Кваліфікаційний іспит

1) Історичний розвиток соціального захисту в Україні: доба Київської Русі, дохристиянський період, після введення християнства.

Початковими формами соціального забезпечення були благодійництво і громадська опіка як вираз соціальної допомоги. Проте у міру усвідомлення суспільством важливості соціального забезпечення як одного з факторів, що зумовлює існування самого суспільства, воно було поставлене на державницький рівень.

У давні часи ініціатива у введенні певних видів соціальної допомоги часто виходила від князів. Зокрема свідченням цього є такі державні рішення, як укладення в 911 і 945 pp. київськими князями Олегом та Ігорем договорів з греками "Про порятунок полонених", відповідно до яких передбачались зобов'язання сторін про викуп полонених русичів та греків і повернення їх на батьківщину.

Князь Володимир у 996 р. видав Устав, яким доручав духовенству й церковним структурам здійснювати опікування й нагляд за лікарнями, лазнями, притулками для одиноких і встановив для благодійних закладів "десятину". Князь Володимир вжив багато благодійницьких заходів: заснував училища для навчання убогих людей, богодільні, запровадив народні свята, на яких влаштовувалося "годування" убогих, сиріт, вдів, бездомних, роздавалася щедра милостиня. Князь Ярослав Володимирович заснував сирітське училище, де опікував і утримував 300 юнаків.

З прийняттям християнства на Русі було заборонено звичай хоронити дружину разом з чоловіком, який помер, що значно зменшувало кількість дітей-сиріт.

Отже, Володимир, перший києво-руський князь-християнин, став яскравим прикладом найвищого заступництва над бідними, злиденними і убогими. У його особі об’єдналася особиста і державна доброчинність.

Син Володимира, Ярослав прославився складанням першого письмового києво-руського зводу законів – «Руської правди». «Руська правда» складається з 37 глав і, крім статей карного характеру, має статті соціальної спрямованості, що було надзвичайно для молодих держав Європи.

Онук Ярослава Мудрого Володимир Мономах створив перше у своєму роді моральне повчання, звернене до молодшого покоління. Воно наповнено щирістю і християнською людяністю. Князь розмірковує про справедливі відносини між людьми:

«Всього ж більш убогих не забувайте, але, наскільки можете, за силою, годуйте, і подавайте сироті, і вдовицю виправдовуйте самі, а не давайте сильним губити людини».

В умовах краху державності і чужоземного володіння на перший план у збереженні й об’єднанні духовних сил народу об’єктивно вийшла православна церква. Вона стала єдиним притулком для убогих, старців і безпомічних. Церква і монастирі взяли на себе всі благодійні функції, користуючись тим, що татарські хани, особливо в перший період панування Руссю, шанобливо відносилися до духівництва, давали ієрархам ярлики, звільняли церкви і монастирі від данини і поборів, залишаючи на духівництві турботу про опіку тих, хто її потребував.

Фахівці вважають, що "Руська Правда" князя Ярослава була першим слов'янським законом, в якому закріплювалося подібне до соціальної програми.

Велику роль у становленні інституту соціальної допомоги відіграло християнство. Єпископ Переяславський Єфрем, відомий як будівничий "строєній банних і врачевен", у 1091 р. побудував для бідних і сиріт лікарні, призначив для них медиків, постановив, щоб хворих доглядали й лікували безкоштовно й в інших містах.