні, управлінські та інші технології). Соціальні технології виступають як науковиий ресурс, використання якого дозволяє не лише вивчити і передбачати різноманітні соціальні зміни, а й активно впливати на практичне життя, одержувати ефективний прогнозований соціальний результат. Достатньо виразно виявилася загальна специфіка технологічного підходу до соціальної сфери, в якій перетворенню піддаються саме суспільство в цілому, окремі його прошарки і групи, відносини між людьми або їх думки і відчуття. Процеси, які відбуваються в суспільстві, безумовно, підкоряються статистичним закономірностям, причини і наслідки зв'язані в них відношеннями вірогідності, але необхідно враховувати, що люди не просто об'єкти впливу закономірностей − вони свідомі і свавільні суб'єкти соціальних змін.

Характерні ознаки і особливості соціальних технологій, якими вони відрізняються від промислових такі: 1) соціальні технології набагато складніші, оскільки є фрагментами суспільства у всьому їх структурному і функціональному різноманітті: 2) їм властива значно менша детермінованість і жорсткість; 3) це інституційні утворення, які характеризуються реалізовуваними функціями, нормами і механізмами; 4) це діяльнісні соціальні системи; 5) вони значно більше варіабельні та різноманітні.

Соціальні технології − це єдиний тип технологічного процесу, заснований в значній мірі на стосунках «суб'єкт − суб'єкт». У зв'язку з цим слід зазначити, що кожний індивід є соціальним технологом для себе і своїх близьких; він бере участь у здійсненні соціальних технологій різних рівнів, сприяючи перетворенням, що проводяться, або ухиляючись від них розділяючи мету і засоби діяльності органів соціального управління або протиставляючи їм якусь іншу мету і засоби.

Особливості технологій соціальної роботи. З одного боку, обмеження соціальних ресурсів і величезна кількість соціальних проблем спонукають соціальну роботу бути технологічною, оскільки ефективною може бути дія тільки за умови послідовності і професійності технологічного підходу. З другого боку, ніякий технологічний підхід не гарантує 100-процентної ефективності. Більшість проблем соціальної роботи належить до тих, що не вирішуються, тобто до таких, які знов і знов відтворюються з кожним новим етапом розвитку суспільства, у кожному наступному поколінні, життєдіяльності кожної сім'ї та ін. У зв'язку з цим мета соціального працівника − допомогти конкретному індивіду, сім'ї, групі, що зазнає життєвих труднощів, усунення явищ, які обтяжують їх соціальну ситуацію, а зовсім не вирішення соціальних проблем в цілому. Нарешті, соціальні технології, і особливо технології соціальної роботи, як правило, завжди є комплексними. Тому соціальний працівник має бути фахівцем вельми широкого профілю; його знання повинні не тільки бути адекватними вимогам професії, але і безперервно поповнюватися протягом всієї його діяльності.

Поняття «технологія» (від гр. tekhne − мистецтво, майстерність, уміння) визначається як «сукупність прийомів і способів отримання, відпрацювання або переробки. Опис виробничих процесів, інструкцій по впровадженню, технологічні правила, вимоги, карти, графіки".

Поняття «соціальне», з одного боку, широко вживається в значенні «суспільне», «відмінне, таке, що протистоїть природному». З іншого боку, використовуються різні контексти «вузького розуміння» соціального (соціально-побутового, мікросоціального, тобто того, що оточує індивіда, забезпечуючи відтворювання його життєдіяльності, а також колективного, сумісного буття людей тощо).

Все це визначає зміст і обсяг поняття «соціальні технології», яке дедалі стійкіше характеризується як сукупність методів рішення конкретної соціальної проблеми. Соціальні технології трактують з урахуванням двох точок зору: по-перше, як способи застосування теоретичних висновків тієї або іншої науки у вирішенні практичних задач; по-друге, як сукупність прийомів, методів і дій які застосовуються для досягнення поставленої мети в процесі соціального розвитку, рішення тих або інших соціальних проблем.

Виділяють дві форми соціальних технологій: програми, що містять процедури і операції; саму діяльність, побудовану відповідно до таких програм.

Технологізація соціальних процесів має наступні етапи: 1) розділення процесу на внутрішньо взаємозв'язані етапи, фази, операції; 2) поетапну координацію дій, направлених на досягнення результату; 3) однозначність виконання процедур і операцій, які входять до технології.

Соціальні технології вельми різноманітні і обумовлені різноманіттям соціального світу, соціального життя. Класифікація соціальних технологій може бути здійснений на різних підставах; вона базується на диференціації як знань, способів, методів, що використовуються, так і об'єктів (явищ, процесів, груп людей, їх спільнот тощо), оскільки до кожного з них можна застосувати певні способи впливу з метою домогтися їх оптимального функціонування, розвитку і вдосконалення.

