- •Міністерство освіти і науки україни
- •Передмова
- •Загальна частина розділ і. Поняття міжнародного приватного права. § 1. Поняття та предмет міжнародного приватного права.
- •§ 2. Методи міжнародного приватного права.
- •2.1. Колізійно-правовий метод.
- •2.2. Матеріально-правовий метод.
- •§ 3. Система міжнародного приватного права
- •§ 4. Історія науки міжнародного приватного права.
- •Розділ іі. Джерела (форми) міжнародного приватного права. §1. Поняття та види форм (джерел) міжнародного приватного права
- •§2. Міжнародні договори в галузі міжнародного приватного права.
- •§3. Внутрішнє законодавство держав.
- •§4. Правові звичаї
- •§5. Судова та арбітражна практика. Доктрина
- •§6. Концепція lex mercatoria
- •§7. Уніфікація та гармонізація норм міжнародного приватного права.
- •Розділ ііі. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві. § 1. Колізійні норми у міжнародному приватному праві: поняття та структура
- •§ 2. Види колізійних норм та основні формули прикріплення.
- •§ 3. Кваліфікація колізійної норми. Конфлікт кваліфікації.
- •§ 4. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни
- •§ 5. Обхід закону
- •§ 6. Встановлення змісту та застосування іноземного права.
- •§ 7. Застереження про публічний порядок та імперативні норми в мпп.
- •§ 8. Взаємність та реторсія
- •Розділ IV. Суб’єкти міжнародного приватного права. § 1. Фізичні особи в міжнародному приватному праві.
- •Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб'єктів мпп
- •1.2. Поняття та колізійні питання громадянства
- •1.3. Іноземці за законодавством України
- •1.4. Правоздатність іноземців в Україні
- •1.5. Дієздатність іноземців в Україні
- •1.6. Визнання іноземця безвісно відсутнім чи оголошення померлим.
- •1.7. Правове становище громадян України за кордоном
- •§2 Юридичні особи в міжнародному приватному праві
- •2.1. Загальна характеристика правового статусу юридичних осіб в мпп.
- •2.2. Поняття «особистого закону юридичної особи».
- •2.3. Правове положення іноземних юридичних осіб в Україні.
- •2.4.Особливості правового статусу транснаціональних корпорацій.
- •2.6. Особливості створення і діяльності офшорних компаній.
- •2.7. Міжнародні юридичні особи.
- •§3. Держава як суб’єкт міжнародного приватного права
- •3.1. Особливості участі держави в міжнародних приватних відносинах.
- •3.2. Поняття та види імунітету держави.
- •3.3. Законодавство України та міжнародні угоди з питань державного імунітету.
- •Особлива частина. Розділ V. Право власності в міжнародному приватному праві. §1. Особливості правового регулювання відносин власності в мпп.
- •§2. Колізійні питання права власності. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав.
- •§3. Право власності та інші речові права на рухоме майно, що перебуває в дорозі.
- •§ 4. Правове регулювання іноземних інвестицій в міжнародному приватному праві. Угода сот щодо пов'язаних з торгівлею інвестиційних заходів.
- •§5. Правове положення власності України за кордоном.
- •§6. Проблеми повернення національної культурної спадщини.
- •Розділ VI. Інтелектуальна власність в міжнародному приватному праві.
- •§6.2. Основні міжнародні угоди щодо охорони авторських та суміжних прав.
- •6.3. Промислова власність та її міжнародна охорона. Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р. Регіональні міжнародні договори про охорону промислової власності.
- •6.4 Угода сот щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності.
- •Розділ VII. Правочини та договірні зобов’язання в міжнародному приватному праві. § 1.Поняття та види правочинів з іноземним елементом.
- •§2. Форма та зміст правочину.Сфера дії права, що застосовується до правочину.
- •§3. Особливості колізійного регулювання договірних зобов’язань в мпп.
- •§4. Представництво, довіреність та позовна давність в міжнародному приватному праві.
- •4.1. Види представництва в міжнародному приватному праві.
- •4.2. Колізійні питання довіреності.
- •4.3. Колізійні та матеріально-правові і норми щодо позовної давності.
- •§5. Договір міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •§6. Звичаї міжнародної торгівлі. Правила Інкотермс.
- •§7. Правове регулювання електронної торгівлі в мпп.
- •§ 8. Загальна характеристика угод сот щодо міжнародної торгівлі
- •§9. Позадоговірні зобов’язання в мпп.
