02.ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

медичній практиці. Tutobone® (бичача губчата кістка) виконує направляючу функцію для новоутворення резидентної, васкуляризованої кістки, пропонує безпечну, високоякісну альтернативу аутологічним кістковим трансплантатам та синтетичним замінникам кісток, має структуру практично ідентичну людській кістці, біосумісна з біоімплантатами Тутопласт®, застосовується в ортопедії та травматології для заповнення дефектів кістки, пластичної реконструкції видалених або пошкоджених ділянок кісток, зокрема при заміні ендопротезів, фіксація за методом «щільної посадки» (press-fit) м'яких і кісткових тканин, які фіксуються переважно в губчатому кістковому каналі. Ефективна регенерація в складних клінічних випадках. Tutobone® має широкий вибір різновидів форми і об′єму (губчатий гранулят (мікрочіпси), губчатий блок, губчатий циліндр, губчатий гребінь, губчата пластина, губчатий стрижень) для зручного застосування.

Найближчим часом ТОВ «ІННОВА ЛАЙФ» планує також зареєструвати новітні інноваційні продукти з портфоліо наших міжнародних партнерів – компанії RTI BIOLOGICS (Німеччина, США, Нідерланди) які широко використовуються для оперативних втручань з корекції різноманітних дефектів та пошкоджень хребта, наприклад: стеноз у поєднанні з переміжною нейрогенною кульгавістю, спондилолистез першого ступеня в поєднанні з переміжною кульгавістю, синдром Бааструпа, больовий синдром при аксіальному навантаженні, дегенеративний та / або ятрогенний (після дискектомії) дисковий синдром, доповнення до мікродискектомії, доповнення до поперекового спондилодезу (імплант використовується для зменшення навантаження на диск, встановлюється до або після спондилодезу).

Медичні вироби компанії TUTOGEN GmbH - RTI BIOLOGICS

на протязі 40 років використовуються для лікування пацієнтів у всьому світі. На даний момент за їх допомогою виконано більше 2-х мільйонів імплантацій.

ЗАКОНОМЕРНОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ ДЕФОРМАЦИИ ВЕРТЛУЖНОЙ ВПАДИНЫ У БОЛЬНЫХ С АСЕПТИЧЕСКИМ НЕКРОЗОМ ГОЛОВКИ БЕДРЕННОЙ КОСТИ

Ковбаса Е.А.

ГУ «Днепропетровская медицинская академия МЗ Украины», кафедра травматологии и ортопедии, г. Днепропетровск, Украина

Несмотря на существенные успехи эндопротезирования при АНГБК, процентное соотношение нестабильности вертлужного

42

компонента эндопротеза, как осложнения, остается достаточно высоким. Это обусловливает формирование ряда задач, направленных на снижение вероятности возникновения нестабильности вертлужного компонента эндопротеза при данной патологии в раннем и позднем послеоперационном периодах. Характер изменения вертлужной впадины и надвертлужной зоны в ходе патологического процесса является ключевым в дифференциальном подходе к выбору конструкции, технике имплантации и, следовательно, дальнейшей стабильности эндопротеза.

Цель работы: изучить рентген-морфометрические закономерности формирования деформации вертлужной впадины у больных с асептическим некрозом головки бедренной кости.

Материалы и методы: произведен анализ историй болезни, операционных журналов, рентгенограмм больных с АНГБК, которым в клинике травматологии и ортопедии с 2002 по 2008 год было выполнено тотальное эндопротезирование тазобедренного сустава. Общее количество больных составило 160 человек (мужчин – 120, женщин – 40). Средний возраст пациентов - 49,0 ± 0,9 лет (20 до 78 лет). Односторонний процесс отмечен у 107 пациентов, двусторонний – у 53. В исследуемую группу входили пациенты с II-IV стадиями АНГБК (согласно классификации Михайловой - Маловой). Рентген-морфометрическа оценка выполнялась по рентгенограммам тазобедренных суставов, выполненных в прямой (передне-задней) проекции. Проведен анализ 213 рентгенограмм (II стадия – 14; III стадия – 79; IV стадия – 120 рентгенограмм). Оценивались следующие параметры, описывающие состояние вертлужной впадины и надвертлужных структур:

