- •Міністерство освіти і науки україни
- •Передмова
- •Загальна частина розділ і. Поняття міжнародного приватного права. § 1. Поняття та предмет міжнародного приватного права.
- •§ 2. Методи міжнародного приватного права.
- •2.1. Колізійно-правовий метод.
- •2.2. Матеріально-правовий метод.
- •§ 3. Система міжнародного приватного права
- •§ 4. Історія науки міжнародного приватного права.
- •Розділ іі. Джерела (форми) міжнародного приватного права. §1. Поняття та види форм (джерел) міжнародного приватного права
- •§2. Міжнародні договори в галузі міжнародного приватного права.
- •§3. Внутрішнє законодавство держав.
- •§4. Правові звичаї
- •§5. Судова та арбітражна практика. Доктрина
- •§6. Концепція lex mercatoria
- •§7. Уніфікація та гармонізація норм міжнародного приватного права.
- •Розділ ііі. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві. § 1. Колізійні норми у міжнародному приватному праві: поняття та структура
- •§ 2. Види колізійних норм та основні формули прикріплення.
- •§ 3. Кваліфікація колізійної норми. Конфлікт кваліфікації.
- •§ 4. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни
- •§ 5. Обхід закону
- •§ 6. Встановлення змісту та застосування іноземного права.
- •§ 7. Застереження про публічний порядок та імперативні норми в мпп.
- •§ 8. Взаємність та реторсія
- •Розділ IV. Суб’єкти міжнародного приватного права. § 1. Фізичні особи в міжнародному приватному праві.
- •Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб'єктів мпп
- •1.2. Поняття та колізійні питання громадянства
- •1.3. Іноземці за законодавством України
- •1.4. Правоздатність іноземців в Україні
- •1.5. Дієздатність іноземців в Україні
- •1.6. Визнання іноземця безвісно відсутнім чи оголошення померлим.
- •1.7. Правове становище громадян України за кордоном
- •§2 Юридичні особи в міжнародному приватному праві
- •2.1. Загальна характеристика правового статусу юридичних осіб в мпп.
- •2.2. Поняття «особистого закону юридичної особи».
- •2.3. Правове положення іноземних юридичних осіб в Україні.
- •2.4.Особливості правового статусу транснаціональних корпорацій.
- •2.6. Особливості створення і діяльності офшорних компаній.
- •2.7. Міжнародні юридичні особи.
- •§3. Держава як суб’єкт міжнародного приватного права
- •3.1. Особливості участі держави в міжнародних приватних відносинах.
- •3.2. Поняття та види імунітету держави.
- •3.3. Законодавство України та міжнародні угоди з питань державного імунітету.
- •Особлива частина. Розділ V. Право власності в міжнародному приватному праві. §1. Особливості правового регулювання відносин власності в мпп.
- •§2. Колізійні питання права власності. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав.
- •§3. Право власності та інші речові права на рухоме майно, що перебуває в дорозі.
- •§ 4. Правове регулювання іноземних інвестицій в міжнародному приватному праві. Угода сот щодо пов'язаних з торгівлею інвестиційних заходів.
- •§5. Правове положення власності України за кордоном.
- •§6. Проблеми повернення національної культурної спадщини.
- •Розділ VI. Інтелектуальна власність в міжнародному приватному праві.
- •§6.2. Основні міжнародні угоди щодо охорони авторських та суміжних прав.
- •6.3. Промислова власність та її міжнародна охорона. Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р. Регіональні міжнародні договори про охорону промислової власності.
- •6.4 Угода сот щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності.
- •Розділ VII. Правочини та договірні зобов’язання в міжнародному приватному праві. § 1.Поняття та види правочинів з іноземним елементом.
- •§2. Форма та зміст правочину.Сфера дії права, що застосовується до правочину.
- •§3. Особливості колізійного регулювання договірних зобов’язань в мпп.
- •§4. Представництво, довіреність та позовна давність в міжнародному приватному праві.
- •4.1. Види представництва в міжнародному приватному праві.
- •4.2. Колізійні питання довіреності.
- •4.3. Колізійні та матеріально-правові і норми щодо позовної давності.
