Утворення каменiв

Каменiабоконкременти(лат.concrementum– зросток) – це твердi, а iнодi каменистоподiбнi утвори, що вiльно розмiщенi в природних порожнинах органiв i вивiдних протоках залоз. Вони складаються з органiчної речовини бiлкового походження й рiзних солей, що випадають iз секретiв та екскретiв цих порожнин i протокiв.

Випадiння солей з бiологiчних розчинiв i формування каменiв проходить навколо кристалiзацiйних центрiв шляхом нашарування органiчних речовин з наступною iнкрустацiєю їх солями. Кристалiзацiйними центрами можуть бути органiчнi речовини, що належать самому органiзмові (бiлковi коагуляти, відмерлий десквамований епiтелiй, лейкоцити), або стороннi тiла, що потрапили в дану порожнину (паразити, скупчення бактерiй, шерсть, неперетравленi кусочки корму тощо).

Причини виникнення конкрементiв ще остаточно не вивченi, але вiдомi основнi чинники, що сприяють утворенню каменiв. Вони можуть бути загальними або мiсцевими. До загальних чинникiв перш за все слiд вiднести особливостi годiвлi тварин, загальне порушення обмiну речовин, головним чином, лiпiдiв, нуклеопротеїдiв, вуглеводiв i порушення розчинностi солей в органiзмi. Установлений прямий зв'язок мiж утворенням сечових каменiв i подагрою, мiж жовчнокам'яною хворобою i порушенням обмiну холестерину.

Серед мiсцевих чинникiв велике значення мають змiни стану колоїдiв секретiв i екскретiв, якi у фiзiологiчних умовах утримують солi в розчиненому станi, порушення секрецiї й застiй вмiстимого в порожнинах органiв та в протоках залоз, запальнi процеси в органах, де утворюються каменi.

Порушення секрецiї й застiй вмiсту призводять до збiльшення концентрацiї солей і випадiння їх з розчину, чому сприяють посилена реабсорбцiя води й згущення секрету або екскрету. При запаленнi у порожнинах органiв i вивiдних протоках залоз скупчується ексудат зi згущеним слизом, відмерлим епiтелiєм i бактерiями, що можуть бути органiчною основою (кристалiзацiйним центром), в якiй вiдкладаються солi й навколо якої формується камiнь. А поява каменiв у секретi призводить до загострення запального процесу, що у свою чергу сприяє подальшому прогресуванню каменеутворення.

Кiлькiсть, величина, форма, будова, склад, колiр, консистенцiя каменiв дуже рiзноманiтнi й залежать вiд локалiзацiї, складу та механiзму їх утворення.

Кiлькiсть каменiв може коливатися в значних межах – вiд одного до декiлькох сотень. Величина – вiд мiкролiта, що виявляється тiльки пiд мiкроскопом, до 30 см i бiльше в дiаметрi. Поодинокi каменi мають великi розмiри, форма їх частiше куляста, або вони набувають конфiгурацiю тiєї порожнини, в якiй утворюються (напр., коралоподiбнi каменi в мисцi нирковiй). Множиннi каменi звичайно багатограннi з притертими одна до одної поверхнями. Консистенцiя каменiв може бути м'якою, крихкою або кам'янисто-щiльною; останнi на розрiзi мають пошарову, радiальну, або пошарово-радiальну будову. Часто в центрi каменя виявляється колоїдна основа або стороннє тiло, що послужило початком його утворення. Поверхня каменiв буває гладкою або шорсткуватою, що травмує слизовi оболонки й зумовлює їх запалення. Колiр каменiв визначається хiмiчним складом їх: бiлi (фосфати), сіро-жовтi (урати), темно-коричневi або темно-зеленi (пiгментнi). Вони можуть мати однорiдний хiмiчний склад або складаються з двох i бiльше компонентiв (напр., холестерино-пiгментно-вапнянi).

У тварин конкременти переважно виявляють у шлунково-кишковому трактi, органах сечовидiльної системи, жовчному мiхурi й жовчних протоках, а також у вивiдних протоках пiдшлункової i слинних залоз.

У шлунково-кишковому трактiрозрiзняють наступнi каменi: справжнi, несправжнi, фiтобезоари, пiлобезоари, конглобати, плюмоконкременти.