-коэффициент сферичности (размер входа вертлужной впадины / глубина входа вертлужной впадины;

-коэффициент пропорциональности (глубина входа вертлужной впадины / толщина дна вертлужной впадины;

-коэффициент соответствия (высота «шапки Наполеона» / глубина входа вертлужной впадины;

-трабекулярные структуры I порядка: горизонтальная дуга

А, косо-латеральная дуга В, косо-медиальная дуга С. Обработка полученных результатов проводилась с применением

методов статистического анализа.

Результаты

При исследовании рентген-антропометрических характеристик вертлужной впадины у пациентов с АНГБК было выявлено, что при II, III стадиях коэффициент сферичности α достоверно не отличается от такового здорового тазобедренного сустава (p>0,05). При IV стадии отмечается снижение коэффициента сферичности на 10% относительно

43

нормы (α=0,45±0,006, p<0,05). Выявлен разнонаправленный характер изменения сферичности вертлужной впадины на данной стадии: в 18% случаев отмечалось разрушение верхних отделов и, соответственно, увеличение размера входа впадины при сохранении ее глубины; в 16,4% наблюдались протрузионные изменения со стороны дна при относительном сохранении размера входа; в 7,8% наряду с разрушением верхних отделов были выявлены протрузионные изменения, что приводило к равномерному увеличению размеров впадины.

Определяется тенденция к постепенному уменьшению толщины дна вертлужной впадины от более легкой к более тяжелой стадии АНГБК, что отображает ее протрузионные изменения. Однако, достоверных отличий коэффициента пропорциональности ( ) не выявлено, что обусловлено сопутствующим распространенным уменьшением глубины вертлужной впадины.

При оценке параметров высоты «шапки Наполеона» и коэффициента соответствия γ группы пациентов с II, III стадиями достоверно не отличались от таковых контрольной группы. IV стадия охарактеризовалась снижением абсолютной величины (высоты «шапки Наполеона») на 12,7%, а также коэффициента соответствия γ – на 10% (р<0,05) относительно нормы.

При II стадии все трабекулярные структуры, формирующие «шапку Наполеона» имели место во всех 18 суставах. При III стадии из 84 исследованных суставов горизонтальная трабекулярная структура А была зарегистрирована во всех случаях, латеральная дуга (В) – в 58 случаях (69,04%), медиальная дуга (С) в 79 случаях (94,04%). При IV стадии процесса структура А определялась лишь в 53 случаях (40,15%), структура В – в 75 (56,81%), структура С – в 115 исследованных суставах

(87,12%).

Выводы

1)Проведенный анализ рентгенограмм тазобедренных суставов позволил идентифицировать ряд рентгенморфометрических параметров, описывающих характер деформации вертлужной впадины и надвертлужных структур в условиях АНГБК.

2)Выявленные закономерности отражают типичную стадийность протекания патологического процесса в условиях АНГБК, с относительной интактностью структур вертлужной области на II-III стадиях и развернутой картиной деформирующего коксартроза при IV стадии.

44

3)Анализ сформированных патоморфологических условий на основе рентген-морфометрической оценки на каждой из стадий позволяет выработать критерии дифференциального подхода к выбору корректного типа конструкции вертлужного компонента для достижения длительной стабильности фиксации эндопротеза.

КОСТНАЯ ПЛАСТИКА ДЕФЕКТОВ ВЕРТЛУЖНОЙ ВПАДИНЫ ПРИ ЭНДОПРОТЕЗИРОВАНИИ БОЛЬНЫХ

С ДИСПЛАСТИЧЕСКИМ КОКСАРТРОЗОМ III-IV СТ. Нестеренко А.С.