- •Розділ VIII. Міжнародні перевезення. § 1. Поняття міжнародних перевезень.
- •§2. Міжнародні морські перевезення.
- •§3. Міжнародні залізничні перевезення.
- •§ 4. Міжнародні автомобільні перевезення.
- •§5. Міжнародні повітряні перевезення.
- •§ 6. Міжнародні річкові перевезення.
- •§7. Міжнародні змішані перевезення.
- •Розділ IX. Трудові відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Загальна характеристика трудових відносин в мпп.
- •§2. Колізійне регулювання міжнародних трудових відносин.
- •§3. Міжнародно-правове регулювання праці.
- •§ 4. Працевлаштування іноземців в Україні.
- •§4.Трудові права українських громадян за кордоном.
- •§5. Правове регулювання праці співробітників міжнародних та міжурядових організацій.
- •Розділ X. Шлюбно-сімейні відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Особливості правового регулювання шлюбно-сімейних відносин у праві різних держав
- •§ 2. Колізійне регулювання укладання та розірвання шлюбу в мпп
- •§ 3. Майнові відносини подружжя в міжнародному приватному праві
- •§ 4. Міжнародне усиновлення та його наслідки
- •§ 5. Аліментні зобов’язання в міжнародному приватному праві
- •Розділ XI. Спадкові відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Основні колізії у спадкуванні за мпп
- •§ 2. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин
- •§ 3. Спадкові права іноземців в Україні
- •§ 5. Спадкові права українських громадян за кордоном
- •§6. Правовий режим відумерлої спадщини у міжнародному приватному праві
- •Міжнародний цивільний процес.
- •Міжнародний комерційний арбітраж.
- •Розділ XII. Міжнародний цивільний процес.
- •§ 1. Поняття міжнародного цивільного процесу та його джерела
- •§ 2. Правове становище іноземних осіб у цивільному процесі
- •§ 3. Підсудність цивільних справ за участю іноземних осіб
- •§4. Провадження у справі за участю іноземної особи
- •§ 5. Визнання і виконання рішень іноземних судів
- •Розділ XIII. Міжнародний комерційний арбітраж. §1. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу
- •§2. Міжнародно-договірна уніфікація комерційного арбітражу
- •§3. Міжнародні регламенти, типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж юнсітрал
- •§ 4. Арбітражна угода та компетенція міжнародного комерційного арбітражу
- •§5. Арбітражні рішення. Виконання рішень
§5. Міжнародні повітряні перевезення.
Міжнародні повітряні перевезення також регулюються багатосторонніми договорами. Серед них – Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 р., ратифікована Україною 10 серпня 1992 р296. Конвенція є основою для національних норм. Встановивши принцип визнання державного суверенітету, Конвенція утвердила цим право кожної держави регулювати повітряні перевезення у межах своєї території, комерційну діяльність автотранспортних підприємств та здійснювати юрисдикцію щодо перевезень. Чиказька конвенція встановила загальні вимоги до діяльності цивільної авіації під час здійснення міжнародних польотів. Мова йде про принципи та правила польотів, реєстрацію повітряних суден та їх документацію; розслідування повітряних пригод, порядок встановлення технічних норм.
У 1944 р. створена міжурядова спеціалізована установа – Міжнародна організація цивільної авіації (далі – ІКАО), яка почала функціонувати у 1947 р. Відповідно до ст. 44 Чиказької конвенції та Статуту ІКАО організація сприяє розвиткові міжнародної цивільної авіації, розробляючи рекомендації та стандарти щодо правил польотів, експлуатації літаків, сприяє безпеці польотів на міжнародних авіалініях.
У рамках ІКАО підготовлено багато різного плану документів в яких визначено діяльність пілотів, екіпажів літаків, операторів служби повітряного руху і наземних екіпажів, регламентовано вимоги щодо літаків та їх устаткування, аеронавігаційних карт тощо.
Однією із основних є Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшава, 12 жовтня 1929 р.) та Гаазький протокол до неї (від 28 вересня 1955 р.) . Конвенція застосовується до будь-якого міжнародного перевезення людей, багажу чи вантажів, що здійснюється за плату з допомогою повітряного судна, а також до безкоштовних перевезень за допомогою повітряного судна, що виконуються підприємством повітряних перевезень (ст. 1). Використовується для перевезень, які здійснюються державою або іншими публічно-правовими юридичними особами. Не застосовується під час перевезення поштової кореспонденції та поштових посилок (ст. 2).
