- •Міністерство освіти і науки україни
- •Передмова
- •Загальна частина розділ і. Поняття міжнародного приватного права. § 1. Поняття та предмет міжнародного приватного права.
- •§ 2. Методи міжнародного приватного права.
- •2.1. Колізійно-правовий метод.
- •2.2. Матеріально-правовий метод.
- •§ 3. Система міжнародного приватного права
- •§ 4. Історія науки міжнародного приватного права.
- •Розділ іі. Джерела (форми) міжнародного приватного права. §1. Поняття та види форм (джерел) міжнародного приватного права
- •§2. Міжнародні договори в галузі міжнародного приватного права.
- •§3. Внутрішнє законодавство держав.
- •§4. Правові звичаї
- •§5. Судова та арбітражна практика. Доктрина
- •§6. Концепція lex mercatoria
- •§7. Уніфікація та гармонізація норм міжнародного приватного права.
- •Розділ ііі. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві. § 1. Колізійні норми у міжнародному приватному праві: поняття та структура
- •§ 2. Види колізійних норм та основні формули прикріплення.
- •§ 3. Кваліфікація колізійної норми. Конфлікт кваліфікації.
- •§ 4. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни
- •§ 5. Обхід закону
- •§ 6. Встановлення змісту та застосування іноземного права.
- •§ 7. Застереження про публічний порядок та імперативні норми в мпп.
- •§ 8. Взаємність та реторсія
- •Розділ IV. Суб’єкти міжнародного приватного права. § 1. Фізичні особи в міжнародному приватному праві.
- •Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб'єктів мпп
- •1.2. Поняття та колізійні питання громадянства
- •1.3. Іноземці за законодавством України
- •1.4. Правоздатність іноземців в Україні
- •1.5. Дієздатність іноземців в Україні
- •1.6. Визнання іноземця безвісно відсутнім чи оголошення померлим.
- •1.7. Правове становище громадян України за кордоном
- •§2 Юридичні особи в міжнародному приватному праві
- •2.1. Загальна характеристика правового статусу юридичних осіб в мпп.
- •2.2. Поняття «особистого закону юридичної особи».
- •2.3. Правове положення іноземних юридичних осіб в Україні.
- •2.4.Особливості правового статусу транснаціональних корпорацій.
- •2.6. Особливості створення і діяльності офшорних компаній.
- •2.7. Міжнародні юридичні особи.
- •§3. Держава як суб’єкт міжнародного приватного права
- •3.1. Особливості участі держави в міжнародних приватних відносинах.
- •3.2. Поняття та види імунітету держави.
- •3.3. Законодавство України та міжнародні угоди з питань державного імунітету.
- •Особлива частина. Розділ V. Право власності в міжнародному приватному праві. §1. Особливості правового регулювання відносин власності в мпп.
- •§2. Колізійні питання права власності. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав.
- •§3. Право власності та інші речові права на рухоме майно, що перебуває в дорозі.
- •§ 4. Правове регулювання іноземних інвестицій в міжнародному приватному праві. Угода сот щодо пов'язаних з торгівлею інвестиційних заходів.
- •§5. Правове положення власності України за кордоном.
- •§6. Проблеми повернення національної культурної спадщини.
- •Розділ VI. Інтелектуальна власність в міжнародному приватному праві.
- •§6.2. Основні міжнародні угоди щодо охорони авторських та суміжних прав.
- •6.3. Промислова власність та її міжнародна охорона. Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р. Регіональні міжнародні договори про охорону промислової власності.
- •6.4 Угода сот щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності.
- •Розділ VII. Правочини та договірні зобов’язання в міжнародному приватному праві. § 1.Поняття та види правочинів з іноземним елементом.
- •§2. Форма та зміст правочину.Сфера дії права, що застосовується до правочину.
- •§3. Особливості колізійного регулювання договірних зобов’язань в мпп.
- •§4. Представництво, довіреність та позовна давність в міжнародному приватному праві.
- •4.1. Види представництва в міжнародному приватному праві.
- •4.2. Колізійні питання довіреності.
- •4.3. Колізійні та матеріально-правові і норми щодо позовної давності.