ГУ «Институт патологии позвоночника и суставов им. проф. М.И.Ситенко НАМНУ», г. Харьков

Введение. Диспластический коксартроз относится к числу наиболее тяжѐлых дегенеративно-дистрофических заболеваний опорнодвигательной системы и составляет 25-35 % среди всех заболеваний тазобедренного сустава. Инвалидность среди этой категории больных составляет 55-67 %, что имеет социальное и экономическое значение. Основным методом лечения при диспластическом коксартрозе III-IV ст. является эндопротезирование тазобедренного сустава. При эндопротезировании тазобедренного сустава, наличие дефектов вертлужной впадины усложняет, а в некоторых случаях и делает невозможным провести стабильную фиксацию чашки эндопротеза, что требует применения костной пластики.

Цель. Анализ результатов эндопротезирования тазобедренного сустава при диспластическом коксартрозе с использованием костной пластики дефектов вертлужной впадины аутотрансплантатами.

Материал и методы. В клинике ортопедической артрологии и эндопротезирования ГУ «ИППС им. проф. М.И.Ситенко НАМНУ» с 2010 по 2015 гг. было прооперировано 65 пациентов с диспластическим коксартрозом III-IV ст., которым произведена костная пластика дефектов вертлужной впадины, женщин – 57, мужчин – 8, возраст пациентов – от 25 до 66 лет. Для определения степени дисплазии использовали классификацию F.Crowe (1979). 23 пациента имели II степень, 37 – III степень, 5 – IV степень по Crowe.

Пластика дефектов вертлужной впадины осуществлялась костным аутотрансплантатом, взятым из удалѐнной головки бедренной кости. Аутотрансплантат фиксировался 2-3 спонгиозными винтами. Количество винтов определялось размерами аутотрансплантата. При

45

эндопротезировании мы, по возможности, использовали чашку бесцементной фиксации (61 пациент). Трем пациентам с высоким вывихом головки бедренной кости и сформированным неоартрозом тазобедренного сустава (IV степень дисплазии по Crowe) хирургическое лечение выполнялось в два этапа: на первом этапе проводилась резекция головки бедренной кости и рубцовых тканей с последующим низведением проксимального отдела бедренной кости аппаратом внешней фиксации «таз – бедро» до уровня анатомической вертлужной впадины, вторым этапом выполнялось эндопротезирование тазобедренного сустава с использованием костной пластики. Резецированная головка с частью шейки сохранялась в стерильных условиях при –18ºС. Одному пациенту с выраженным остеопорозом установили антипротрузионное кольцо Muller с использованием костной пластики и цементной фиксацией чашки эндопртеза. Трѐм пациентам из-за дефектов передней и задней стенок вертлужной впадины и выраженного остеопороза установка бесцементной чашки была технически затруднена. Им установили цементные чашки эндопротеза.

Результаты. При наблюдении и обследовании оперированных больных в течение 5 лет у 92,3 % результат лечения соответствовал 85 баллам по шкале Харриса. У одного больного в поздних сроках наблюдения было диагностировано инфицирование мягких тканей в области послеоперационной раны, а у другого – асептическая нестабильность ножки эндопротеза через 3 года после эндопротезирования, что потребовало проведения ревизионной операции. В течение срока наблюдения ни у одного из больных не отмечалось полного рассасывания костного аутотрансплантата. У 3 пациентов со сроками наблюдения до 2 лет после операции отмечалось краевая резорбция аутотрансплантата, что влияло на результат оперативного вмешательства. Полная нагрузка на оперированую конечность разрешалась через 4-6 месяцев с момента операции.

Выводы. Использование костной пластики позволяет восстановить анатомическую целостность вертлужной впадины, способствует стабильной фиксации и равномерному распределению нагрузок, которые возникают в чашке эндопротеза при ходьбе.

46

ПРИЧИНИ ВИВИХІВ ГОЛІВОК ЕНДОПРОТЕЗІВ КУЛЬШОВОГО СУГЛОБА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ПРИ ЕНДОПРОТЕЗУВАННІ КУЛЬШОВОГО СУГЛОБА.