- •§5. Договір міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •§6. Звичаї міжнародної торгівлі. Правила Інкотермс.
- •§7. Правове регулювання електронної торгівлі в мпп.
- •§ 8. Загальна характеристика угод сот щодо міжнародної торгівлі
- •§9. Позадоговірні зобов’язання в мпп.
- •Розділ VIII. Міжнародні перевезення. § 1. Поняття міжнародних перевезень.
- •§2. Міжнародні морські перевезення.
- •§3. Міжнародні залізничні перевезення.
- •§ 4. Міжнародні автомобільні перевезення.
- •§5. Міжнародні повітряні перевезення.
- •§ 6. Міжнародні річкові перевезення.
- •§7. Міжнародні змішані перевезення.
- •Розділ IX. Трудові відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Загальна характеристика трудових відносин в мпп.
- •§2. Колізійне регулювання міжнародних трудових відносин.
- •§3. Міжнародно-правове регулювання праці.
- •§ 4. Працевлаштування іноземців в Україні.
- •§4.Трудові права українських громадян за кордоном.
- •§5. Правове регулювання праці співробітників міжнародних та міжурядових організацій.
- •Розділ X. Шлюбно-сімейні відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Особливості правового регулювання шлюбно-сімейних відносин у праві різних держав
- •§ 2. Колізійне регулювання укладання та розірвання шлюбу в мпп
- •§ 3. Майнові відносини подружжя в міжнародному приватному праві
- •§ 4. Міжнародне усиновлення та його наслідки
- •§ 5. Аліментні зобов’язання в міжнародному приватному праві
- •Розділ XI. Спадкові відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Основні колізії у спадкуванні за мпп
- •§ 2. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин
- •§ 3. Спадкові права іноземців в Україні
- •§ 5. Спадкові права українських громадян за кордоном
- •§6. Правовий режим відумерлої спадщини у міжнародному приватному праві
- •Міжнародний цивільний процес.
- •Міжнародний комерційний арбітраж.
- •Розділ XII. Міжнародний цивільний процес.
- •§ 1. Поняття міжнародного цивільного процесу та його джерела
- •§ 2. Правове становище іноземних осіб у цивільному процесі
- •§ 3. Підсудність цивільних справ за участю іноземних осіб
- •§4. Провадження у справі за участю іноземної особи
- •§ 5. Визнання і виконання рішень іноземних судів
- •Розділ XIII. Міжнародний комерційний арбітраж. §1. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу
- •§2. Міжнародно-договірна уніфікація комерційного арбітражу
- •§3. Міжнародні регламенти, типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж юнсітрал
- •§ 4. Арбітражна угода та компетенція міжнародного комерційного арбітражу
- •§5. Арбітражні рішення. Виконання рішень
§6. Проблеми повернення національної культурної спадщини.
Культурні цінності є не тільки важливим елементом спілкування, взаєморозуміння та взаємозближення держав і народів, а й головним критерієм підтримки нерозривного духовного зв’язку поколінь, ланцюгом історичного розвитку. Кожен об’єкт історико-культурного призначення, кожний витвір мистецтва, пам’ятник культури є однією з ланок такого нерозривного історичного цілого, а тому їх втрата має негативні наслідки для повноцінного розвитку народів та націй.
Ця проблема не є новою, вона виникла ще в 90-е роки минулого століття та є досить актуальною і тепер. Як правило, мова йдеться про відновлення первісного правового статусу культурних цінностей, які були переміщені з однієї країни в іншу в результаті збройних конфліктів.
Крім того, культурні цінності мають спеціальний правовий статус, що обумовлює істотне значення публічно-правові категорії при регулюванні їх обігу. Саме специфікою культурних цінностей можна пояснити можливість в межах однієї території введення обмежень щодо вільного переміщення таких речей. Стаття 54 Конституції України передбачає захист культурної спадщини та вжиття збоку держави заходів щодо повернення культурних цінностей
В деяких країнах існують законодавчі акті, які встановлюють заборону або обмеження стосовно культурних цінностей, але передбачені в них засоби, не завжди спрацьовують. Це ускладнюється і тим, що обмеження, які встановлені на національному рівні в одних країнах, не завжди співпадають а навіть і різняться з законодавчими приписами іноземними державами. Існують навіть країни, в яких законодавчі норми не обмежують ввіз культурних цінностей, що провокує контрабанду та інші порушення законодавчо встановленого режиму культурних цінностей.
