- •Міністерство освіти і науки україни
- •Передмова
- •Загальна частина розділ і. Поняття міжнародного приватного права. § 1. Поняття та предмет міжнародного приватного права.
- •§ 2. Методи міжнародного приватного права.
- •2.1. Колізійно-правовий метод.
- •2.2. Матеріально-правовий метод.
- •§ 3. Система міжнародного приватного права
- •§ 4. Історія науки міжнародного приватного права.
- •Розділ іі. Джерела (форми) міжнародного приватного права. §1. Поняття та види форм (джерел) міжнародного приватного права
- •§2. Міжнародні договори в галузі міжнародного приватного права.
- •§3. Внутрішнє законодавство держав.
- •§4. Правові звичаї
- •§5. Судова та арбітражна практика. Доктрина
- •§6. Концепція lex mercatoria
- •§7. Уніфікація та гармонізація норм міжнародного приватного права.
- •Розділ ііі. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві. § 1. Колізійні норми у міжнародному приватному праві: поняття та структура
- •§ 2. Види колізійних норм та основні формули прикріплення.
- •§ 3. Кваліфікація колізійної норми. Конфлікт кваліфікації.
- •§ 4. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни
- •§ 5. Обхід закону
- •§ 6. Встановлення змісту та застосування іноземного права.
- •§ 7. Застереження про публічний порядок та імперативні норми в мпп.
- •§ 8. Взаємність та реторсія
- •Розділ IV. Суб’єкти міжнародного приватного права. § 1. Фізичні особи в міжнародному приватному праві.
- •Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб'єктів мпп
- •1.2. Поняття та колізійні питання громадянства
- •1.3. Іноземці за законодавством України
- •1.4. Правоздатність іноземців в Україні
- •1.5. Дієздатність іноземців в Україні
- •1.6. Визнання іноземця безвісно відсутнім чи оголошення померлим.
- •1.7. Правове становище громадян України за кордоном
- •§2 Юридичні особи в міжнародному приватному праві
- •2.1. Загальна характеристика правового статусу юридичних осіб в мпп.
- •2.2. Поняття «особистого закону юридичної особи».
- •2.3. Правове положення іноземних юридичних осіб в Україні.
- •2.4.Особливості правового статусу транснаціональних корпорацій.
- •2.6. Особливості створення і діяльності офшорних компаній.
- •2.7. Міжнародні юридичні особи.
- •§3. Держава як суб’єкт міжнародного приватного права
- •3.1. Особливості участі держави в міжнародних приватних відносинах.
- •3.2. Поняття та види імунітету держави.
- •3.3. Законодавство України та міжнародні угоди з питань державного імунітету.
- •Особлива частина. Розділ V. Право власності в міжнародному приватному праві. §1. Особливості правового регулювання відносин власності в мпп.
- •§2. Колізійні питання права власності. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав.
- •§3. Право власності та інші речові права на рухоме майно, що перебуває в дорозі.
- •§ 4. Правове регулювання іноземних інвестицій в міжнародному приватному праві. Угода сот щодо пов'язаних з торгівлею інвестиційних заходів.
- •§5. Правове положення власності України за кордоном.
- •§6. Проблеми повернення національної культурної спадщини.
- •Розділ VI. Інтелектуальна власність в міжнародному приватному праві.
- •§6.2. Основні міжнародні угоди щодо охорони авторських та суміжних прав.
- •6.3. Промислова власність та її міжнародна охорона. Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р. Регіональні міжнародні договори про охорону промислової власності.
- •6.4 Угода сот щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності.
- •Розділ VII. Правочини та договірні зобов’язання в міжнародному приватному праві. § 1.Поняття та види правочинів з іноземним елементом.
- •§2. Форма та зміст правочину.Сфера дії права, що застосовується до правочину.
- •§3. Особливості колізійного регулювання договірних зобов’язань в мпп.
- •§4. Представництво, довіреність та позовна давність в міжнародному приватному праві.
- •4.1. Види представництва в міжнародному приватному праві.
- •4.2. Колізійні питання довіреності.
- •4.3. Колізійні та матеріально-правові і норми щодо позовної давності.
- •§5. Договір міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •§6. Звичаї міжнародної торгівлі. Правила Інкотермс.
- •§7. Правове регулювання електронної торгівлі в мпп.
- •§ 8. Загальна характеристика угод сот щодо міжнародної торгівлі
- •§9. Позадоговірні зобов’язання в мпп.
- •Розділ VIII. Міжнародні перевезення. § 1. Поняття міжнародних перевезень.
- •§2. Міжнародні морські перевезення.
- •§3. Міжнародні залізничні перевезення.
- •§ 4. Міжнародні автомобільні перевезення.
- •§5. Міжнародні повітряні перевезення.
- •§ 6. Міжнародні річкові перевезення.
- •§7. Міжнародні змішані перевезення.
- •Розділ IX. Трудові відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Загальна характеристика трудових відносин в мпп.
- •§2. Колізійне регулювання міжнародних трудових відносин.