Овчинніков О.М.

ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМНУ», м. Харків

Проблема вивихів голівок ендопротезів кульшового суглоба, визначення причин їх виникнення, профілактика та особливості лікування при первинному та ревізійному ендопротезуванні кульшового суглоба залишається одним з найважливіших розділів сучасного ендопротезування, з цілою низкою невирішених питань профілактики та хірургічного лікування цієї нозології. Поширеність вивихів голівок ендопротезів кульшового суглоба складає від 0,5 до 10 % після первинного ендопротезування кульшового суглобу, та від 10 до 25 % після ревізійного ендопротезування кульшового суглобу. Кількість ревізійних операцій з приводу вивихів голівок ендопротезів кульшового суглоба за останні роки зростає, підвищуючи показники непрацездатності, та погіршуючи якість життя хворих. Основними проблемами у таких пацієнтів є больовий синдром, повна неспроможність опорнокінематичної функції нижньої кінцівки, неспроможність самообслуговування до усунення вивиху, ризик рецидивів вивиху у подальшому. Відсутні чіткі принципи профілактики та показання до хірургічного лікування для вивихів голівок ендопротезів кульшового суглоба при первинному та ревізійному ендопротезуванні кульшового суглоба, та у пацієнтів з групи ризику. Незважаючи на сучасні методи профілактичних заходів при виконанні первинного та ревізійного ендопротезування кульшового суглоба, залишається великий відсоток вивихів голівок ендопротезів кульшового суглоба.

Мета дослідження: провести аналіз історій хвороби пацієнтів із вивихами голівок ендопротезів кульшового суглоба, визначити причини виникнення, методи їх профілактики та вибір методу лікування з метою відновлення функції кульшового суглоба.

Матеріалом дослідження послужили 26 хворих віком від 26 до 82 років із вивихами голівок ендопротезів кульшового суглоба, які знаходились на лікуванні в ІПХС ім. проф. М.І.Сітенка за період з 2005 по 2015 роки. Усі пацієнти були розподілені за статтю, віком, захворюваням з приводу яких виконано ендопротезування кульшового суглоба, особливостями ендопротезів (розмірами голівок ендопротезів, цементні чи без цементні), доступу який використовувався під час оперативного

47

втручання, та виду операцій (первинне та ревізійне ендопротезування кульшового суглоба), по часу виникнення вивиху(в ранньому до 3 міс., та пізньому післяопераційному періодах), по кількості вивихів у кожного з пацієнтів (одноразовий чи рецидивуючий), проведений аналіз рентгенограм пацієнтів (вид вивиху, положення чашки ендопротезу), та виду лікування(консервативне чи хірургічне), виявлені фактори, що стали причиною вивиху голівки ендопротезу у пацієнтів.

Методи дослідження: клінічні, рентгенологічні та статистичні

методи.