Культурні цінності здебільшого відносяться до категорії рухомих речей, а тому існує реальна загроза їх незаконного переміщення через кордон з держави-власника до іншої країни. Головною відмінністю культурних цінносте є те, що при регулюванні їх правового статусу, а особливо переміщень із однієї країни в іншу, на перше місце стає, незважаючи на розходження формулювань, загальнодержавний інтерес, інтерес публічно-правового характеру. Особливо це проявляється при регулюванні вивозу культурних цінностей з країни (заборона й обмеження вивозу, незастосування звичайних строків давнини).
Що стосується культурних цінностей важливим також є і визначення способів виникнення на них права власності. Так, право власності на культурні цінності може виникати не тільки в результаті створення речі, але й в результаті придбання власності на безхазяйне майно (скарб), на результати археологічних розкопок, набувальної давності та в результаті націоналізації. Важливе значення у відношенні культурних цінностей мають не тільки первісні, а й похідні способи виникнення права власності: купівля - продаж, дарування та спадкування. Особливе значення для обігу культурних цінностей має продаж ї з публічних торгів безхазяйного майна та викуп культурних цінностей державою.
Головним засобом захисту права власності в т.ч. і на рухомі культурні цінності є віндикаційний позов. Але, існує проблема зіткнення інтересів власника та добросовісного набувача. І в цьому випаду в різних правових системах існують різні підходи. Так одні правові системи виключають можливість виникнення права власності на культурні цінності добросовісним набувачем, інші допускають таку можливість навіть стосовно викрадених речей.
Крім того, при регулюванні цих питань, велике значення мають строки давності. Причому, як в законодавстві різних країн так і в судовій практиці, існують різні правила щодо застосування як позовної так і надувальної давності. Так, в ЦК Франції проводиться розходження між позовною та набувальною давністю. До цінностей „публічної власності” не може бути застосована як позовна так і набувальна давність.
Більш того, культурні цінності можуть бути вивезені за кордон як легально, так і незаконним способом. А тому, при розгляді справ про повернення культурних цінностей виникає необхідність вирішення питання про визначення правової системи, що підлягає застосуванню до таких правовідносин. Головно в цьому випадку є колізійна норма – закон місця знаходження речі (lex rei sitae). При цьому, на підставі правової системи тієї країни з якої вона незаконно була переміщена через кордон буде вирішуватись питання про те, чи є особа добросовісним набувачем чи ні. З принципу закону місця знаходження речі (lex rei sitae) виходять суди Німеччини. Швейцарії, Австрії та інших країн. Але, в США добросовісне набуття вкрадених речей взагалі не визнається.
Питання визначення права, що підлягає застосуванню у випадку продажу культурних цінностей, були предметом розгляду навіть такої авторитетної неурядової організації, як Інститут міжнародного права. На сесії цього інституту в Базелі в 1991 р. була прийнята резолюція про міжнародний продаж культурних цінностей з точки зору захисту культурної спадщини.
У цій резолюції було зазначено, що перевага при визначенні права, що підлягає застосуванню повинно віддаватися праву країни, з якої культурна цінність найбільш тісно пов’язана, а саме праву країни місця походження цінності (lex orіgіnіs). Застосування цього принципу передбачено стосовно цінностей, які зареєстровані або іншим способом класифіковані як цінності, що входять до складу культурної спадщини певної держави. А тому держава країни походження може вимагати повернення незаконно вивезених із неї або викрадених цінностей (ст.1), якщо їхня втрата може завдати значної шкоди культурній спадщині (п. 1 ст. 4). Резолюція Інституту не має обов’язкової сили, але вона може мати значення для створення моральних стандартів.
