vorobjovposibnik

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗ ТА ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ТРАВНОГО КАНАЛУ

Функціональні захворювання, в тому числі і органів травлення, – це такі розлади діяльності органів та систем організму, виникнення яких не вдається пояснити на сучасному рівні знань органічними змінами як в органах і системах із порушеною функцією, так і в будь-яких інших.

Функціональні захворювання виявляють у 30–40% гастроентерологічних хворих, переважно жінок (3:1). Така частота цих захворювань пояснюється значним впливом психічних травм та емоційних факторів на кровопостачання і функції травного каналу. Він здійснюється через кору великого мозку, лімбічну систему, гіпоталамічну ділянку. Таким чином, під терміном «функціональні захворювання» сьогодні розуміють патологічні стани, які характеризуються розладами функції певних органів травлення і виявляються диспептичними або больовими синдромами при відсутності запальних, деструктивних або пухлинних змін слизової оболонки органа, а ті морфологічні зміни, що виявляються на рівні ультрастуктур, мають оборотні зміни. З огляду назначнупоширеністьцих захворювань, виникає необхідність їх вивчення лікарями всіх спеціальностей.

Лікарям необхідно знати:

–етіологію, патогенез функціональних захворювань травного каналу;

–класифікацію функціональних розладів;

–методи діагностики (лабораторні, біохімічні, інструментальні), що використовують у диференціальній діагностиці;

–загальні принципи лікування.

Атакож уміти:

–зібрати анамнез;

–провести обстеження хворого;

–дати інтерпретацію результатам допоміжних методів обстеження. Етіологія. Найчастішою причиною виникнення функціональних захворю-

вань є неврози, які розвиваються переважно в осіб з попередніми афективними розладами, спричинені психічними травмами, конфліктними ситуаціями, систематичним перенапруженням центральної нервової системи.

Незважаючи на велику різноманітність клінічних проявів функціональних захворювань органів травлення, можна виділити такі характерні ознаки їх, як:

141

Внутрішні хвороби. Диференціальний діагноз і лікування хворих

1)відсутність органічної основи;

2)більш значні порушення рухової функції порівняно з секреторною;

3)нетиповість клінічних проявів функціональних захворювань для жодного органічного захворювання;

4)психічні травми, конфліктні ситуації;

5)акцентуйований склад особистості, який сприяє розвитку неврозу;

6)наявність у хворого неврозу чи прихованого психічного розладу. Патогенез. В останні роки були уточнені і доповнені патогенетичні особли-

вості функціональних захворювань органів травлення. При функціональній диспепсії провідну патогенетичну роль при її виразкоподібному варіанті відіграє не гіперсекреція соляної кислоти, якцеуявлялося раніше, а збільшення часу контакту шлункового соку зі слизовою оболонкою шлунка і дванадцятипалої кишки, гіперчутливість її хеморецепторів із формуванням неадекватної відповіді. Диспептичні розлади можуть бути викликані нервово-психічними стресами (втрата роботи, розлучення). Найбільше значення у виникненні диспептичних розладів у таких хворих мають порушення моторики верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, що спостерігаються в 75% пацієнтів. У забезпеченні нормальної евакуаторної функції шлунка важливе значення має антродуоденальна координація – синхронізація перистальтики антрального відділу шлунка з відкриттям пілоричного сфінктера (гастропарез, розлади релаксації шлунка, порушення циклічної активності шлунка в міжтравному періоді, дуоденогастральний рефлюкс).

До доведених факторів, які за сьогоднішніми уявленнями можна віднести до етіопатогенетичних у розвитку синдрому подразненого кишечника, належить підвищена чутливість рецепторів стінки кишки до розтягнення. Неабияку роль відіграють особливості харчування. Певне місце у розвитку даної патології належить гінекологічним захворюванням (дисменорея). Часто симптоми захворювання виникають після перенесеного гострого інфекційного гастроентероколіту з наступною зміною мікробного біоцинозу в кишечнику. Дискінетичні розлади жовчовивідних шляхів, як правило, є наслідком порушення центральної і вегетативної нервової системи і одним із проявів загального неврозу.

Класифікація. Загальновизнаної класифікації функціональних розладів травного каналу немає. Найчастіше виділяють первинні та вторинні функціональні розлади; останні треба розглядати не як самостійні одиниці, а як прояви основного органічного захворювання, які іноді можуть бути його першими симптомами. Вторинні функціональні розлади органів травлення спостерігаються при багатьох захворюваннях:

–центральної та периферичної нервової системи (енцефаліт, гіпоталамічний синдром, пухлини мозку, радикуліт);

–ендокринної системи та обміну речовин (гіпотиреоз, гіпертиреоз, цукровий діабет);

–алергічних недугах;

–захворюваннях серця та судин (ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба);

–психічних захворюваннях (шизофренія, циклотимія).

