Тема 14. Філософія особистості

-*■ ■ вид живих істот, що займає певне місце в ієрархії (сукупності) живих організмів (homosapiens)

-*■ ■ особлива -розумна істота, що має принципові відмінності від усіх інших живих істот

—*■ ■ характеристика того, наскільки людина є людиною, ступінь відповідності певної конкретної людини нашим уявленням про сутність людини

*" ♦ одиничний представник роду і стоїть у ряді

таких понять: рід - вид - індивід >. ♦ є носієм якихось важливих рис, притаманних

родові загалом ■ ♦> суб 'єкт та об 'єкт соціальних стосунків ♦> неповторний внутрішній світ людини з її темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, ерудицією, цінностями

->- ^ людська самість, вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей

—*• ^людська особа, що усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги

> особистість, яка внаслідок усвідомлення своєї неповторності розуміє, що деи{0 в цьому житті може зробити лише вона і прагне це реалізувати

* Поняття індивідуальності може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави. Справді, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виділення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність, усвідомлює і свою повну ідентичність з іншими людьми: адже зрозуміти свою унікальність можна лише у порівнянні із іншими людьми та лише за умови переконаності у тому, що всі інші люди є люди, але в чомусь - не такі. Мірою відпов-ідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини, як родової істоти. 14.2. Феномен людської особистості та проблема її онтологічного статусу

Звернення до людської особистості як до окремої теми філософських роздумів зумовлене тим, що одське буття постає складним, багаторівневим, а це змушує поставити питання про те, що є ядром, найпершим носієм людських якостей. Від відповіді на це питання залежить як наше розуміння людини, так і осмислення того, на що в першу чергу та переважно треба спрямовувати зусилля в процесі формування людини, і тим більше - в процесі її виховання.

Зазначене питання є досить складним та спірним для філософів, психологів, учених: як розуміти сутність людини? - як унікальну сукупність матеріальних елементів, процесів та взаємодій (а); як дещо, що принципово перевершує усе фізичне та природне (б); як результат тривалого процесу пристосування форм життя да найоптимальніших варіантів самопродукування, самозбереження та самореалізації (в); як агента соціальних процесів (г); як симбіотичну істоту, що має природне походження, проте запрограмована на виконання якоїсь вищої, проте - не відомої їй мети (д)? - Можливі варіанти відповідей на зазначене питання можна збільшувати, але й так помітно, що всі вони справді мають відношення до сутності людини і, більше того, приймаються певними людьми і можуть використовуватись як засади певних соціальних чи політичних програм.

? Найбільш прийнятним та виправданим видається погляд, згідно якому в основі людини як людини лежить така її своєрідна та унікальна властивість, як здатність бути особистістю.

Суспільна думка та філософія XXст. майже весь час перебувала в стані підвищеного інтересу до людської особистості тому, що в саме в цьому столітті дуже болючими постали питання про людську індивідуальну життєву та соціальну позицію, про можливі межі проявів людської сваволі та жорстокості, про засади справжньої людяності в людині та суспільстві. У найпершому окресленні людська особистість і постала як те, що є внутрішнім носієм людських якостей, їх концентрацією та дійовим джерелом. Це значить, що характеристики особистості - це не зовнішні риси

334