Результати. Середній вік хворих склав 57 років (найчастіше у хворих пенсійного віку), переважали жінки (біля 80%), серед захворювань з приводу яких виконувалось первинне ендопротезування переважали травматичні ушкодження, а саме - переломи шийки стегнової кістки та переломо-вивихи кульшової западини, загальна вага яких склала біля 60%, серед особливостей ендопротезів переважали ендопротези з розміром голівки 28 мм (65 % пацієнтів), та без цементної фіксації загальна вага яких склала біля 60 %, питома вага доступів (заднього та латерального) при оперативному втручанні була приблизно однакова, переважали пацієнти з ревізійними операціями - питома вага яких склала біля 75 %, та пацієнти з вивихами в ранньому післяопераційному періоді (до 3 місяців після операції питома вага яких склала 60%), у 80 % пацієнтів вивих голівки ендопротезу був рецидивуючий (тобто повторювався 2 та більше разів). Згідно з даними аналізу рентгенограм пацієнтів переважали задньо-верхні вивихи (біля 90%), асептична нестабільність чашки ендопротезу супроводжувала біля 40 % вивихів, стирання пари тертя 20%, серед виду лікування, що виявився ефективним переважав оперативний (ефективність у 80% пацієнтів), серед причин, що призвели до виникнення вивиху переважали порушення ортопедичного режиму пацієнтами,слабкість м’язів сідничної групи та стегна у пацієнтів похилого віку та асептична нестабільність тазового компоненту ендопротезу. Проведений аналіз свідчить, що група ризику виникнення вивиху голівки ендопротезу це жінки пенсійного віку після травматичних ушкоджень кульшового суглоба та шийки стегна. Також проведений аналіз виявив наступні закономірності, а саме: зі зменшенням розміру голівки ендопротезу підвищується ризик виникнення вивиху, виконання ревізійних операцій значно підвищує ризик виникнення вивиху у подальшому, найбільш ефективним виявився оперативний метод лікування, до вибору якого необхідно підходити диференційовано у кожного з пацієнтів, в профілактиці вивиху голівок ендопротезів найважливішу роль треба віддати дотриманню пацієнтами ортопедичного режиму (особливо в ранньому післяопераційному періоді), та укріпленню

48

м’язів, що стабілізують кульшовий суглоб у передта післяопераційний періоди.

Висновки. Пацієнти із вивихами голівок ендопротезів кульшового суглоба при виконанні первинного та ревізійного ендопротезування кульшового суглоба потребують індивідуальний підхід з урахуванням багатьох факторів, які мають бути враховані під час лікування та профілактики.

ПОРУШЕННЯ НАВАНТАЖЕННЯ В КОЛІННОМУ СУГЛОБІ ПРИ СИНДРОМІ САГІТАЛЬНОЇ ДЕВІАЦІЇ

ВИРОСТКІВ СТЕГНОВОЇ КІСТКИ Шимон В.М., Пушкаш І.І.

Ужгородський національний університет Інститут «ТРАВМИ», м. Ужгород

Ключові слова: колінний суглоб, порушення навантаження, синдром сагітальної девіації.

Вступ. Важливою проблемою сучасної ортопедії є дисплазія колінного суглобу, зокрема диспластичний синдром сагітальної девіації виростків стегнової кістки, що призводить до руйнування всіх елементів суглобу [Макушин В. Д., Чегуров О. К. 2005р., Arendt E. 2005].

Згідно даних літератури подібні зміни та деформація колінного суглоба зустрічається у пацієнтів із частотою до 6,5% та призводить до порушеня розподілу навантажень, є причиною розвитку артрозних змін в колінному суглобі [Сименач Б. И., Бабуркина Е. П. 2008р.].

Мета дослідження. Оцінити показники напруженодеформованого стану системи «колінний суглоб – стегнова кістка – кульшовий суглоб» при використанні методів математичного моделювання.

Матеріали та методи. Проведено аналіз 122 хворих із синдромом сагітальної девіації виростків стегнових кісток, де нами було проведено математичне моделювання для виявлення зміни навантаження в суглобі.

Для виявлення зміни навантаження в колінному суглобі було виконано математичне моделювання напружено – деформівних станів досліджуваної біомеханічної системи, з використанням методу скінченних елементів у вигляді програмного забезпечення.

Результати дослідження.

Всі хворі були нами поділені від зміни кута девіації, та зміни навантаження в колінному суглобі, що виявлено за допомогою математичного моделювання. Хворі розподілені наступний чином: І група

49

– 27 хворих (контрольна) кут девіації в межах 1100; ІІ група – 32 хворих кут девіації в межах 820-1100; IІІ група – 29 хворих кут девіації в межах 1100-1250; ІV група - 34 хворих кут девіації більше 1250.

Висновки.

•На основі застосування метода математичного моделювання у

разі синдрома сагітальної девіації виростків стегнової кістки визначено вплив біомеханічних порушень у хворих з кутом 125° та 82°, що сприяє розвитку дегенеративних змін в суглобах. Ці дані потрібно враховувати при ендопротезу ванні колінного та кульшового суглобів.

