Моделі поведінки в системі „лікар - пацієнт”

Норми і стандарти задоволення потреби в здоров'ї виробляються не лише на теоретичному рівні, але й повсякденною практикою людською життя, їх акумулятором є народна медицина.

Важливим регулятором взаємодії людини і суспільства з природою здоров'я та його забезпечення, особливо на сучасному етапі суспільного розвитку, є правові засади реалізації цієї потреби.

Оскільки сфера медичної діяльності торкається найвищої суспільної цінності життя людини, то важливим елементом соціального контролю в цій сфері є мораль. Моральні норми та стандарти в цьому аспекті не обмежуються лише медичною етикою та деонтологією, а обов'язково включають принципи ставлення людини до свого здоров'я та життя. Здоров'я кожної людини є результатом взаємодії природних задатків, особливостей індивідуальної діяльності та конкретних умов соціально-історичного розвитку. Тобто здоров'я - це не лише те, що людина отримує від природи і суспільства, але й наслідок діяльності особистості. А тому підтримка і зміцнення здоров'я є не лише правом кожного члена суспільства, а її моральним обов'язком. А отже норми і стандарти повинні регулювати взаємини "медичні працівники - пацієнти", а не лише діяльність медичних працівників.

Перша модель – патерналістична, має авторитарний характер. Суб'єктом лікувально-діагностичного процесу с лікар. Пацієнт -лише його об'єкт. Цей тип взаємин був колись переважаючим.

Другий тип взаємин походить, з того, що медичні послуги - це товар, як будь-які інші послуги. В інструментальній моделі яскраво виявляється комерційний характер цих відносин. Тут на противагу першій моделі відбувається обмін рольовими функціями. Пацієнт - головний суб'єкт такої взаємодії. За певні кошти він вимагає надання йому послуг, необхідність яких пацієнт визначає сам.

Негативний бік такого типу відносин в можливості значної долі некомпетентного втручання з боку пацієнта, що може призвести до небажаних і незадовільних наслідків для його ж здоров'я. Крім того, це спричиняє привалювання в діяльності лікаря економічних інтересів над професійними. А це несе небезпеку для пацієнта, оскільки зростає можливість пропозиції послуг не лише не потрібних, а й шкідливих для людей.

Контрактуалістична модель - це тип рівноправних, елітарних відносин в системі "лікар - пацієнт". В основі лікувально-діагностичного процесу певна домовленість, свого роду контракт, що спирається на певні принципи. Насамперед такі:

а. Важливі рішення є прерогативою пацієнта.

б. Лікар має надавати хворому всю необхідну для прийняття рішення інформацію.

в. Лікар повинен обмежуватись лише спеціальними медичними судженнями.

г. Лікар не зобов'язаний починати лікування, якщо вимоги пацієнта суперечать його професійним принципам.

Викладені принципи виступають як система поінформованої згоди. що дозволяє пацієнту самому визначити ступінь ризику, на який він іде заради покращення здоров'я.

Як лікар, так і пацієнт є в цій моделі активними суб'єктами лікувально-діагностичного процесу. Така модель добре працює в суспільстві, домінуючим принципом якого є індивідуалізм.

Остання модель може розглядатися як певний еталон взаємодії в системі "лікар - пацієнт". "Доброчесні взаємини” – це ідеальний тип стосунків, що вимагають більше ніж формальне виконання контракту. Ця модель багато в чому спирається на принцип попередньої. Але все ж таки статус лікаря і пацієнта як суб'єктів лікувально-діагностичного процесу значно різниться. Це зумовлено тим, що для лікаря його роль в цьому процесі є професійною. А отже, саме йому повинна бути притаманна більш активна позиція.