Справжнi каменiабоентеролiти, найчастiше виявляють у товстих кишках однокопитних. Це твердi утвори кулястої або яйцеподібної форми, що складаються в основному (до 90%) з рiзних солей (фосфорнокислої амiяк-магнезiї, фосфорнокислого кальцiю та iн.). Поверхня ентеролiтiв гладка або шорстка, а при тiсному приляганнi каменiв один до одного вони мають зашлiфованi поверхні. Розмiр справжнiх каменiв коливається вiд горошини до голови дорослої людини, а вага їх може досягати до 11 кг i бiльше. Вони мають темно-коричневий колiр, а пiсля висихання поверхневого шару набувають сiрувато-бiлого забарвлення. На розпилi ентеролiти мають характерну пошарову будову (Рис. 1.2.2.17.), а на розломi – радiально-променисту посмугованiсть. У серединi каменя можна виявити стороннє тiло, що послужило центром кристалiзацiї. Утворення такого каменя відбувається наступним чином: стороннє тiло обволiкається бiлковою масою, яка iнкрустується солями. У подальшому знов нашаровуються органiчнi речовини, що просякають солями.

Несправжнi каменiабопсевдоентеролiти, складаються головним чином з органiчних речовин. Виявляють їх переважно в ободових кишках коней, рiдше в передшлунках i кишках жуйних. Псевдоентеролiти круглої форми, поверхня їх нагадує вилущений грецький горiх, дiаметром вiд 1-го до 20-ти сантиметрiв i бiльше, вагою до 1-го кг; дрiбних каменiв знаходять до декiлькох десяткiв. Утворення несправжнiх каменiв зв'язують з поїданням тваринами корму, змiшаного з пiском, землею тощо.

Фiтобезоари(гр. phyton – рослина) – це кулястi або неправильної форми утвори, що складаються зi сплетiння рослинних волокон. Найчастiше їх знаходять у передшлунках жуйних, рiдше в кишках коней. Цi каменi легкi, поверхня гладенька або шорсткувато-горбаста, консистенцiя крихка, вони легко розломуються; можуть траплятися поодинокі або множинні.

Пiлобезоари(лат.pilus– волос, син.: трихобезоари, гр.triches– волосся) – це волосяннi кулi, що утворюються в передшлунках жуйних, звiдкiля можуть попасти в сичуг i кишки. При недостачi солей в рацiонi тварин (переважно молодняка), а вони облизують свiй шерстний покрив й одна-одну, проковтують шерсть, що обволiкається слизом i в передшлунках збивається в кулястi утвори (рис. 1.2.2.18). Кiлькiсть пiлобезоарiв у тварини може досягати 20 i бiльше, а в ягнят таке захворювання нерiдко протiкає масово і супроводжується хронiчною тимпанiєю рубця, виснаженням i загибеллю тварини. Пілобезоари часто трапляються у диких свиней.

Конглобати(лат.conglobatum– скупчене в клубок) – це каменi з калових мас з домiшками неперетравлених залишкiв корму й стороннiх тiл (шмаття, папiр, земля та iн.). Спостерiгають їх частіше в коней і худоби в товстих кишках.

У собак у каудальнiй частинi товстих кишок нерiдко виявляють ущiльненi утвори цилiндричної форми, що складаються з калових мас i залишкiв неперетравленого корму (кусочки кiсток). Це так званi копролiти. Цi маси часто iнкрустуються солями кальцiю, набувають кам'янистої консистенцiї й спричиняють тривку обтурацiю кишок з некрозом слизової оболонки.

У собак, котiв та iнших м'ясоїдних тварин iнколи знаходять конкременти з пiр'я – плюмоконкременти.

Сечовi каменiскладаються з рiзних солей. Залежно вiд їх хiмiчного складу розрiзняють каменi: уратнi, фосфатнi, оксалатнi, вапнянi, змiшанi. Утворюються вони в нирковiй мисцi й сечовому мiхурi у худоби, коней та хутрових звiрiв. У птицi утворення каменiв у нирках пов'язують iз сечокислим дiатезом, що виникає при порушеннi обмiну нуклеопротеїдiв.

Будова, форма, величина, колiр сечових каменiв залежать вiд їх хiмiчного складу, локалiзацiї й виду тварини. Кiлькiсть каменiв у сечових органах може бути вiд одного до декількох сотень і бiльше; нерiдко солi можуть випадати у виглядi пiску (urosedimenta). Дрiбнi каменi звичайно мають кулясту форму; великi – набувають конфiгурацiю порожнини, в якiй вони утворилися, тобто миски ниркової (Рис. 1.2.2.19.) або сечового мiхура. Поверхня каменiв частiше зерниста, вузлувато-горбаста, шипувата; на розрiзi вони можуть мати пошарову будову.