Процес повернення культурних цінностей е досить довготривалим, і супроводжується не тільки вирішенням правових проблем, а й залученням для цього низки державних органів і експертів, а також значним витрачанням фінансів. Практика свідчіть про те, що повернення культурних цінностей може здійснюватись як у судовому порядку242 так і шляхом ведення безпосередніх переговорів між державами, музеями та з власниками (або спадкоємцями)243.
Під егідою ЮНЕСКО було розроблено ряд багатосторонніх конвенцій про захист культурних цінностей і попередження їхнього незаконного переміщення, серед яких, зокрема: Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (14.05.1954р.)244, Конвенція про заходи, що спрямовані на заборону і попередження незаконного ввезення, вивозу і передачі права власності на культурні цінності (14.11.1970р.)245, Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (16.11.1972р.)246 Конвенцію УНІДРУА про викрадені або незаконно вивезені культурні цінності (24.06.1995р.)247, в рамках СНД було укладено Угоду про співпрацю в галузі культури (15.05.1992 р.) та Угоду про вивезення та ввезення культурних цінностей (28.09.2001 р.)248. В рамках Європейського союзу слід відзначити Директиву №3911/92 про експорт культурних цінностей (0912.1992р.) та Директиву №93/7 Ради ЄС про повернення культурних цінностей, незаконно переміщених з території держави – члена ЄС (15.03.1993р.) і деякі інші.
Так, Конвенція про заходи, що спрямовані на заборону і попередження незаконного ввезення, вивозу і передачі права власності на культурні цінності 1970 р., закріплює дозвільний порядок вивозу культурних цінностей і пропонує випадки, в яких передача прав власності на цінності, які перелічені в конвенції характеризується як незаконні. Метою ж Конвенції УНІДРУА про викрадені або незаконно вивезені культурні цінності, є захист культурного надбання та культурних обмінів, сприяння ефективній боротьбі з незаконним перевезенням і торгівлею культурними цінностями. Причому ця Конвенція містить визначення „культурних цінностей” як цінностей, що володіють важливістю для археології, антропології, історії, літератури, мистецтва або науки й приналежних до однієї з категорій, перерахованих у додатку до Конвенції. Крім того, Конвенція передбачає обов’язок недобросовісного власника культурної цінності повернути її законному власникові. Прохання про повернення цінності повинна бути внесена в 3-х річний термін, починаючи з моменту, коли позивачеві стало відомо про місце, де ця цінність перебуває, і протягом 50-ричного терміну з моменту вибуття цінності з володіння законного власника. У випадку добросовісного придбання культурної цінності набувач має право вимагати з держави-позивача в момент повернення речі справедливого відшкодування збитків за умови, що він не знав або не припускав у момент придбання речі того, що вона може бути викрадена.
З метою збереження культурної спадщини України, захисту культурних цінностей від незаконного вивозу, ввозу й передачі права власності на них, а також сприяння розвитку міжнародного культурного співробітництва було прийнято Закон України „Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” від 21 вересня 1999 року №1068-XIV249В цьому Законі визначене поняття культурних цінностей, що підпадають під його дію, їх категорії, а також такі, що не підлягають вивезенню з України. Вивіз інших культурних цінностей, згідно із законом, повинен здійснюватися відповідно до рішення про можливість їхнього вивозу, рішенням, що приймає компетентний державний орган. Культурні цінності, заявлені до вивозу, підлягають обов'язковій експертизі. При ухваленні рішення про можливість вивозу культурних цінностей видається свідчення на право їхнього вивозу. Один з розділів даного Закону присвячений заходам щодо запобігання незаконної передачі права власності на культурні цінності.
Питання, пов’язані з передачею права власності на документи Національного архівного фонду, захистом цього права, вивезення документів Національного архівного фонду за кордон, урегульовані Законом України „Про Національний архівний фонд та архівні установи” від 24 грудня 1993 року №3814-XII250.
Закон України „Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 року №1805-III передбачає класифікацію об’єктів культурної спадщини, визначає принципи управління охороною культурної спадщини, порядок державної реєстрації об’єктів культурної спадщини та ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України, особливості здійснення права власності на пам’ятки, порядок забезпечення охорони пам’яток і захисту традиційного характеру середовища та об’єктів культурної спадщини. Встановлено також порядок фінансування охорони культурної спадщини та відповідальності за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.