Тема 16. Проблеми методології в сучасній філософії

Уф Завдання для самостійного опрацювання і закріплення

матеріалу з теми

Завдання 1. Поясніть, в чому полягали очевидні недоліки методологічної орієнтації у європейській філософії Нового часу?

Завдання 2. Як змінилися методологічні орієнтації у некласичній філософії та філософії XXст.?

Завдання 3. Як співвідносяться між собою методологічний монізм та методологічний плюралізм? В чому полягають переваги кожного із них?

Завдання 4. Що таке парадигма філософського мислення і яким є її зв'язок із методологією?

Завдання 5. Якими є провідні парадигми сучасної філософії і які методи пізнання "працюють" у межах цих парадигм?

Завдання 6. Окресліть поле можливих застосувань феноменологічного методу у філософії.

Завдання 7. Чому марксистський варіант застосування діалектичної методології виявився не виправданим?

Завдання 8. Які методи філософського пізнання постають в сучасній філософії найбільш авторитетними і чому?

Завдання 9. Якими є основні методи сучасного наукового пізнання і в чому полягають особливості їх використання?

Ш Додаткова література з теми

1. Введение в философию. Ч.2. - М., 1989. - Гл.ХІІІ, разд. 4.

2. Жоль К. К. Методы научного познания и логика. - К., 2001.- Разд. 4.

3. Філософія. Курс лекцій. - К., 1994,- Лекція 21.

4. Ильин В.В., Калинкин А. Т. Природа науки. - М., 1985.

5. На пути к теории научного знания. - М., 1984.

6. Петрушенко В. Епістемологія як філософська теорія знання. - Львів, 2000.

- Розд. 1.

7. Ракитов A.M. Курс лекций по логике науки. - М., 1971.

8. Ракитов А.И. Философские проблемы науки. - М., 1977.

9. Сичивща О.М. Методы и формы научного познания. - М., 1972.

10. Сичивиця О.М. Моральна відповідальність вченого і суспільно-історичний процес. - Львів, 2000.

Тема 17

:==•

ДІАЛЕКТИКА ЯК ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ РОЗВИТКУ І МЕТОД ТА її АЛЬТЕРНАТИВИ

Софістика вчить хибним доведенням, діалектика ж викриває їх хибність і шляхом розрізняння істинних доведень вчить відкидати хибні.

П. Абеляр

Діалектика вчить тільки засобам передавати іншим вже нам відоме і навіть вчить казати, не розмірковуючи, про багато речей, про які ми нічого не знаємо; тим самим вона скоріше перекручує, ніж вдосконалює здоровий глузд.

Р. Декарт

•■^••дг?"*^

394

Тема 17. Діалектика як загальна теорія розвитку і метод та її альтернативи

В недавні часи на просторі Радянської держави діалектика розглядалась як найперша та найважливіша складова філософського осмислення світу. Минув час, і хоча у більшості регіонів світу діалектиці не придіпяється настільки важливого місця у філософії, проте вона не перестала цікавити філософів та науковців. В наш час деякі науковці вважають, що діалектика допомагає їм зорієнтуватись у дійсності, знайти виправдані підходи до її належного осягання та пізнання. При тому вони далеко не завжди можуть чітко висловитись відносно сутності та змісту діалектики, а також: інколи не фіксують відмінностей між: діалектикою як теорією розуміння дійсності та діалектичною методологією. Дана тема покликана допомогти з'ясувати означені питання, а також: подати основні змістові складові діалектики.

СУТТЄВО Ш

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

в н « в

в

н

's

03

в

н

'§

о 0-

*Ь основні історичні віхи виникнення та розвитку діалектики; •^ причини позитивного та негативного ставлення до неї; 0> основні складові діалектичного мислення; **> принципові засади діалектичного мислення.

^ пояснювати відмінність між діалектикою та іншими поширеними способами осмислення дійсності;

** застосовувати принципи діалектичного мислення до пояснення певних явищ дійсності;

^ відрізняти сфери застосування різних сукупностей категорій діалектики;

^ розкривати співвідношення принципів діалектики.

♦ співвідношення діалектики та методів наукового пізнання;

♦ онтологічні засади функціонування принципів діалектики;

♦ причини неможливості прямого застосування принципів та категорій діалектики до явищ дійсності;

♦ відмінність між діалектикою як теорією та діалектикою як методом;

♦ органічний зв'язок основних елементів діалектики як теорії та методу. a

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

17.1. Діалектика як складова філософії, теорія та метод.