Глава II «Перевізні документи» (розділ І «Проїзний квиток») містить вимогу видачі під час перевезення пасажирів квитка, в якому зазначено місце відправлення і місце призначення. Якщо вони розташовані на території однієї договірних сторін, а одна чи кілька передбачених зупинок – на території інше держави, то повинна бути вказана принаймні одна така зупинка. Якщо пасажир здійснює подорож, за якої місце остаточного призначення та зупинка знаходяться не в країні відправлення, до такого перевезення можуть застосовуватися положення Варшавської конвенції, яка визначає й у більшості випадків обмежує відповідальність перевізника у разі смерті чи поранення осіб, а також втрати чи ушкодження багажу.
Розділ II «Багажна квитанція» містить вказівки щодо перевезення багажу. Згідно зі ст. 4 повинна видаватися багажна квитанція, яка (якщо вона не об'єднана з проїзним квитком чи не внесена в нього) повинна містити: зазначення місця відправлення і місця призначення; якщо місце відправлення і призначення знаходяться на території однієї договірної сторони, а одна чи кілька передбачених зупинок – на території іншої держави, зазначення принаймні однієї такої зупинки; повідомлення про те, що в разі перевезення, за якого місце остаточного призначення чи зупинка знаходяться не в країні відправлення, до такого перевезення можуть застосовуватися положення Варшавської конвенції, яка визначає й у більшості випадків обмежує відповідальність перевізників у разі втрати або ушкодження багажу.
Глава III «Відповідальність перевізника» регламентує відповідальність його за шкоду, заподіяну внаслідок смерті, поранення чи будь-якого іншого тілесного ушкодження пасажира, якщо нещасний випадок, що заподіяв шкоду, відбувся на борту повітряного судна або під час посадки чи висадки та в інших випадках. Конвенція встановлює обмеження відповідальності перевізника. Проте за допомогою особливої угоди перевізник і пасажир можуть встановити і вищу межу відповідальності.
Конвенція містить 18 додатків, де урегульовано окремі питання повітряних перевезень. Наприклад, видача свідоцтв особовому складу, правила польотів, питання аеронавігаційних карт тощо.
Окремі двосторонні угоди Україна уклала з іноземними державами, де передбачені особливості повітряних перевезень на окремих напрямках.
Гватемальський протокол від 8 березня 1971 р. став наступним актом, спрямованим на підвищення відповідальності авіаперевізника перед пасажирами. Норми Протоколу передбачають відповідальність авіаперевізника незалежно від його вини. Водночас відповідальність унеможливлюється, якщо шкода викликана станом здоров'я пасажира чи його виною. У декілька разів збільшилася відповідальність перевізника перед пасажирами в порівнянні з правилами Гаазького протоколу.
З метою уніфікації деяких правил щодо міжнародних перевезень, які виконуються іншою особою, а не перевізником, за договором 18 вересня 1961 р. в Гвадалахарі підписано Конвенцію для уніфікації деяких правил що стосуються міжнародних повітряних перевезень, здійснюваних особою, яка не є перевізником за договором, Гвадалахарська конвенція доповнює Варшавську конвенцію 1929 р. її прийняття було викликане необхідністю нормативного врегулювання поширених послуг надання однією авіакомпанією іншій літаків для здійснення перевезень на підставі особливого договору. За аналогією з морськими перевезеннями цей договір отримав назву чартеру Провідні авіакомпанії розробили проформи чартерних договорів. Норми цієї конвенції 1961 р. визначають, що фактичним перевізником вважається авіакомпанія, яка надає літак за договором чартеру чи на інших правових засадах.
Національне законодавство держав стосовно міжнародних перевезень має переважно матеріально-правові норми. Так, Повітряний кодекс України визначає поняття перевізника. Ним визнається будь-яка юридична чи фізична особа, що виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки. Стосовно іноземних повітряних перевізників визнаються права експлуатанта за документами, виданими компетентним органом відповідної зарубіжної держави і які відповідають вимогам міжнародних договорів та угод за участю України (ст. 59). Іноземні перевізники здійснюють свою діяльність на території України згідно з законодавством України, міжнародними угодами та договорами (ст. 66). Звичайно національне законодавство не обмежується лише вказаним нормативним актом.