Медицина як соціальний інститут

Медицина - це специфічна система суспільства, яка с складовою соціальної сфери. Це система соціального типу, оскільки сутність і характер її складає взаємодія "лікар-пацієнт". Вона є гетерогенною системою, бо головними суб'єктами її функціонування є люди. Але крім людей ця система включає й елементи іншої природи, а саме - техніко-економічні ресурси, що складають передумови задоволення соціальної потреби в здоров'ї.

Медицина - це соціальний інститут, бо її функціонування зумовлено певною соціальною потребою та спрямовано на регуляцію взаємовідносин, що виникають між людьми задля задоволення цієї потреби. Медицина як соціальний інститут виникає у відповідь на соціальну потребу в підтримці, збереженні та зміцненні здоров'я людей, їх життєдіяльності як головної передумови виконання членами суспільства соціальних ролей та необхідності регуляції міжособистісних відносин під час лікувально- діагностичного процесу.

Цей соціальний інститут має складну будову і включає в себе:

1. Установи, що здійснюють матеріально-технічне забезпечення потреби в збереженні, зміцненні, відновленні та підтримці здоров'я населення (лікарні, санаторно-профілактичні заклади, аптеки, підприємства по виробництву лікувальних засобів та інструментарію, санітарно-гігієнічні заклади тощо).

З позиції форм задоволення цієї потреби в світі існують:

А) Безкоштовна медична допомога (у більшості країн охоплює лише малозабезпечені верстви населення, існує за рахунок державних і місцевих бюджетів або соціальних пожертвувань, передбачає лише мінімальний рівень медичних послуг);

Б) Страхова медицина (задовольняє потреби більшої частини суспільства із середнім і стабільним прибутком, функціонує за рахунок коштів населення через систему обов'язкового медичного страхування, забезпечує задоволення значної частини потреб в діагностико-лікувальних послугах);

В) Платна медична допомога (користуються в основному найбільш економічно забезпечені суспільні верстви, існує безпосередньо за рахунок коштів пацієнтів, включає будь-яку сукупність медичних послуг, які здатна надати сучасна медицина.

2. Медичних працівників, які виконують функцію по задоволенню цієї соціальної потреби та їх підготовку (кадри):

3. Сукупність норм і стандартів по забезпеченню здоров'я та взаємовідносин між медичними працівниками та пацієнтами (медицина як наука і медична деонтологія та етика). Ця сукупність виступає як складний комплекс знань про будову і функціонування організму людини в нормі та патології, причини виникнення, закономірності та особливості протікання хвороб, методи їх діагностики, лікування та попередження, шляхи зміцнення здоров'я населення, вплив соціальних чинників на ці процеси.

В сучасних суспільствах нормування і стандартизація лікувально-діагностичного процесу здійснюється медичною наукою. Остання об'єднує три групи наукових знань: медико-біологічні; клінічні; медико-соціологічні.

Лише їх взаємодія забезпечує регуляцію задоволення соціальної потреби суспільного та особистого здоров'я. Якщо перша група наук вивчає закономірності та особливості морфофізіологічної будови і функціонування людського організму, друга спрямована па розробку методів діагностики, лікування та попередження хвороб, то третя досліджує вплив суспільства на здоров'я, форми і принципи організації медико-профілактичної діагностики.

2. Медичні працівники як тип професійної спільності

Соціологія розглядає суспільство як сукупність спільностей. До групових спільностей професійного типу належать і медики. Головною ознакою цієї спільності є діяльність, що спрямована на задоволення соціальної потреби у медичній допомозі, відновлення здоров'я та його профілактика.

З точки зору напрямків роботи медичні працівники, походячи з структури медицини як соціального інституту поділяються на такі групи, які займаються:

• клініко-діагностичними дослідженнями;

• лікуванням;

• контролем санітарно-гігієнічних умов здоров'я;

• виробництвом фармацевтичних засобів для здійснення лікувально- профілактичного процесу;

• виробництвом технічних засобів підтримки і відновлення здоров'я людей.

Всі вони важливі для задоволення соціальної потреби здоров'я. Але безпосередньо цю функцію виконують ті, хто займається діагностикою і лікуванням.

Керуючись принципом кваліфікованого підходу цю професійну групу можна розглядати як трьохкомпонентну структуру. Першою складовою з точки зору такою підходу є лікарі. Ця група мас виший рівень кваліфікаційної підготовки. Саме вона здійснює загальне управління лікувально-діагностичним процесом, її представники мають високий соціальний статус. Це зумовлено тим, що саме вони несуть безпосередню відповідальність за результати лікувально-діагностичного процесу, тобто за життя як найвищу соціальну цінність.

Наступною складовою є середній медичний персонал (фельдшери, акушерки, медсестри). Ця структурна одиниця за своїми рольовими функціями повинна спостерігати за виконанням пацієнтами настанов лікарів, виконувати різні процедурні призначення.

Останньою кваліфікаційною групою є молодший медичний персонал. Він здійснює роботу, що мас фізичний характер, не потребує спеціальної підготовки. Звідси і статус цієї групи найнижчий.

Соціально-статусні позиції медичних працівників крім названих вище чинників зумовлені типом і рівнем суспільного розвитку, пануючими формами надання медичної допомоги. У більшості країн статус медиків, це стосується лікарів та середнього медичною персоналу, досить високий. Оскільки людина. її життя та здоров'я - найвища цінність.

Але в Україні соціальний статус медиків в зв'язку з тим, що домінантною формою задоволення потреби в здоров'ї є "безкоштовна державна медична допомога" та загальною соціальною кризою суспільства цей статус не відповідає загальносвітовим тенденціям. Це виявляється в неадекватній оплаті праці, в невідповідності умов праці (відсутність фінансування) тим завданням, які стоять перед спеціалістами цього профілю.

Таким чином, медики є важливою професійною групою суспільства. Вона визначається певними статусно-рольовими характеристиками. Вони включають такі показники: - професійні знання;

• моральні якості;

• загальний рівень культури;

• громадська позиція.