- •§5. Договір міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •§6. Звичаї міжнародної торгівлі. Правила Інкотермс.
- •§7. Правове регулювання електронної торгівлі в мпп.
- •§ 8. Загальна характеристика угод сот щодо міжнародної торгівлі
- •§9. Позадоговірні зобов’язання в мпп.
- •Розділ VIII. Міжнародні перевезення. § 1. Поняття міжнародних перевезень.
- •§2. Міжнародні морські перевезення.
- •§3. Міжнародні залізничні перевезення.
- •§ 4. Міжнародні автомобільні перевезення.
- •§5. Міжнародні повітряні перевезення.
- •§ 6. Міжнародні річкові перевезення.
- •§7. Міжнародні змішані перевезення.
- •Розділ IX. Трудові відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Загальна характеристика трудових відносин в мпп.
- •§2. Колізійне регулювання міжнародних трудових відносин.
- •§3. Міжнародно-правове регулювання праці.
- •§ 4. Працевлаштування іноземців в Україні.
- •§4.Трудові права українських громадян за кордоном.
- •§5. Правове регулювання праці співробітників міжнародних та міжурядових організацій.
- •Розділ X. Шлюбно-сімейні відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Особливості правового регулювання шлюбно-сімейних відносин у праві різних держав
- •§ 2. Колізійне регулювання укладання та розірвання шлюбу в мпп
- •§ 3. Майнові відносини подружжя в міжнародному приватному праві
- •§ 4. Міжнародне усиновлення та його наслідки
- •§ 5. Аліментні зобов’язання в міжнародному приватному праві
- •Розділ XI. Спадкові відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Основні колізії у спадкуванні за мпп
- •§ 2. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин
- •§ 3. Спадкові права іноземців в Україні
- •§ 5. Спадкові права українських громадян за кордоном
- •§6. Правовий режим відумерлої спадщини у міжнародному приватному праві
- •Міжнародний цивільний процес.
- •Міжнародний комерційний арбітраж.
- •Розділ XII. Міжнародний цивільний процес.
- •§ 1. Поняття міжнародного цивільного процесу та його джерела
- •§ 2. Правове становище іноземних осіб у цивільному процесі
- •§ 3. Підсудність цивільних справ за участю іноземних осіб
- •§4. Провадження у справі за участю іноземної особи
- •§ 5. Визнання і виконання рішень іноземних судів
- •Розділ XIII. Міжнародний комерційний арбітраж. §1. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу
- •§2. Міжнародно-договірна уніфікація комерційного арбітражу
- •§3. Міжнародні регламенти, типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж юнсітрал
- •§ 4. Арбітражна угода та компетенція міжнародного комерційного арбітражу
- •§5. Арбітражні рішення. Виконання рішень
§ 4. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни
Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої країни – одна з найбільш складних проблем, що існують у міжнародному приватному праві.
Зворотне відсилання – це результат зіткнення, колізії колізійних норм різних держав, який призводить до того, що іноземне право, яке обране на підставі вітчизняної колізійної норми, відсилає назад чи до права третьої країни.
Колізії колізійних норм можуть бути як позитивні, так і негативні.
Позитивні колізії – дві й більше держави розглядають певне правовідношення з іноземним елементом як предмет регулювання свого власного права.
Негативні колізії – жодна держава, з якою пов'язане певне правовідношення, не розглядає його як предмет регулювання свого власного права. Саме негативні колізії є підставою виникнення інституту зворотного відсилання.
Ця проблема (зворотного відсилання) почала обґрунтовуватися у доктрині міжнародного приватного права ще в 19 ст. і стала відомою світовій практиці (справа Форго 1878 р.) під французьким терміном «renvoi». Цей приклад як найкраще може проілюструвати проблему зворотного відсилання, суть якого полягає в наступному: Форго був баварським підданим, але постійно проживав у Франції. Після його смерті потрібно було вирішити питання про спадкування майна, яке знаходилось у Франції. Французька колізійна норма з цих питань відсилала до закону «доміцилія походження», тобто до баварського права. Баварський закон, в свою чергу, містив колізійну норму, яка відсилала до закону «французького доміцилію» (фактичного доміцилію), тобто до французького закону. Французький суд прийняв зворотне відсилання та використав свій закон.