- •§3. Міжнародно-правове регулювання праці.
- •§ 4. Працевлаштування іноземців в Україні.
- •§4.Трудові права українських громадян за кордоном.
- •§5. Правове регулювання праці співробітників міжнародних та міжурядових організацій.
- •Розділ X. Шлюбно-сімейні відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Особливості правового регулювання шлюбно-сімейних відносин у праві різних держав
- •§ 2. Колізійне регулювання укладання та розірвання шлюбу в мпп
- •§ 3. Майнові відносини подружжя в міжнародному приватному праві
- •§ 4. Міжнародне усиновлення та його наслідки
- •§ 5. Аліментні зобов’язання в міжнародному приватному праві
- •Розділ XI. Спадкові відносини в міжнародному приватному праві. § 1. Основні колізії у спадкуванні за мпп
- •§ 2. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин
- •§ 3. Спадкові права іноземців в Україні
- •§ 5. Спадкові права українських громадян за кордоном
- •§6. Правовий режим відумерлої спадщини у міжнародному приватному праві
- •Міжнародний цивільний процес.
- •Міжнародний комерційний арбітраж.
- •Розділ XII. Міжнародний цивільний процес.
- •§ 1. Поняття міжнародного цивільного процесу та його джерела
- •§ 2. Правове становище іноземних осіб у цивільному процесі
- •§ 3. Підсудність цивільних справ за участю іноземних осіб
- •§4. Провадження у справі за участю іноземної особи
- •§ 5. Визнання і виконання рішень іноземних судів
- •Розділ XIII. Міжнародний комерційний арбітраж. §1. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу
- •§2. Міжнародно-договірна уніфікація комерційного арбітражу
- •§3. Міжнародні регламенти, типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж юнсітрал
- •§ 4. Арбітражна угода та компетенція міжнародного комерційного арбітражу
- •§5. Арбітражні рішення. Виконання рішень
2.2. Поняття «особистого закону юридичної особи».
Специфіка правового статусу юридичної особи визначається насамперед її державною належністю («національністю»104), адже лише національним законом певної держави визначається:
статус організації як юридичної особи,
порядок її створення,
організаційно-правовова форма,
обсяг правоздатності,
внутрішньо-корпоративні відносини,
порядок припинення, реорганізації та ліквідації.
Право, до якого відсилає колізійна норма, визначаючи статус юридичної особи, називають особистим законом юридичної особи (lex societatis).
На відміну від фізичних осіб дати чітке визначення категорії "особистий закон юридичної особи" складно, адже стосовно фізичних осіб існує інститут громадянства (підданства), або доміцілію. Нажаль, щодо юридичних осіб не розроблено аналогічного загальновизнаного правового інституту визначення державної належності, натомість в законодавчих актах кожної окремої країни передбачена власна система правових норм, що дозволяє віднайти особистий закон юридичної особи.
В цілому у світовій практиці існує декілька основних критеріїв, які дозволяють визначити особистий закон юридичної особи: за місцем створення (теорія інкорпорації), за місцем знаходження адміністративного центру (теорія осілості), за місцем її основної діяльності (теорія центру експлуатації) та за місцем, з якого здійснюється контроль за діяльністю юридичної особи (теорія контролю).
Теорія інкорпорації 105 найбільш поширена в англо-американській системі права. Згідно з цією теорією особистим законом юридичної особи є право держави, де вона заснована та зареєстровано її установчі документи. Сьогодні ця доктрина використовується і в країнах континентальної системи права – Росія, Білорусь, Казахстан, Чехія, Словаччина закріплюють місце реєстрації юридичної особи як необхідну колізійну ознаку встановлення її особистого закону. Особливий варіант теорії інкорпорації існує в скандинавських країнах, які дотримуються правила, що юридична особа підпорядковується закону тієї країни, де зроблено перший запис про її реєстрацію.
Теорія осілості. Згідно з цією теорією особистим законом юридичної особи визнається закон місця знаходження її адміністративного центру. Як правило, статут юридичної особи містить вказівку на її місцезнаходження (юридичну адресу). Ця доктрина отримала поширення у Франції, Іспанії, Бельгії, Люксембурзі, ФРН, Польщі та ряді інших країн континентального права. Визначення правового статусу на підставі цієї доктрини є достатньо зручним: місцезнаходження юридичної особи легко перевірити, а відповідно, не виникає ускладнень стосовно отримання відомостей про її правовий статус, а отже і про обсяг її правосуб’єктності.
Теорія центру експлуатації. Згідно з цією теорією особистим законом юридичної особи вважається закон місця здійснення її основної діяльності. Цей критерій має певні історичні та економічні засади і найчастіше зустрічається в законодавстві країн, що розвиваються. Як правило, країни, що розвиваються, зацікавлені у залученні іноземних інвестицій та встановленні контролю національних органів за такими юридичними особами. У свою чергу іноземні компанії, підпорядковуючись юрисдикції країни перебування, мають можливість значно збільшити власні прибутки. Найпростішою правовою формою створення «прив’язки» до національного законодавства у цьому випадку є встановлення критерію «центру експлуатації». Наприклад, Закон Індії 1956 р. «Про компанії» у розділі, присвяченому іноземним компаніям, передбачає, що компанія, створена у відповідності до законів іноземної держави, може зареєструватися у республіці Індія як «іноземна компанія, що має місцем здійснення бізнесу Індію», цей підхід застосовано і в Законі «Про компанії з обмеженою відповідальністю» 2008 року106. Достатньо часто цей критерій використовується в міжнародних договорах.