142

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗТАЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

До первиннихфункціональнихзахворюваньорганівтравлення належать такі:

–зумовлені неврозами та неврозоподібними станами, вегетативною дисфукцією, психічними захворюваннями;

–функціональні розлади органів травлення з невстановленою етіологією.

Відповіднодопереважноїлокалізаціїтахарактеруклінічнихпроявіввиділяють:

1)порушення функції стравоходу та шлунка (первинні блювання, первинний шлунково-стравохідний рефлюкс, дифузний спазм стравоходу, аерофагія, синдром подразненого шлунка, функціональний демпінг-синдром);

2)функціональні хвороби кишок (звичайний закреп, синдром подразненої товстої кишки, хронічний ідіопатичний псевдоілеус, первинні прокталгія та анальний свербіж);

3)порушення функції жовчовивідних шляхів, печінки, підшлункової залози (первинна дискінезія жовчовивідних шляхів, доброякісна гіпербілірубінемія, диспанкреатизм).

КЛАСИФІКАЦІЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ (НЕВИРАЗКОВОЇ) ДИСПЕПСІЇ

(D. A. Drossman, 1999)

КЛАСИФІКАЦІЯ СИНДРОМУ ПОДРАЗНЕНОЇ ТОВСТОЇ КИШКИ

(F. Weber, R. McCallum, 1992)

Погоджувальною Комісією міжнародних експертів (Рим, 1999) були розроблені рекомендації щодо термінології стосовно патогенезу і лікування функціональних захворювань, які одержали відому назву «Римські Критерії ІІ».

КЛАСИФІКАЦІЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ

(за «Римськими критеріями II»)

143

Внутрішні хвороби. Диференціальний діагноз і лікування хворих

Диференціальний діагноз

Діагноз функціонального захворювання органів травлення грунтується не стількинанаявностірозладудіяльності цих органів, скільки навиключенніїх органічних захворювань.

Для функціональних захворювань характерні: хвилеподібний перебіг, зменшення кількості скарг і навіть зникнення їх під час відпочинку, наявність тієї чи іншої форми неврозу, вегетативної дисфукції, гіпоталамічних реакцій, які виявляються часто скаргами на порушення функції органів травлення: шлунковостравохідний рефлюкс, спазм стравоходу, анорексія, блювання, гикавка, голосна відрижка повітрям, біль у животі, розлади випорожнення (чергування закрепу і проносу, псевдодіарея тощо).

Нервово-психічна анорексія. Серед хворих превалюють особи жіночої статі віком 12–25 років. У дівчат виникає «страх огрядності», бажання схуднути. Вони починають різко обмежувати приймання їжі або споживають нормальну кількість їжі, але при цьому штучно викликають блювання або ставлять клізму – це призводить до зменшення маси тіла на 25% і більше. Для встановлення діагнозу необхідно виключити органічні захворювання, що спричиняють втрату апетиту і значне зменшення маси тіла (злоякісні пухлини, хронічну ниркову недостатність, хворобу Сіммондса – гіпоталамо-гіпофі- зарну кахексію).

Рефлюксна хвороба – результат первинного порушення функції дистального стискача стравоходу, внаслідок чого виникає часте закидання шлункового вмісту у стравохід, що призводить до виникнення езофагіту та інших патологічних змін.

Від рефлюксної хвороби слід відрізняти вторинний патологічний шлунковостравохідний рефлюкс, який спостерігається при ковзній грижі стравохідного отвору діафрагми, виразковій хворобі, після операцій на шлунку, при раку стравоходу, склеродермії.

Рефлюкснахворобачастішерозвивається у людей середнього тапохилого віку. Виникненню захворювання сприяють: функціональна недостатність нижнього стискача стравоходу, що зумовлене як зменшенням рівня пептидних гормонів

144

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗТАЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

у крові (особливо гастрину, мотиліну, холецистокініну), так і недостатньою реакцією його на підвищення внутрішньочеревного тиску (при закрепі, метеоризмі), уповільнення евакуації шлункового вмісту, наявність дуоденогастрального рефлюксу. При цьому спостерігаються печії, гострий біль у гортані, відрижка повітрям або їжею, відчуття стискання, болю за грудиною, нудота, дисфагія. Ці симптоми частіше виникають у положенні лежачи, посилюються при переїданні, вживанні жирних, солодких страв, спиртних напоїв, різкому згинанні, носінні тісного одягу.