Відносно відсилання до права третьої країни, то таке відсилання можна продемонструвати на класичному прикладі із практиці Франції по справі Zagha (Рішення касаційного суду Франції від 15 червня 1982 року). Двоє сирійських іудеїв уклали шлюб в Італії перед головним рабином Мілану. Через декілька років виникло питання щодо форми цього шлюбу. Французький суддя застосував колізійну норму, яка відсилала до італійського права (місця укладення шлюбу). В свою чергу італійська колізійна норма підпорядковує вирішення питання щодо форми шлюбу особистому закону фізичних осіб, що вступають до шлюбу, тобто до сирійського права. Суд прийняв відсилання до права третьої країни (сирійському праву) і визнав шлюб дійсним.
Тобто виникнення зворотного відсилання або відсилання до права третьої країни можливо, якщо колізійна норма в праві держави суду і колізійна норма держави, право якої застосовується для врегулювання правовідносин містять різні прив’язки, а також наявність певних обставин, як у справі Форго (с одного боку наявність у нього баварського громадянства, а з іншого – фактичного доміцілію у Франції) .
Питання щодо інституту зворотного відсилання – одне з не багатьох, що викликає в міжнародному приватному праві суперечливі точки зору і все ж таки в законодавстві більшості держав цей інститут знайшов своє відображення. Проблема зворотного відсилання та відсилання до права третьої держави в цілому зводиться до наступних положень: 1) чи відсилає колізійна норма законодавства країни суду до іноземного правопорядку в цілому, включаючи як його матеріальні норми так і колізійні, чи тільки до матеріальних норм цього права; 2) у випадках, коли іноземний закон не визнає себе компетентним чи підлягає прийняттю зворотне відсилання до права країни суду, а якщо підлягає, то у яких питаннях слід його приймати. Саме в першому положенні і полягає суть відносно того, чи визнається зворотне відсилання в праві держав чи ні. Так, прихильники зворотного відсилання, до яких відносять німецьких юристів Бара, Эннекцеруса, затверджували, що вказівка на іноземне право повинна розумітися, як вказівка на іноземне право в цілому, включаючи право колізійне, тобто поступати так, як діяв би суд право якого застосовується, бо колізійні норми країни суду не можуть надати іноземному правопорядку компетенцію, якої він не бажає. При таких вихідних положеннях можна дійти тільки до принципового прийняття відсилання. Прихильники ж невизнання зворотного відсилання як інституту міжнародного приватного права більш обґрунтовують свою позицію виходячи з практичної точки зору, а саме виникненням ситуації замкнутого кола (застосування не матеріального права, а правопорядку в цілому зводиться до того, що пошук права, яке застосовується, починається з початку), а також ускладненнями з якими стикається суддя, коли він вимушений з’ясувати і застосувати не тільки матеріальні норми, а ще й колізійні норми права іноземної держави.
Результатом же прийняття відсилання є застосування матеріального права держави суду або третьої держави. Позитивною тенденцією законодавчого регулювання зворотного відсилання, що простежується в багатьох нормативних актах ХХ століття є розмежування між питаннями, у яких відсилання застосовується, а в яких не застосовується. Таким чином відсилання приймається у питаннях, що відносяться до шлюбно-сімейного характеру, а також, щодо визначення правового статусу особи та не підлягає прийняттю у сфері деліктів та договірних зобов’язань.
В Законі України «Про міжнародне приватне право» законодавець неоднозначно відображає своє ставлення щодо визнання інституту зворотного відсилання. З одного боку передбачає прийняття зворотного відсилання при визначенні особистого та сімейного стану фізичної особи, а з другого – приписує розглядати будь-яке відсилання до іноземного права як відсилання до матеріального, а не до колізійного права відповідної країни, чим зайняв позицію невизнання цього інституту в цілому. Що стосовно Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», то в ч.1 ст.28 також зазначається, що будь-яке положення права або системи права будь-якої держави повинно тлумачитись як таке, що безпосередньо відсилає до матеріального права цієї держави, а не до її колізійних норм.