- •Міністерство освіти і науки україни
- •Передмова
- •Загальна частина розділ і. Поняття міжнародного приватного права. § 1. Поняття та предмет міжнародного приватного права.
- •§ 2. Методи міжнародного приватного права.
- •2.1. Колізійно-правовий метод.
- •2.2. Матеріально-правовий метод.
- •§ 3. Система міжнародного приватного права
- •§ 4. Історія науки міжнародного приватного права.
- •Розділ іі. Джерела (форми) міжнародного приватного права. §1. Поняття та види форм (джерел) міжнародного приватного права
- •§2. Міжнародні договори в галузі міжнародного приватного права.
- •§3. Внутрішнє законодавство держав.
- •§4. Правові звичаї
- •§5. Судова та арбітражна практика. Доктрина
- •§6. Концепція lex mercatoria
- •§7. Уніфікація та гармонізація норм міжнародного приватного права.
- •Розділ ііі. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві. § 1. Колізійні норми у міжнародному приватному праві: поняття та структура
- •§ 2. Види колізійних норм та основні формули прикріплення.
- •§ 3. Кваліфікація колізійної норми. Конфлікт кваліфікації.
- •§ 4. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни
- •§ 5. Обхід закону
- •§ 6. Встановлення змісту та застосування іноземного права.
- •§ 7. Застереження про публічний порядок та імперативні норми в мпп.
- •§ 8. Взаємність та реторсія
- •Розділ IV. Суб’єкти міжнародного приватного права. § 1. Фізичні особи в міжнародному приватному праві.
- •Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб'єктів мпп
- •1.2. Поняття та колізійні питання громадянства
- •1.3. Іноземці за законодавством України
- •1.4. Правоздатність іноземців в Україні
- •1.5. Дієздатність іноземців в Україні
- •1.6. Визнання іноземця безвісно відсутнім чи оголошення померлим.
- •1.7. Правове становище громадян України за кордоном
- •§2 Юридичні особи в міжнародному приватному праві
- •2.1. Загальна характеристика правового статусу юридичних осіб в мпп.
- •2.2. Поняття «особистого закону юридичної особи».
- •2.3. Правове положення іноземних юридичних осіб в Україні.
- •2.4.Особливості правового статусу транснаціональних корпорацій.
- •2.6. Особливості створення і діяльності офшорних компаній.
- •2.7. Міжнародні юридичні особи.
- •§3. Держава як суб’єкт міжнародного приватного права
- •3.1. Особливості участі держави в міжнародних приватних відносинах.
- •3.2. Поняття та види імунітету держави.
- •3.3. Законодавство України та міжнародні угоди з питань державного імунітету.
- •Особлива частина. Розділ V. Право власності в міжнародному приватному праві. §1. Особливості правового регулювання відносин власності в мпп.
- •§2. Колізійні питання права власності. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав.
- •§3. Право власності та інші речові права на рухоме майно, що перебуває в дорозі.
- •§ 4. Правове регулювання іноземних інвестицій в міжнародному приватному праві. Угода сот щодо пов'язаних з торгівлею інвестиційних заходів.
- •§5. Правове положення власності України за кордоном.
- •§6. Проблеми повернення національної культурної спадщини.
- •Розділ VI. Інтелектуальна власність в міжнародному приватному праві.
- •§6.2. Основні міжнародні угоди щодо охорони авторських та суміжних прав.
- •6.3. Промислова власність та її міжнародна охорона. Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р. Регіональні міжнародні договори про охорону промислової власності.
- •6.4 Угода сот щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності.
- •Розділ VII. Правочини та договірні зобов’язання в міжнародному приватному праві. § 1.Поняття та види правочинів з іноземним елементом.
- •§2. Форма та зміст правочину.Сфера дії права, що застосовується до правочину.
- •§3. Особливості колізійного регулювання договірних зобов’язань в мпп.
- •§4. Представництво, довіреність та позовна давність в міжнародному приватному праві.
- •4.1. Види представництва в міжнародному приватному праві.
- •4.2. Колізійні питання довіреності.
- •4.3. Колізійні та матеріально-правові і норми щодо позовної давності.
- •§5. Договір міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •§6. Звичаї міжнародної торгівлі. Правила Інкотермс.
- •§7. Правове регулювання електронної торгівлі в мпп.
- •§ 8. Загальна характеристика угод сот щодо міжнародної торгівлі
- •§9. Позадоговірні зобов’язання в мпп.
- •Розділ VIII. Міжнародні перевезення. § 1. Поняття міжнародних перевезень.
- •§2. Міжнародні морські перевезення.
- •§3. Міжнародні залізничні перевезення.
- •§ 4. Міжнародні автомобільні перевезення.
- •§5. Міжнародні повітряні перевезення.
- •§ 6. Міжнародні річкові перевезення.
- •§7. Міжнародні змішані перевезення.
- •Розділ IX. Трудові відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Загальна характеристика трудових відносин в мпп.