•Достовірними клінічними проявами синдрому сагітальної девіації

виростків стегнової кістки є біль при ходьбі, який виявлено у 76,2 % пацієнтів з кутом девіації 110°-125°, та у 23,8 % пацієнтів з кутом девіації 82°-110°.

СКЛАДНЕ ПРОТЕЗУВАННЯ ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ. СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ

Лисак А.С. , м. Київ

Відсутність однієї, а тим більше обох верхніх кінцівок є складною медико-соціальною проблемою не лише для постраждалого, але й для соціуму вцілому. Так при ампутації верхньої кінцівки у молодої людини держава втрачає не лише працездатного індивідуума, але й змушена витрачати значні кошти на його утримання. Особливо гостро постало це питання з початком військових дій на сході нашої країни.

Структура ампутацій верхньої кінцівки розподілилась наступним чином: високі ампутації склали – 24,5% (ампутації на рівні плеча, та екзартикуляції плечового суглоба), в той час як низький рівень ампутації складав – 75,5% (ампутації пальців – 42,2%, зап’ястка – 3,9%, та 29,4% -

передпліччя) (за даними Ziegler-Graham K, MacKenzie EJ, Ephraim PL, Travison TG, Brookmeyer R. – Estimating the Prevalence of Limb Loss in the United States: 2005 to 2050. Archives of Physical Medicine and Rehabilitation - 2008).

На даний момент розвитку медицини, науки та техніки існує кілька варіантів можливого вирішення проблеми подальшої соціалізації хворих після ампутації верхньої кінцівки:

По-перше це ігнорування, або ―глибока занепокоєність‖ проблемою, що як правило призводить до десоціалізації таких людей.

50

По-друге виконання оперативних втручань направлених на відновлення хочаб якихось захватів. Ампутації пальців або не потребують оперативного лікування, або являються показаннями до формування вузької кисті, чи складних реконструктивних втручань аж до транспозициї пальців зі стопи на кисть (у випадку втрати 3-4 пальців). При ампутаціях на рівні передпліччя найбільш розповсюдженною є операція Крукенберга направлена на формування своєрідної ―клешні‖ з кісток передпліччя. При високих рівнях ампутації – оперативні втручання направлені на утворення захватів неможливі.

По-третє – складне протезування. Існує безліч різноманітних видів протезів верхної кінцівки, від простих ―робочих‖ та косметичних до складних функціональних та міоелектричних.

На сьогоднішній день найбільш досконалими є міоелектричні протези. Проте навіть вони не можуть забезпечити достатнє відновлення функції при високих рівнях ампутаціях верхньої кінцівки. Саме тому була сформована концепція «адаптивної системи» що складається з трьох компонентів: протез, ампутант, навколишнє середовище – кожен з яких можна вдосконалювати задля отримання максимальної функції протеза.

Отож яким чином можливо «вдосконалити» людину? Групою американських вчених під керівництвом проф. Тода Куікена – було розроблене оперативне втручання – таргетна м’язева невротизація. Основною метою цього оперативного втручання є збільшення кількості «сигнальних зон» в ампутованій кінцівці за рахунок невротизації м’язів нервами що втратили свої таргетні органи.

Вдосконалення оточуючого середовища можливе за рахунок використання спеціальних чіпів що основані на технології r-feed та можуть посилати протезу сигнал до певного «захвату». Також в певній мірі перспективним є використання мобільних телефонів в якості обчислювальної системи протеза.

Відновлення чутливості досягається або візуальним контролем, або за допомогою «пасивного» контролю тензодатчиками, або ж технологіями «дублювання дотику», таргетної сенсорної невротизації та використання сенсорних нейроінтерфейсів.

Майбутнє у розвитку складного протезування вбачається у пошуку альтернативних форм та механіки протезу, вдосконалення технологій «передачі чутливості», модифікацію ТМН, використання технологій «регенераторної» медицини, та розробку складних нейроінтерфейсів.

51