Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
УЧЕБНИК МЧП final.doc
Скачиваний:
894
Добавлен:
07.03.2016
Размер:
1.85 Mб
Скачать

6.4 Угода сот щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності.

В рамках Уругвайського раунду ГАТТ 15 грудня 1993 р. була укладена Угода щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності. Вона набула чинності 1 січня 1995 р. і на даний час є обов'язковою для всіх держав-членів СОТ. У міжнародній практиці цей нормативний акт іменується як ТРІПС відповідно до абревіатури його назви англійською мовою (TRIPS - Tread-Related Aspects of Intellectual Property Rights). В цій угоді в порівнянні з раніше прийнятими міжнародними договорами був розширений перелік об'єктів інтелектуальної власності, що підлягають охороні, вперше закріплені зобов'язання держав-учасників відносно дотримання міжнародних стандартів захисту авторських прав і прав на промислову власність від всякого роду порушень, а також правила щодо розгляду спорів.

Угода по ТРІПС встановлює стандарти захисту прав інтелектуальної власності й порядок їх правозастосування. Угода передбачає, що кожна країна-член СОТ повинна виконувати зобов'язання, що випливають із інших міжнародних угод щодо прав інтелектуальної власності, доповнюючи їх зобов'язаннями по ТРІПС і гарантуючи, що в кожній країні-учасниці будуть застосовані примусові процедури для захисту прав інтелектуальної власності.

Угода по ТРІПС належить до одного із трьох основних правових інструментів СОТ. Стаття VI Угоди про заснування СОТ створює Раду по ТРІПС як орган Конференції міністрів СОТ. Радавирішуєпитанняконтролю дії Угоди по ТРІПС длядержав-учасниць.

Угода складається із семи частин. У частині I розглядаються загальні принципи. Частина II містить стандарти захисту різних видів інтелектуальної власності: авторського права і суміжних прав, торговельних знаків, географічних вказівок, промислових зразків, патентів, топологію (топографію) інтегральних мікросхем, питання комерційної таємниці. Частина III регламентує примусовіпроцедури щодо дотримання прав інтелектуальної власності, а частина IV описує процедури набуття та надання доказів щодо таких прав. Нарешті, Угода визначає загальні процедури в частині V, тимчасові угоди в частині VI, організаційні й заключні положення в частині VII.

Угода по ТРІПС вимагає від країн-членів СОТ дотримання зобов'язань щодо норм Паризької конвенції про захист промислової власності (в редакції 1967 року), виконання зобов'язань щодо Бернської конвенції про захист літературних і художніх творів (в редакції 1971року) (стаття 9 ТРІПС), а також Римської конвенції (1962 року) і Вашингтонського договору (1989 року) (стаття 35 ТРІПС). Стаття 3 вимагаєвід держав-учасниць надавати національний режим, а стаття 4 - режим найбільшого сприяння з питань, що входять в компетенцію ТРІПС.

Важливим нововведенням Угоди по ТРІПС є зобов'язання створити національні механізми по охороні прав інтелектуальної власності. З цією метою учасники ТРІПС повинні гармонізувати національне законодавство. Україна як держава - член СОТ бере участь в цій Угоді.

Розділ VII. Правочини та договірні зобов’язання в міжнародному приватному праві. § 1.Поняття та види правочинів з іноземним елементом.

В сфері приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом, дуже важливими з точки зору доктрини та практики законодавчого регулювання є питання визначення поняття (доктринального та нормативного) правочинів (договорів, угод). Причому підходи як в доктринальній літературі, так і в законодавствах різних держав стосовно визначення цих понять та спроба класифікації їх видів суттєво різняться. Саме тому, на даний час, як в доктрині МПП, так і в законодавчій практиці вирішення цього питання є вкрай актуальним і нагальним з урахуванням тих тенденцій (інтернаціоналізація економік, міграційні процеси, зближення законодавств та інші), що відбуваються в сучасному світі.