Основне значення для диференціальної діагностики набувають рентгенологічне та ендоскопічне дослідження для виявлення органічних захворювань, а також ускладнень (стриктури стравоходу, рак).

Аерофагія (нервова відрижка, шлунковий пневматоз) виникає при заковтуванні надмірної кількості повітря під час вживання їжі. Надмірне заковтування повітря можливе у разі підвищеного утворення слини. Цьому сприяють гикавка, споживання їжі без прожовування, плямкання, пиття через соломинку, жування гумки, куріння цигарок, сухість у роті, яка спостерігається при диханні ротом, хвилювання, лікування холінолітичними засобами. Проникнення повітря в шлунок спричинюється порушенням функції стискача дистального відділу стравоходу, кардіального отвору шлунка, що найчастіше виникає при шлунко- во-стравохідному рефлюксі, грижі стравохідного отвору діафрагми, алкоголізмі. Заковтування надмірної кількості повітря і тривала відрижка сприяють розтягуванню стискача стравоходу, його поступовому послабленню, що призводить до посилення чи навіть виникнення рефлюксу, а згодом і діафрагмальної грижі.

До основних симптомів аерофагії належать: відсутність тиску у верхній частині живота та голосна відрижка повітрям, що виникає або самостійно після споживання їжі, або її викликає хворий, щоб позбавитися шлункового дискомфорту. Внаслідок надходження до шлунка великої кількості повітря газовий міхур його збільшується у 2–3 рази, що спричиняє високе стояння купола діафрагми; при цьому можуть з’явитися гикавка, колючий чи пекучий біль у лівій підреберній ділянці, який поширюється на ділянку серця, а також серцебиття, екстрасистолія. При рентгенологічному дослідженні встановлюють існування великого газового міхура шлунка, часто функціональний каскад його.

Синдром подразненого шлунка (функціональний розлад шлунка, невроз шлунка) характеризується наявністю шлункової диспепсії або болючості в ділянці шлунка без анатомічних змін у слизовій оболонці (15–43% хворих із шлунковими скаргами). Виникнення його спричиняється різкими змінами умов життя і харчування, нервово-психічним перенапруженням, неврозом, курінням, зловживанням алкоголем. Хворі скаржаться на біль у надчеревній ділянці, частіше тупий, не пов’язаний з прийманням їжі. Відносно часто спостерігається блювання кислою рідиною або невеликою кількістю їжі. Найхарактернішими проявами є різкі коливання кількості і кислотності

145

Внутрішні хвороби. Диференціальний діагноз і лікування хворих

шлункового соку, виявлені при повторних дослідженнях через кілька місяців і навіть тижнів. Евакуаторна функція шлунка може бути як уповільненою, так і прискореною.

Функціональний демпінг-синдром спостерігається у неоперованих хворих і осіб без будь-яких органічних захворювань шлунка. Виділяють ранній варіант – через 10–20 хвилин після приймання їжі, особливо такої, що містить велику кількість легкозасвоюваних вуглеводів, проявляється симптомами, властивими гіперглікемії (слабкість, запаморочення, відчуття жару, гіперемія обличчя, гарячий піт, серцебиття, виділення густої слини, біль у животі); пізній варіант – через декілька годин після їди. Функціональний демпінг-синдром викликається прискореним надходженням їжі у кишки під впливом психогенних чинників, що веде до посиленого утворення ряду інтестинальних гормонів, збільшення всмоктування глюкози.

До основних розладів функції товстої кишки належать функціональний зак-

реп та синдром подразненої товстої кишки (спастична дискінезія кишок, спас-

тичний коліт).

Випорожнення кишок слід вважати нормальним за таких умов: воно відбувається не рідше ніж 3 рази на тиждень, не вимагає надмірного натуження, не супроводжується болем або іншими неприємними відчуттями, об’єм калу нормальний (100–200 г на добу), консистенція його м’яка, а після акту дефекації виникає відчуття повної евакуації кишкового вмісту.

Закреп поділяється на: переважно органічний (аномалії кишок – мегаколон, порушення кровообігу в стінці кишки, розлад її іннервації, пухлини кишок, стеноз при дивертикульозі, хворобі Крона, неспецифічному виразковому коліті, стисканні кишки кістою яєчника, маткою, післяопераційними спайками), при порушенні обміну речовин (гіпотиреоз, феохромоцитома, цукровий діабет), органічних захворюваннях нервової системи (хвороба Паркінсона, пухлини мозку та ін.); хронічних інтоксикаціях (свинцем, солями ртуті тощо); прийомі лікарських препаратів (гідроокис алюмінію, гангліоблокатори, холестирамін) та переважно функціональний закреп.