17.2. Вихідні складові теорії діалектики: рівні діалектичного мислення, принципи та категорії.

17.3. Співвідношення діалектики із метафізикою, софістикою, релятивізмом, догматизмом та еклектикою.

17.4. Визначення та оцінки діалектики в історії філософії.

ь^Щ"-1 ключові терміни і поняття

*ДІАЛЕКТИКА - від д.-грецьк. - "діалегомаї"'- сперечатись, вміння вести розмови. В сучасному значенні світорозуміння, що передбачає сприйняття світу як такого, що перебуває в русі, потоці змін, зумовлених єдністю та боротьбою внутрішніх протилежностей.

^ДІАЛЕКТИЧНА ЛОГІКА -логіка другої рефлексії, тобто самоосмисленої думки, що відслідковує основні закономірності формування змісту мислення. Це є логіка руху категорій як родів буття (буття для мислення), що, перебуваючи в системі зв'язків, окреслюють буття в його найбільшій повноті.

ЪДОГМ А ТИЗМ - позиція у філософії та інших сферах пізнання та діяльності, яка намагається надавати значення виключно усталеним, виправданим авторитетом чи минулим досвідом елементам знання і пізнання; це є перебічьшенняролі абсолютного в пізнанні. ^ЕКЛЕКТИКА - форма довільного, часто механічного або зовнішнього поєднання елементів певної множини; еклектика не прагне відшукати внутрішні засади єдності, а лише збирає множину за допомогою довільних прийомів.

+КА ТЕГОРІІ - найбільш загальні поняття певної галузі знання, в яких фіксуються найважливіші якісні особливості предмету пізнання; у діалектичній логіці категорії постають родами буття, тобто визначеннями буття в його різних аспектах. * КООРДИНАЦІЯ (взаємне розташування), ^СУБОРДИНАЦІЯ (підпорядкування) та ♦АКУМУЛЯЦІЯ (включення в ціле) - основні види взаємного відношення категорій в системі діалектичної логіки.

*к МЕТАФІЗИКА (як стиль мислення, протилежний діалектиці) - наполягання на тому, що в пізнанні наявні деякі незмінні складові; метафізика передбачає апелювання до якихось особливих, часто - надфізичних сутностей. З позиції метафізики, там, де немає абсолютного, не може виникнути й відносне, оскільки саме це відносне постає або лише другорядним виявленням абсолютного, або недосконалою формою його фіксації. ЪПРОТИЛЕЖНОСТІ - граничний ступінь відмінності; протилежності фіксують крайні, граничні прояви певних предметів та явищ.

^РЕЛЯТИВІЗМ - позиція у філософії, яка стверджує, що все є відносним, що немає нічого, що може тривалий час зберігати своє значення.

^СОФІСТИКА - позиція, яка вважає, що відносність позицій та знань можна і потрібно використати для проведення приватного інтересу.

Ъ СУПЕРЕЧНІСТЬ - єдність протилежностей як крайніх виявлень тої ж самої сутності, тобто суперечність передбачає як взаємне заперечення протилежностей, так і їх єдність.

396 Тема 17. Далектика як загальна теорія розвитку і метод та її альтернативи

+ ФІЗИКАЛІЗМ - позиція у філософії, згідно якої людське мислення не має ніяких власних особливостей: його зміст визначається виключно лише тим, хцо може бути отриманим через відчуття із фізичної реальності; тобто реальним є лише фізичне та

фізично фіксоване.

17.1. Діалектика як складова філософії, теорія та метод

Наш детальний розгляд питаннь, пов'язаних із діалектичним методом, не є випадковою. Справа у тому, що "сліди" марксистського зачарування діалектикою даються взнаки у нашій філософії всюди: наприклад, в типовій навчальній програмі з філософії, що була оприлюднена у свій час для обговорення, питання філософської методології, як і в "славетні недавні часи", знову майже повністю обмежуються діалектикою: питання методології подаються в темі під назвою "Діалектика та її альтернативи". Виходить, що окрім діалектики методів знову-таки не існує, або всі існуючі методи автоматично стають альтернативами діалектики.