Жовчнi каменi виявляють в жовчному мiхурi й жовчних протоках головним чином у худоби, свиней i рiдше в iнших тварин. Складаються вони з органiчної основи, солей кальцiю, жовчних пiгментiв i холестерину. Залежно вiд складу розрiзняють каменi: холестериновi (у тварин рідко спостерiгають), вапнянi, пiгментнi i змiшанi (холестерино-вапняно-пiгментнi, вапняно-пiгментнi). Вiд складу каменiв залежить їх колiр, щiльнiсть, будова. Так, наприклад, пiгментнi каменi буро-зеленого кольору, на розрiзi однорiднi або мають пошаровий рисунок; звичайно вони невеликих розмiрiв (0,25 – 1 см), множиннi i тому мають багатогранну форму. Чисто вапнянi каменi знаходять рiдко. Вони вiдрiзняються щiльнiстю, сiрувато-бiлим кольором i часто досягають значних розмiрiв. Переважно спостерiгають змiшанi каменi, якi мають пошарову будову й радiальну посмугованiсть.

Слиннi каменi (сiалолiти)( гр.sialon– слина) локалiзуються переважно у коней в привушнiй слиннiй протоцi, а каменi в протоцiпiдшлункової залози (панкреолiти)часто виявляють у жуйних тварин. Цi каменi складаються в основному iз солей кальцiю i тому мають бiлий колiр та щiльну консистенцiю. Кiлькiсть їх рiзна, величина вiд зерна проса до волоського горiха. Вони переважно мають багатогранну форму, гладку поверхню й пошарову будову.

Бронхiолiти– конкременти, якi виявляють у бронхах при бронхоектазах.Флеболiти– каменi у просвiтi вен, що утворюються при вiддiленi вiд стiнки петрифiкованих тромбiв.

Значення й наслiдкиутворення каменiв можуть бути рiзнi. Каменi практично самовiльно не розсмоктуються. Перебуваючи в порожнинних органах або вивiдних протоках залоз каменi можуть спричиняти запалення їх стiнок або пролежнi з наступною перфорацiєю стiнки й виходом iнфiкованого вмiсту в навколишнi тканини або порожнини. Вони часто спричиняють затримку секретiв i екскретiв, що призводить до рiзних ускладнень. Так, наприклад, при закупорцi сечоводу виникає гiдронефроз, обтурацiя жовчних протокiв призводить до розвитку жовтяницi; фiтобезоари у жуйних, особливо у ягнят, зумовлюють хронiчну тимпанiю, ентеролiти можуть бути причиною хiмо- i копростазiв та вторинного метеоризму кишок.

У тварин утворення каменiв дуже часто перебігає без клiнiчних ознак, а виявляють їх тiльки на розтинi.

Контрольні питання

1. Суть і механізм розвитку дистрофій.

2. Класифікація дистрофій за видом порушеного обміну.

3. Назвіть основні морфогенетичні механізми дистрофій.

4. Класифікація диспротеїнозів.

5. Морфологічна характеристика паренхіматозних білкових дистрофій.

6. Морфологічна характеристика стромально-судинних білкових дистрофій.

7. Морфологія і гістохімія мукоїдного та фібриноїдного набухання.

8. Змішані білкові дистрофії. Їх класифікація і морфологічна характеристика.

9. Порушення обміну хромопротеїдів. Причини, механізм розвитку, класифікація.

10. Порушення обміну гемоглобіногенних пігментів. Причини і механізм розвитку.

11. Причини, патогенез і морфологічна характеристика жовтяниць.

12. Які патологічні процеси виникають у тканинах при порушенні обміну нуклеопротеїдів?

13. Суть, причини і механізм розвитку жирової дистрофії.

14. Токсична дистрофія печінки. Причини її виникнення.

15. Механізм розвитку й морфологічна характеристика стромально-судинних жирових дистрофій.

16. Вуглеводні дистрофії, їх причини та морфологічна характеристика.

17. Морфологія порушень обміну кальцію.

18. Назвіть форми звапнення, їх морфогенез.

19. Характерні ознаки та причини виникнення дистрофічного звапнення.

20. Справжні і несправжні камені травного тракту, механізм їх розвитку і значення для організму.