В теорії та практиці законодавчого регулювання питань правочинів (угод, договорів) та їх класифікації за кордоном під ними прийнято розуміти угоди, в яких одна зі сторін є іноземним громадянином(частіше підприємцем) або іноземною юридичною особою, а інша – її іноземним контрагентом. Змістом таких правочинів (угод, договорів) найчастіше є здійснення операцій по ввезенню або вивезенню товарів (послуг) через державний кордон однієї або декількох держав. Разом із тим, на практиці зростає кількість правочинів (угод, договорів), що мають інший зміст – це договори страхування за участю іноземних страховиків, договори на надання послуг (юридичних, медичних, туристичних та ін.), що зумовлює необхідність законодавчих змін на внутрішньодержавному і міжнародному рівнях.

У міжнародному діловому обороті прийнято також використовувати термін «договір міжнародної купівлі-продажу». Дане поняття, зокрема, закріплено у Віденській конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу 1980 р. у такий спосіб: «Договори міжнародної купівлі-продажу являють собою договори купівлі-продажу товарів, укладені між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах».

Відповідно до чинного законодавства України визначення поняття «правочин» міститься в ЦК України (ст. 202 ЦК України). Чинний Цивільний Кодекс визначає його як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Разом із тим, законодавець не запропонував нормативного визначення поняття «правочин з іноземним елементом», що є досить логічним з урахуванням труднощів в побудові такої правової конструкції. Втім, відсутність в законодавстві України нормативної класифікації видів правочинів з іноземним елементом негативно впливає на стан правової регламентації відносин в цій сфері.

В Законі України «Про міжнародне приватне право» створено лише колізійні норми стосовно правочинів і договорів, а саме: Розділ 3.Колізійні норми щодо правочинів, довіреності, позовної давності(ст.ст. 31-35); Розділ 6. Колізійні норми зобов’язального права(ст..ст.43-47).

Відомий доктрині та зарубіжному законодавству і такий самостійний (за класифікацією) вид договору (угоди), як зовнішньоекономічний договір (угода), що визначається зазвичай як угода, що спрямована на встановлення , зміну чи припинення прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Класифікацію(досить умовну) зовнішньоекономічних договорів (контрактів) як різновиду правочинів з іноземним елементом можна провести за такими критеріями:

За об’єктним складом зовнішньоекономічні договори поділяються на:

- договір міжнародної купівлі-продажу товару (основний різновид зовнішньоекономічних угод);

- договір підряду; договір будівельного підряду

- договір міни;

- договір лізингу;

- договір комісії; та ін.

За кількістю учасників всі зовнішньоекономічні поділяються на:

- на односторонні (видача доручення іноземній юридичній або фізичній особі на здійснення дій);

- двосторонні (договори міжнародної купівлі-продажу товарів та інші);

- багатосторонні (договір про спільну діяльність, установчий договір та інші).

Зовнішньоекономічні договори мають також специфіку, яка дозволяє не ототожнювати їх із комерційними договорами у внутрішньодержавному обороті. До числа основних відмінностей зовнішньоекономічних договорів від цивільно-правових та господарсько-правових у внутрішньодержавному обороті можна, зокрема, віднести:

- суб’єктний склад

- форму та порядок підписання;

особливий порядок правового регулювання;

- зміст договору.

Втім., в українському законодавстві запропоновано інший підхід до даної категорії правочинів (договорів), а саме: зовнішньоекономічний договір(контракт) визначається як угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів…у сфері зовнішньоекономічної діяльності, під якою слід розуміти господарську діяльність, яка у процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою (ч.1 ст.337 Господарського Кодексу України). Така позиція дозволяє стверджувати про наявність серйозних прогалин у врегулюванні цих питань (як на рівні доктрини, так і на законодавчому рівні).

Проблемною є й класифікація міжнародного комерційного правочину та його нормативне визначення й закріплення на рівні міжнародних договорів з питань зовнішньоекономічної діяльності та зовнішньої торгівлі. В доктрині МПП вважається, що визначення поняття «міжнародний комерційний правочин» зводиться до відповіді на запитання, за наявності яких обставин цивільно-правовий правочин набуває міжнародного характеру».