- •§2. Колізійне регулювання міжнародних трудових відносин.
- •§3. Міжнародно-правове регулювання праці.
- •§ 4. Працевлаштування іноземців в Україні.
- •§4.Трудові права українських громадян за кордоном.
- •§5. Правове регулювання праці співробітників міжнародних та міжурядових організацій.
- •Розділ X. Шлюбно-сімейні відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Особливості правового регулювання шлюбно-сімейних відносин у праві різних держав
- •§ 2. Колізійне регулювання укладання та розірвання шлюбу в мпп
- •§ 3. Майнові відносини подружжя в міжнародному приватному праві
- •§ 4. Міжнародне усиновлення та його наслідки
- •§ 5. Аліментні зобов’язання в міжнародному приватному праві
- •Розділ XI. Спадкові відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Основні колізії у спадкуванні за мпп
- •§ 2. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин
- •§ 3. Спадкові права іноземців в Україні
- •§ 5. Спадкові права українських громадян за кордоном
- •§6. Правовий режим відумерлої спадщини у міжнародному приватному праві
- •Міжнародний цивільний процес.
- •Міжнародний комерційний арбітраж.
- •Розділ XII. Міжнародний цивільний процес.
- •§ 1. Поняття міжнародного цивільного процесу та його джерела
- •§ 2. Правове становище іноземних осіб у цивільному процесі
- •§ 3. Підсудність цивільних справ за участю іноземних осіб
- •§4. Провадження у справі за участю іноземної особи
- •§ 5. Визнання і виконання рішень іноземних судів
- •Розділ XIII. Міжнародний комерційний арбітраж. §1. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу
- •§2. Міжнародно-договірна уніфікація комерційного арбітражу
- •§3. Міжнародні регламенти, типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж юнсітрал
- •§ 4. Арбітражна угода та компетенція міжнародного комерційного арбітражу
- •§5. Арбітражні рішення. Виконання рішень
§ 4. Працевлаштування іноземців в Україні.
В Україні прийнято законодавство яке в цілому прирівнює трудові права іноземців до прав громадян України у цій сфері. Регулювання праці іноземців здійснюється в першу чергу конституцією України, а також КзпП України, де в ст. 8 закріплена норма про те, що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян регулюються законодавством держави, в якій здійснюється працевлаштування (наймання) працівника, і міжнародними договорами України. Ст. 8-1 Кодексу законів про працю України визначила співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України, а саме якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
Такими міжнародними договорами є конвенції МОП. Це безпосередньо випливає із Закону України "Про міжнародні договори України". Включаючи в наше законодавство норми міжнародного трудового права (конвенції і рекомендації МОП), необхідно забезпечити їх реальне виконання.
Ця формула потребує подальшої конкретизації, оскільки іноземні громадяни, вступаючи в трудові відносини на території України, поділяються на ряд категорій, в кожній з яких правовий режим у сфері праці має свої особливості. За різними категоріями можуть бути виділені такі основні категорії іноземних громадян:
1) За терміном перебування на території України:
- іноземні громадяни, що постійно проживають на території;
- іноземні громадяни, що тимчасово проживають на території;
- іноземні громадяни, які тимчасово перебувають на території , у тому числі – іноземна робоча сила, що залучається на певний час з інших держав.
2) За підставами в'їзду в Україну:
- працівники-мігранти;
- біженці;
- особи, що прибувають з метою навчання.
3) За видами організацій і підприємств, з якими іноземні громадяни перебувають в трудових відносинах:
- ті, хто працюють в українських організаціях;
- ті, хто задіяні на підприємствах і в організаціях з іноземними інвестиціями, у тому числі – з пайовою участю іноземних інвестицій, що повністю належать іноземним інвесторам, у філіях іноземних юридичних осіб;
- ті, хто працюють на підприємствах і в організаціях, розташованих у вільних економічних зонах (ВЕЗ);
- ті, які відряджаються на якийсь час іноземними юридичними особами до України для виконання певних робіт;
- працівники дипломатичних представництв іноземних держав в Україні. Ця класифікація, безумовно, не є вичерпною, проте дозволяє зрозуміти різноманіття категорій іноземців
Звісно, що ефективність їх застосування прямо залежить від того, наскільки готове внутрішнє законодавство до їх сприйняття і чи здатне воно саме належним чином регулювати правові відносини, враховуючи політичний, економічний, соціальний стан країни.
У ст. 26 Конституції України зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Зазначений принцип щодо здійснення прав, свобод і обов’язків іноземцями закріплено і в Законі України «Про правовий статус іноземців». Іноземці можуть реалізувати ці права і обов’язки так само, як і громадяни України.
Закон України «Про міжнародне приватне право» вказує на особливості регулювання трудових відносин іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні (ст.54). Зокрема, вказано два випадки, коли трудові відносини іноземців та осіб без громадянства, не регулюються правом України: а) іноземці та особи без громадянства працюють у складі дипломатичних представництв іноземних держав або представництв міжнародних організацій в Україні; б) іноземці та особи без громадянства за межами України уклали з іноземними роботодавцями – фізичними чи юридичними особами трудові договори про виконання роботи в Україні. Вищеназвані положення можна змінити міжнародними договорами.
