Тема 16. Проблеми методології в сучасній філософії

відбулося усвідомлення необхідності підкріплення філософських міркувань та висновків виправданими способами вибудовування та перевірки знання.

Геракліт Ефеський прийшов до думки про те, що результати пізнання залежать не лише від того, що ми пізнаємо, а ще більшою мірою - від того, як ми мислимо.

Надалі в історії філософії інтерес до методології як філософського обгрунтування найбільш виправданих методів пізнання то спалахував, то час від часу вщухав. Не підлягає ніякому сумніву те, що найближча до нас за способами міркування філософія Нового часу (в деяких західних країнах - модернова філософія) була методологічно акцентована, тобто вона саме цю проблему - проблему філософського опрацювання ефективних методів пізнання - вважала своєю найпершою та найважливішою.

Саме завдяки філософським пошукам методу новоєвропейською філософією методологію досить часто ототожнюють із філософією або максимально наближається до неї. Проте в сучасній філософії спостерігається певна байдужість до питань методології а інколи навіть свідома відмова від її сповідування або визнання правомірним напрямом філософських досліджень. Тому існує кілька пояснень.

Перш за все, надзвичайно активне наполягання на всемогутності винайдених у філософії методологічних рішень розглядається як одна із передумов формування так званої тоталітарної ідеології - ідеології типу більшовістської. В радянські часи пропагувалися тези "Марксизм - не догма, а керівництво до difта "Марксистське вчення всесильне тому, що воно вірне". І в перший, і в другій тезі йшлося про те, що саме винайдений марксизмом метод дозволяє йому бути непереможним. Цей метод іменувався матеріалістичною діалектикою, і він оцінювався в якості "революційної душі марксизму'', оскільки розглядався як ідейне обгрунтування правомірності і необхідності в історії суспільства соціальних революцій. Проте навіть за умови переносу наголосу з питань соціального життя на питання пізнання врешті було визнано, що претензія на володіння якимсь привілейованим, єдино правильним методом так чи інакше приводить до невиправданого категориз-му у судженнях та до нетерпимості.

Причини і шляхи відмови від тотального методологізму в історії філософії

переростання

http://law.biz.ua/books/0019/0186.htm

ідеологізму у

тоталітарну

ідеологію

усвідомлення неприпустимості зведення людини і пізнання

до проявів

якогось всезагаль-

ного механізму

поділ наук на

природничі та

гуманітарні і

ствердження

методологічного

плюралізму

зведення методології до рівня лише наукового пізнання

Відчутним мотивом у протестах проти єдиного та тим більше автоматично діючого методу була думка про неприпустимість зведення як пізнання, так і людини (як носія пізнавальної діяльності) до агентів якогось всезагального механізму. Такий мотив проглядається у працях С. Кіркегора, Ф. Ніцше, М. Бердяева та інших відомих філософів. Здавалося, б доля методологічних пошуків та акцентів у філософії була вирішена одного разу і назавжди. Проте реальна ситуація виявилась значно складнішою. Справа у тім, що відхід від класичної філософії відбувався за кількома напрямами, в результаті діяльності яких врешті була проведена досить різка межа між науками природничими та науками гуманітарними або науками про культуру

^ Майже всі течії, які так чи інакше пов'язували філософію із обслуговуванням науки, залишились на позиціях методологізму, розтлумачивши останній дещо інакше, ніж це робила класична філософія. Сцієнтистські напрями філософії тою чи іншою мірою почали, по-перше, розглядати методологію виключно як методологію наукового пізнання, по-друге, почали поступово переходити на позиції методологічного плюралізму (відмови від якогось окремого або окремих методів у якості вирішальних та визнання можливості застосуванні багатьох, пізнавально рівноцінних методів) і, по-третє, відмовились від того, щоби трактувати метод як універсальний ключ до всіх проблем пізнання. Тому постало досить складне та серйозне питання про методи гуманітарного пізнання.

372