Місце діалектики в системі філософського знання

—^ по-перше, не зважаючи на наявність в історії філософії досить негативних її оцінок, діалектику неможна вилучити із світового історико-філософського процесу;

—^по-друге, слід враховувати, що прийняття діалектики певними філософськими напрямами супроводжувалось її досить різною інтерпретацією (розуміння світобудови, мистецтво логічного мислення, методологія, концептуальна основа революційної ідеології, характеристика особливостей людської діяльності або людського ставлення до дійсності, суспільно корисна форма критичного діалогу та ін.); сьогоднішні підходи до діалектики повинні враховувати цю різноманітність її розуміння;

—^по-третє, сучасне розуміння діалектики повинно назавжди розлучитись із спробами подавати її як єдино можливий науковий метод пізнання та перетворення дійсності; історія філософії- це багатоманітне поле концептуальних осмислень діалектики, а не темне тло, на якому яскраво сяє чиясь незаперечна істина. Таке тлумачення діалектики принципово суперечить її суті.

Термін "діалектика'''' має давньогрецьке походження. Перекладається він як "вміння, мистецтво сперечатись, вести розмови про наукові речі"". Якщо виходити із кореневої основи, то цей термін можна перекласти як "вибирати, сортувати, розділяти на частини". Обидва ці значення так чи інакше присутні в змісті діалектики. Коли саме з'являється цей термін у філософії, точно не відомо. Проте він вже фігурує у міркуваннях Сократа, Платона, Аристотеля, а в подальшому не зникає з горизонту філософії. В ранніх виявленнях діалектика постала як & мистецтво не лише вести наукову розмову, а як ^вміння вдумуватись у мовлене, ї виділяти у словах елементи їх значення, Ф співвідносити їх та Зробити виправдані висновки. В такому сенсі діалектика постає як справа, поза якою взагалі неможливо виправдано судити про будь-що та в будь-якій сфері пізнання. Ні у філософії, ні в науці не можна сподіватись на успіхи справи, якщо не приділяти належної уваги точності виразу думки в мові, термінах, символах або формулах.

Проте діалектика не лише вимагала певної точності, коректності у справі пізнання та мислення, а й від самого виникнення претендувала на певне світобачення, тобто на те, щоби бути певною філософією. Внаслідок того сформувались різні підходи до пояснення її співвідношення із філософією (а також - із наукою). Отже, необхідно зазначити відмінності між діалектикою як теорією (позиція "а ") та діалектикою як методом (позиція "б"). Діалектика як філософська теорія передбачає певне окреслення сутності ♦ світу, *6уття, *'людини, а діалектика як методологія включає в свій зміст 'способи, ♦ прийоми, ♦ виправдані засоби побудови людських міркувань. Діалектика як теорія намагається дати відповідь на питання, що є світ (за суттю), а діалектика як методологія -як повинна мислити людина, щоби пізнання було ефективним, достовірним, виправданим.

діалектика і є найбічьги виправданою філософією, оскіпьки вона подає єдино правильну картину світу;

діалектика являє собою лише допоміжний інструментарій філософії, але її не можна сприймати як вираження сутності дійсності, бо вона перш за все та переважно є "органоном ", тобто засобом, інструментом виправданого пізнання та мислення.

Існують також позиції, що намагаються синтезувати означені підходи: вони подають діалектику як певну теорію світу, а після того спрямовують її в бік пізнання і стверджують, що мислити і пізнавати треба діалектично, тому що саме такою є дійсність (в усіх її проявах - як природа, суспільство, людина). Такою поставала діалектика в одного із її засновників ^> у Геракліта Ефесь-

398 Тема 17. Д'апектика як загальна теорія розвитку і метод та її альтернативи

Основні

підходи до

пояснення

співідношення

діалектики із

філософією

кого, ^> у Гегеля, ■=> в марксизмі.

Засновником свідомо діалектичного осмислення світу називають давньогрецького філософа Геракліта Ефеського (VII-VIст. до Р.X). "Все тече, все змінюється", "Війна є всьому батько", "Живе вмирає, мертве відроджується" - ці відомі вислови філософа стали майже прислів'ями.