Методологічні принципи соціальних технологій: принципи побудови соціальних технологій (принципи соціуму, принципи технологій); принципи різних етапів життя соціальних технологій (принципи проектування, конструювання перевірки і упровадження, принципи функціонування). Орієнтація на реалізацію цих принципів і забезпечує стабільність роботи соціолога, соціального працівника, соціальних служб та їх авторитет.

Специфіка і особливості соціальної технології як цілісного явища розкривається в її структурі та функціях. Загальна схема соціальної технології: значення (в ім'я чого?) − мета (що може бути досягнутий?) − зміст (з якими параметрами?) − організація (як?) − засоби і методи (за допомогою чого?) − рівень кваліфікації (хто?) − методи оцінки (з яким результатом?).

Основні функції соціальних технологій: раціоналізації та ефективності, нормативна, регулятивно-управлінська, перетворення, стабілізації і розвитку, систематизації. У суспільному житті і діяльності всі ці функції «працюють» у діалектичній єдності і пронизують всі напрями і рівні соціальної технологізації суспільних систем. Крім того, слід враховувати, що через специфіку своїх функцій соціальні технології тісно пов'язані з теорією і практикою соціального управління суспільством.

Основні властивості соціальних технологій і їх характеристики:

− масштабність − показує просторові розміри технології, тобто її місця в соціальному просторі. У цьому аспекті соціальні технології (СТ) доцільно підрозділяти на глобальні, макро- і мікротехнології;

− новизна − характеризує ступінь інноваційності технології або її принципову новизну, яка визначається ступенем оновлення її елементів і структур. За цією властивістю СТ можна розподілити на інноваційні, модернізовані та ретро, або рутинні;

− ефективність − показує співвідношення між результатами, отриманими при використанні технології, і витратами на їх розробку і впровадження. Усі технології за цією ознакою можна розділити на високоефективні, ефективні, малоефективні і неефективні. Ефективність соціальних технологій пов'язана і з термінами використання: вона тим вище, чим довше термін її дії порівняно з періодом розробки в межах соціально і економічно виправданої довговічності;

− наукоємкість − показує кількісні параметри вкладених в технологію наукових знань. Ця властивість дає можливість підрозділити СТ на наукоємкі і ненаукоємкі;

− складність − визначає зміст технологій і можливості управління ними. На підставі цього можна СТ підрозділити на прості, складні і дуже складні;

− час життя − визначає часовий період від появи технології до зняття її з «озброєння». Усі технології за цією ознакою розподіляють на довгострокові, середньострокові і короткострокові;

− адаптивність − показує здатність технологій пристосовуватися і функціонувати в найнесприятливіших умовах. Усі СТ за цією властивістю розподіляють на високоадаптивні, адаптивні, поганоадаптивні і неадаптивні;

− надійність − показує якісну результативність технології, її здатність до самозбереження і відтворювання. За цією ознакою технології підрозділяють на надійні і ненадійні;

− валідність − показує відповідність технології суспільній системі і меті, для реалізації якої вона призначена. СТ відповідно до цієї властивості розглядають як валідні і невалідні.

Процес розробки нових соціальних технологій включає декілька етапів:

1. Фіксуються протиріччя в соціальному об'єкті, визначаються значення і призначення соціальних технологій.

2. На основі прогнозних розробок визначається мета, досягнення якої дозволяє вирішити дане протиріччя, і формуються критерії її досягнення.

3. Вивчається і оцінюється актуальне середовище впровадження соціальної технології.

4. Визначаються функції − властивості соціальної технології, що забезпечують досягнення мети в заданих умовах і задовольняючі потреби і професіонала, і соціального середовища.

5. Вибираються або розробляються модальні або інтенсифікуючи характеристики, що визначають спосіб функціонування і розвитку соціальної технології.

6. Формується просторово-часова структура (елементний склад технологічних процедур і відношення між ними).

7. Розробляється організаційний процес, що забезпечує формування конструкції і динаміку соціальної технології відповідно до необхідних функціональних параметрів.

Щоб зрозуміти процес впровадження СТ, важливо знати їх життєвий цикл як нововведення: старт, швидке зростання, зрілість, насичення і фініш. Процес впровадження соціальної технології залежить: від очевидності або обґрунтованості її відносних переваг(и) для вирішення певного класу проблем, задач порівняно з іншими способами їх вирішення; від сумісності або відповідності нової соціальної технології системі існуючих цінностей, минулому досвіду і потребам професіонала та клієнта; від інтенсивності соціальної технології, від радикальності перетворень і змін, що викликаються її впровадженням; від складності або ступеня простоти і легкості розуміння суті соціальної технології; від комунікаційної наочності; від можливостей розповсюдження технології; від готовності середовища до змін і «часу ухвалення" соціальної технології; від рівня керівництва і конкретної особи, які здійснюють зміни тощо.