Національний режим стосовно цивільної правоздатності іноземців має безумовний характер. Це означає, що цей режим надається іноземцям у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності, незалежно від того, чи надаються такі ж права громадянам країни на батьківщині іноземців.
Законодавство України може встановлювати винятки щодо правоздатності іноземців. Винятки стосуються, зокрема, обмежень призначення на посади або певної діяльності, що пов'язано з належністю до громадянства України. Так, відповідно до ст.4 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року302, право на державну службу мають тільки громадяни України. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про статус суддів»303, право на зайняття судової посади мають тільки громадяни України.
Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть бути аудиторами і нотаріусами (ст.5 Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22.041993 р. у редакції 14.09.2006 304, ст.3 Закону України «Про нотаріат» від 2 .09 1993 р. у редакції від 01.12.2008 р.305) .
Обсяг прав та обов'язків іноземців не є усталеним. Він може бути змінений внаслідок набуття особами іншого правового статусу, наприклад, внаслідок набуття, зміни чи позбавлення громадянства, зміни тимчасового перебування у державі на постійне місце проживання у ній . Так, згідно з «Правилами в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995р.306, статус іноземця, який прибув до України у приватних справах, може бути змінено органом внутрішніх справ за письмовим клопотанням заінтересованої організації чи фізичної особи, якщо інше не передбачено законодавством України. Іноземці, які в’їхали в Україну для тимчасового перебування, можуть отримати посвідчення на постійне проживання в установленому порядку. Кількість прав і обов'язків може збільшитися внаслідок застосування взаємності шляхом укладення міжнародних угод чи зменшитися через застосування реторсії.
Встановлюючи право тимчасового перебування іноземців в Україні, Закон України «Про правовий статус іноземців» не визначив строку такого перебування. Це питання розв’язується іншими нормативно-правовими актами.
Віднесення іноземців за строком їх перебування в Україні до таких, які перебувають постійно чи тимчасово, у ряді випадків зумовлює різний правовий статус цих осіб. Так, у разі постійного проживання в Україні іноземці можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного, у встановленому порядку, дозволу на працевлаштування.
Окремо регулюється прибуття в Україну іноземців для виконання трудових функцій. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 року Порядок видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства307. Отримання такого дозволу слугує підставою для видачі іноземному громадянинові візи на в’їзд в Україну.
Згідно зазначеного Порядку, дозвіл на використання праці іноземця та особи без громадянства, що надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю іноземця на конкретному робочому місці або певній посаді, видається роботодавцю у разі відсутності в країні (регіоні) працівників, спроможних виконувати відповідні роботи, або наявності достатніх обґрунтувань доцільності використання праці іноземця, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Дозвіл на використання праці іноземця видається Державним центром зайнятості або за його дорученням обласними чи міськими центрами зайнятості роботодавцю, що зареєстрований у центрі зайнятості як платник страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та не має заборгованості перед ним.
Українські підприємства, установи та організації та іноземні суб’єкти господарської діяльності, що діють на території України, подають до центрів зайнятості цілий ряд документів, що посвідчують обґрунтованість залучення іноземної робочої сили, дані про освіту або кваліфікацію іноземців тощо. Після вивчення всіх представлених документів центр зайнятості приймає рішення про його видачу або відмову. Дозвіл видається на термін до одного року, термін може подовжуватися в тому ж порядку і на той же термін.
Контроль за трудовою діяльністю іноземних працівників здійснюється тим же центром зайнятості, що видав дозвіл на працевлаштування. У випадку порушення ним умов працевлаштування він несе відповідальність аж до видворення з України.
Дозвіл на використання праці іноземця анулюється у разі:
дострокового розірвання з роботодавцем трудового договору (контракту);
установлення факту підробки документів чи надання роботодавцем неправдивих відомостей у документах, на підставі яких видано дозвіл (продовжено строк його дії);
скорочення строку тимчасового перебування іноземця в Україні в установленому законодавством порядку або його видворення за межі України;
встановлення факту використання праці іноземця на інших умовах, ніж ті, що зазначені у дозволі на використання праці іноземця, або іншим роботодавцем.
Про анулювання дозволу на використання праці іноземця центр зайнятості протягом трьох робочих днів повідомляє органи внутрішніх справ та державної прикордонної служби з використанням міжвідомчої інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи або за відсутності можливості використання зазначеної системи надсилає їм письмове повідомлення.
Розвиток економічної ситуації в світі і в Україні, зокрема, значно впливає на можливість працевлаштування іноземців та осіб без громадянства в державі. Тому затверджена політика держави в сфері працевлаштування буде впливати на можливість отримання дозволів на працевлаштування в Україні.