Як світобачення діалектика передбачає розуміння світу як неперервного процесу змін. Це значить, що рухові у явищах та процесах дійсності належить провідне місце; наявність рівноваги, спокою, фіксованого стану постає скоріше явищем тимчасовим та рідкісним на тлі нескінченних рухів та флуктуацій (раптових збурень). Самий спокій в світлі діалектичних тверджень постає зовсім не відсутністю руху, а лише його рівновагою чи збалансованістю в межах цілком певного (наприклад, механічного) руху. З позиції діалектики усякий спокій є відносним, а рух - абсолютним. Звідси випливає принципово важливий висновок: будь-який спокій рано чи пізно порушується хоча б тому, що він врівноважує в якомусь тілі тільки

певні рухи; скажімо, тіло покоїться на землі, проте в ньому рухаються молекули, атоми, елементарні частинки. Цей останній рух так чи інакше змінює дане тіло.

I-fcТому під рухом слід розуміти не якійсь його конкретний прояв (скажімо, зміну місця розташування), а будь-які зміни взагалі.

Теорія діалектики також передбачає й те, що світовий потік рухається впо-роядковано, а із певним ритмом та певними напрямами. Це значить, що рух розуміється в діалектиці як розвиток. Теорія руху як розвиїку зустріла у XXст. досить рішучий опір з боку сцієнтистів та представників аналітико-прагма-тичних філософських течій. Вони вважають, що визнання розвитку веде до визнання жорстокого, та ще й цільового визначення всього, що відбувається в світі та в суспільстві. Виходить, що при тому суттєво знецінюється людська свобода, значення вибору та випадку в людській життєдіяльності. В гегелівських міркуваннях дійсно можна побачити дещо схоже на телеологію - цільову

/

.3

/ «

еор

3M1

я

н

'5

а

Я

*3

S

Ы

о

GQ

<и

■Є-о

ез

II

8

.5

2 к

\

■Є-

EQ

певне світобачення;

► сукупність вихідних понять;

► сукупність вихідних принципів;

► певну предметну та рівневу структуру.

визначеність всього, що відбувається в світі. В твердженнях К. Маркса можна побачити телеологізм у відношенні до суспільних процесів (комунізм, наприклад, повинен неминуче перемогти в усьому людстві, бо він випливає із діалектичних законів). Але в той же час слід сказати, що сама теорія діалектики зовсім не страждає від того, якщо ми будемо розуміти розвиток як певною мірою впорядкований процес, в якому відбуваються незворотні зміни. Тобто, як не можна звести рух до якогось його прояву, так не слід розуміти розвиток як невпинний рух по висхідній лінії; останній рух називається прогрес (поступ). Діалектика лише стверджує, що в світі відбуваються незворотні зміни.

Наступний змістовий компонент теорії діалектики: діалектика припускає принципову єдність, цілісність світу та його процесів, зв'язок всього із усім. Цілісний світ передбачає, що всі події та процеси, що в ньому відбуваються, впливають не лише на найближчі явища та процеси, а й на стан (припустимо - інформаційний) всього світового цілого.

До особливостей діалектичного світобачення слід віднести також вчення про суперечливу природу світу, руху, всіх явищ та процесів дійсності. Якщо світ існує, то він рухається; якщо він рухається, то змінюється; якщо змінюється, то не інакше, як шляхом зміни певної якості на протилежну і навпаки. Значить, саме протилежності постають умовою та формами виявлення руху, тобто протилежності слід осмислити як джерело та причину саморуху світового цілого. Дане положення діалектики має дуже важливе евристичне значення. Згідно нього, розглядаючи певні явища, ми повинні шукати їх внутрішні, властиві їм протилежності, а не перекладати причини якихось змін та процесів на зовнішні чинники та фактори. Коли ми кажемо, наприклад, що кон'юнктура зовнішнього ринку є в даний момент несприятливою для певного виду виробничої діяльності якоїсь країни, то слід поставити запитання: а чому саме цим виробництвом обмежена кон'юнктурна здатність даної країни? Коли якась людина вважає, що їй краще залишити дане місце перебування та виїхати кудись заради вирішення певних її життєвих проблем, то слід ще дослідити, чи не переїдуть ці проблеми разом із нею в нове середовище?

І Отже, внутрішня суперечливість постає органічною складовою діа-\ лектичного світобачення. Коли діалектиці закидають, що логіка мислення не припускає суперечності та розглядає останню як прояв заб-

400