Тема 18. Філософія історії

та зникнуть, нічого по собі не лишивши (окрім, хіба що, геологічних слідів). Значить, історичне тривання - це перш за все справа свідомості, її прагнення збирати та зберігати в своєму змісті полі або територію людського самоздійснення. Чому, задля чого? Із висвітлених раніше тем та питань випливає, що, оскільки людський початок буття не зводиться до природних явищ та процесів, то це необхідне задля самозростання, збільшення його проявів та можливостей. Якщо все те, що людьми здійснене та напрацьоване буде просто зникати, то людство буде приречене на блукання без певних орієнтирів та результатів.

Історія окреслює нам ту територію, на який людина вже себе здійснила та проявила, а тому ми набуваємо можливості рухатись по цій території не безпорадно, а більш-менш свідомо та виправдано. Відповідно, і самий наш цей рух даною територією буде визначений, а ми маємо можливість зрозуміти (якщо нас це буде справді хвилювати), якою мірою наші дії вагомі, виправдані, оригінальні і т. ін.

В цьому сенсі наша інтегрованість в історію передбачає й те, що ми продовжуємо історію, розширюємо її горизонти та можливості, а, значить, розширюємо горизонти та можливості людського самоздійснення.

І Звідси випливає цікаве визначення історії: історія є лише • там, де відкривається можливість продовжувати історію.

Належне осмислення такого визначення покладає на кожне покоління велику відповідальність за історію та перед історією.

В даному окресленні історії явно домінують акценти духовні, або й навіть - ідеологічні. Але історія - це дія, сукупність дій, що продукуються живими людьми у конкретних обставинах. Звідси, наприклад, дещо прояснюється погляд на історію, як на дійову особу, підпорядковану певному закону або фатуму: у виборі дії люди, як правило, досить вільні, проте як тільки сама ця дія починає реалізовуватись, як включаються і спрацьовують такі механізми перетікання процесу, які суттєво міняють як задуми, так і можливі наслідки дій. Ось як подає цей момент відомий історик:

"Уявімо собі, що гірською стежиною йде людина. Раптом вона спотикається і падає у прірву. Задля того, щоби цей випадок відбувся, потрібно поєднання багатьох визначальних елементів. В тому числі: сила тяжіння, гірський рельєф, що сам постає результатом тривалих геологічних перетворень; стежина, що була прокладена, наприклад, з метою з'єднати село із літніми пасовищами. Отже, можна із повними підставами сказати, що якби закони небесної механіки були іншими, якби еволюція земної кулі перетікала інакше, якби альпійське господарство не засновувалось на сезонному вигоні худоби у гори, то людина не впала би у прірву"

М. Блок

Після того, як відбулася дія і окреслився її результат, відбувається новий відрив від наявного, проте тепер і наявне інше, і задуми змінились, і відрив має інакші параметри. Таким чином, історична свідомість виконує в історії роль "несучої конструкції", яка весь час стикається із все новими та новими ситуаціями дійсності і, отже, сама змінюється в ході виконання своєї функції. В цьому полягає чарівність, неповторність і привабливість історії: кожний її акт грають лише одного разу. В принципі, інколи можна зіграти ще, але це вже буде інша гра, хоча, можливо, дуже схожа на попередню.

ЬОтже, історична свідомість забезпечує неперервність того процесу, що називається реальною історією, а історичні дії виводять цю єдину лінію тривання на все нові і нові прояви та параметри перетікання.

В аспекті єдності в історії перервного та неперервного, тобто в аспекті часового руху в історії в ній можна виділити такі важливі її аспекти: минуле О як те, що вже відбулось і що змінити не можна, постає реальністю; сучасне О як жива дія, проте обмежена і зумовлена наявним станом речей, постає нормою; нарешті, майбутнє ■=> як те, чого люди намагаються досягати, постає як ідеал. Отже, реальність, норма та ідеал є людськими вимірами руху історії. Історія постає реальністю лише за наявності в ній:

^> єдності перервного та неперервного;

^історичної нам 'яті як свідомого зберігання лінії неперервного тривання процесів людської життєдіяльності;

^свідомої діяльності, яка передбачає можливість подальшої історії;

^моменту зустрічі наявного психологічного компоненту людської діяльності із новими ситуаціями та обставинами життя;

^людського виміру, що окреслюється через єдність реальності, норми та ідеалу.

438