1.2.2.3. Вуглеводнi дистрофiї

Бiльшiсть вуглеводiв поступає в органiзм тварин з кормом у виглядi високомолекулярних сполук – полiсахаридiв. У шлунково-кишковому трактi полiсахариди розщеплюються до ди- й моносахаридiв, всмоктуються в кров, поступають у печiнку й м'язи, де з них синтезується глiкоген(резервний полiсахарид). Печiнка й м'язи є основними депо глiкогену в органiзмi. Кiлькiсть його в печiнцi може досягати 20%, у м'язах – 4% до маси тканини.

У фiзiологiчному вiдношеннi розрiзняють лабiльний i стабiльний глiкоген. Лабiльний глiкогену формi прозорих гранул локалiзується переважно в цитоплазмi печiнкових клiтин та в мускулатурi i за потребою витрачається органiзмом. Гранули глiкогену складаються з великої кiлькостi щiльно зв'язаних один з одним полiсахаридних молекул. Крiм того, у них мiстяться бiлки в тому числi спецiальнi ферменти, що беруть участь у процесах синтезу й розпаду полiсахаридiв. Глiкоген печiнки при гiдролiзi розщеплюється з утворенням глюкози, що поступає в кров та тканини i є основним джерелом енергiї для органiзму тварин; глiкоген м'язiв розпадається до молочної кислоти.

Стабiльний глiкогенпостiйно знаходиться в клiтинi, він тiсно зв'язаний з iншими хiмiчними компонентами клiтини, бере участь в обмiнних процесах, але його вмiст залишається бiльш-менш постiйним. Такий глiкоген входить до складу нервової тканини, кісток, хрящiв, ембрiональної тканини, рiзних видiв покривного епiтелiю, а також виявляється в лейкоцитах, у стiнцi шлунково-кишкового тракту, у слизовiй оболонцi матки (у невеликiй кiлькостi, практично, виявляється в усiх тканинах).

Крiм глiкогену, з вуглеводiв клiтин та тканин можуть бути iдентифiкованi гiстохiмiчно глiкозамiноглiкани(мукополiсахариди) таглiкопротеїди.

До глiкозамiноглiканiв вiдносять полiсахариди, що мiстять гексозамiн. Вони подiляються на нейтральнi глiкозамiноглiкани, якi мiцно зв'язанi з бiлками й кислi глiкозамiноглiкани, до яких вiдносять гiалуронову кислоту, хондроїтинсiрчану кислоту й гепарин. Кислi глiкозамiноглiкани, як біополі- мери, здатнi вступати в нестiйкi сполуки з певними метаболiтами й здiйснювати їх транспорт.

Основними представниками глiкопротеїдiв є муцини й мукоїди. Муцини є основною складовою частиною слизу, що продукується епiтелiєм слизових оболонок i залозами. Мукоїди – входять до складу рiзних тканин, особливо багато їх в ембрiональних тканинах.

Основна роль в регуляцiї обмiну вуглеводiв належить гiпоталамiчнiй областi, гiпофiзу (АКТГ, тиреотропний, панкреотропний гормони), А- i В-клiтинам острiвцiв пiдшлункової залози (глюкагон, iнсулiн), наднирковим залозам (глюкокортикоїди, адреналiн) i щитовиднiй залозi.

Глiкоген, глiкозамiноглiкани й глiкопротеїди виявляються PAS-реакцiєю або реакцiєю Хочкiса – Мак-Мануса, зафарбовуючись у червоний колiр. Для визначення глiкогену PAS-реакцiю доповнюють обробкою зрiзiв амiлазою, завдяки якiй глiкоген видаляється з тканин i червоне забарвлення зникає. Кармiном Беста глiкоген зафарбовується в яскраво-червоний колiр. Глiкоген легко розчиняється у водi, тому для його виявлення в тканинах необхiдно використовувати безводнi фiксатори (абсолютний спирт, ацетон, фiксатор Шабадаша та iн.). Крiм того, необхiдно врахувати той факт, що пiсля смертi тварин (а частково i в агональний перiод) глiкоген розпадається й до моменту трупного заклякання вiн зникає з органiв. Глiкозамiноглiкани i глiкопротеїди дають реакцiю метахромазiї, тому для їх визначення застосовують фарбування толуїдиновим синiм або метиловим синiм. Попередня обробка зрiзiв тканини гiалуронiдазою дозволяє диференцiювати рiзнi глiкозамiноглiкани. Пiд дiєю оцтової кислоти в муцинi утворюється сiточка з нiжних тонких волоконець, мукоїди не дають зазначеної реакцiї.

Вуглеводнi дистрофiї подiляють на паренхiматознi й стромально-судиннi (мезенхiмнi).