Але такий підхід має істотний недолік, адже компанії можуть мати декілька «центрів експлуатації», тому розглянута доктрина не визнається правозастосовною практикою США, Великобританії та країн континентальної Європи.
Теорія контролю виходить з того, що особистим законом юридичної особи є закон тієї держави, з території якої контролюється її діяльність. Застосування критерію контролю закріплене в багатьох міжнародних договорах, наприклад, п. б) ч. 2 ст. 25 Вашингтонської конвенції 1965 р. про розв’язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами.107 Як субсидіарна прив’язка критерій контролю використовується в праві Великобританії, США, Швеції, Франції.
Виникнення теорії контролю пов’язане з часами Першої світової війни, коли постала проблема іноземних юридичних осіб, що можуть виявитися «ворожими іноземцями». Поштовхом стала справа проти компанії «Драймлер», яка розглядалася в одному з британських судів у 1915 році. В ході слухання з’ясувалося, що з 25 тис. акцій, які складають акціонерний капітал компанії, лише одна належить підданому британської Корони, а усі інші – громадянам Німеччини. І хоча компанія «Драймлер» була зареєстрована відповідно до англійського права, суд визнав її такою, що належить Німеччині і є «ворожою».
У зв’язку із справо компанії «Даймлер» в 1916 році було видано циркуляр Міністерства юстиції Франції: «Для виявлення ворожого характеру компанії неможна задовольнятися дослідженням правових форм, які приймають товариства: ні місцезнаходження адміністративного центру, ні інші ознаки, які в цивільному праві слугують для визначення національності юридичної особи, недостатні, оскільки мова йде про те, щоб з точки зору публічного права з’ясувати дійсний характер діяльності товариства… ворожою слід визнавати юридичну особу, якщо її управління чи її капітал в цілому чи у більшій частині знаходиться в руках громадян супротивника, оскільки в цьому випадку за фікцією цивільного права ховаються діючі фізичні особи.» .
Своє остаточне закріплення теорія контролю отримала під час Другої світової війни, коли за цим критерієм були названі ворожі компанії, з якими заборонялося укладати правочини.
У спеціальній літературі в різний час пропонувалися й інші теорії визначення особистого закону юридичної особи, зокрема місця, де відбувалася підписка на акції компанії, місця укладення установчого договору та ін. Однак жодна з них не отримала подальшого визнання та практичного використання.108
З усіх розглянутих вище підходів щодо визначення особистого закону юридичної особи найбільш поширеними у світі є теорії «інкорпорації» та «осілості», проте дуже рідко вони використовуються ізольовано одна від іншої.
Наприклад, ст. 25 Закону України «Про міжнародне приватне право», передбачає:
1. Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
2. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
3. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
Таким чином, при загальному закріпленні теорії осілості (місцезнаходження юридичної особи) в ч. 1 ст. 25, визначальним є критерій інкорпорації (держава, в якій юридична особа зареєстрована), передбачений ч. 2 ст.25; як додатковий використовується критерій місцезнаходження виконавчого органу управління (ч. 3 ст.25).
В міжнародних угодах України іноді зустрічаються випадки застосування критеріїв «центру експлуатації» та «контролю». Наприклад, в Угоді між Урядом України та Урядом Королівства Марокко про заохочення та взаємний захист інвестицій, п. с) ч. 2 ст. 1 передбачає, що термін «інвестор» означає «юридичну особу, утворену згідно з законодавством будь-якої країни, яка прямо або опосередковано контролюється громадянами цієї Договірної Сторони або юридичними особами, які мають місцезнаходження та в той же час здійснюють реальну економічну діяльність на території цієї Договірної Сторони; очевидно, що здійснення контролю вимагає значної частки у власності»109.
Наявність таких різноманітних підходів до розуміння особистого закону юридичної особи негативно впливає на розвиток міжнародних економічних відносин, адже може призвести до виникнення проблеми «подвійної національності» юридичної особи, подвійного оподаткування, або відсутності податкового доміцілію. Наприклад, юридична особа, яка зареєстрована в Росії, але здійснює господарську діяльність в Алжирі, буде мати подвійну національність: по алжирському закону (теорія центру експлуатації) така компанія вважається особою алжирського права, а по російському (теорія інкорпорації) – особою російського права, отже для обох держав така особа буде вважатися податковим резидентом110.
З метою подолання зазначених проблем здійснюються спроби встановлення одноманітних підходів на міжнародному рівні. Особливе значення мають двосторонні міжнародні угоди про заохочення та взаємний захист інвестицій та угоди про правову допомогу.