Основні причини функціонального закрепу:

1.Гіпокінезія (особливо тривале перебування хворого в ліжку).

2.Перебування поза постійним місцем проживання (закрепи мандрівників).

3.Підвищена сором’язливість та гидливість, коли потрібно користуватися громадським туалетом.

4.Нерегулярне та нераціональне харчування (їжа, яка містить мало харчових волокон, голодування).

5.Депресія.

6.Захворювання, які супроводжуються больовим синдромом (печінкова, ниркова кольки) часто спричиняють рефлекторний закреп.

Синдром подразненої товстої кишки проявляється закрепом чи чергу-

ванням закрепу з проносом, притаманний біль частіше періодичний, нерідко характерні кольки. Частіше локалізується у лівому нижньому квадранті, ви-

146

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗТАЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

никає після негативних емоцій, посилюється після холодного питва, клізми. Акт дефекації утруднений, часто має вигляд овечого калу з великою домішкою слизу, може спостерігатися аерофагія, тоді виникає метеоризм. Захворювання частіше виникає у молодих жінок з неврозом, алергічними реакціями, обтяженою спадковістю. При пальпації відмічається чутливість за ходом товстої кишки, але напруження м’язів живота не спостерігається. Ректо- і колоноскопія виявляють спазм як у ділянці ректосигмоїдального сполучення, так і вище, болючість, наявність великої кількості слизу при іригоскопії – посилена гаустрація, спазм кишки. Після евакуації затримка барію проксимальніше від спазмованих сегментів кишки. Перебіг хвороби багаторічний, хвилеподібний.

Тривалий функціональний пронос часто виникає у хворих на невроз, емоційно лабільних осіб на фоні перевтоми, конфліктних ситуацій, емоційного стресу. Для них характерні імперативні позиви до дефекації. Іноді такі позиви виникають після обіду, навіть після кожного споживання їжі; це пояснюється підсиленням шлунково-кишкового рефлексу, що супроводжується появою довгої, потужної перистальтичної хвилі, яка долає усі фізіологічні гальма.

Хронічна ідіопатична псевдонепрохідність кишок (псевдоілеус) – це рідкісне захворювання нез’ясованої етіології, що протікає з симптомами кишкової непрохідності. Для нього характерні напади болю в животі, під час яких рентгенологічна картина нагадує таку при непрохідності кишок. За даними біопсії, слизова оболонка кишок нормальна, проходження кишкового вмісту сповільнене. Напади повторюються, погано піддаються медикаментозному лікуванню, це часто стає причиною повторних безпідставних оперативних втручань.

Анальний свербіж. Поділяють на первинний (психогенний, ідіопатичний) та вторинний, який є симптомом багатьох захворювань: геморою, випадіння слизової оболонки прямої кишки, проносу, послаблення тонусу зовнішнього відхідникового стискача, анальних нориць, пухлин тощо. Причиною свербіння при цих захворюваннях є тривале подразнення періанальної зони внаслідок її зволоження. Може спостерігатися при цукровому діабеті, захворюваннях печінки, гельмінтозах, алергічних реакціях. Свербіж може тривати місяцями, роками, може викликати безсоння, невроз, психічні розлади.

Функціональна недостатність стискачів відхідника частіше зустрічаєть-

ся у жінок. Вона спричиняє імперативні позиви до дефекації чи нетримання калу. В першому випадку має місце підвищення рухової активності прямої кишки у поєднанні з послабленням стискачів (особливо внутрішнього). Нетримання калу частіше спостерігається у похилому віці внаслідок хронічного закрепу, який з часом викликає недостатність стискачів відхідника.

Прокталгія – рідкісне функціональне захворювання нез’ясованої етіології, для якого характерні напади сильного (колючого, пекучого, стискаючого) болю в прямій кишці. При цьому не знаходять ніяких змін ні у прямій кишці, ні у відхіднику. Захворювання розпочинається раптово у практично здорових людей з напа-

147

Внутрішні хвороби. Диференціальний діагноз і лікування хворих

ду болю, частіше вночі, триває переважно 10 (максимум 30) хвилин. Минає біль так само раптово, як і розпочався. Він не супроводжується ні порушенням випорожнення, ні тенезмами.

Для діагностики функціональних захворювань органівтравлення, крім за-

гальноклінічних і біохімічних аналізів, стандартної ендоскопії, рентгенологічних методів, ультрасонографії, комп’ютерної і магніторезонансної томографії (за необхідності), у коло методів дослідження входить 24-годинне моніторування рН стравоходу і шлунка. Для дослідження рухової функції застосовують електрогастрографію, сцинтиграфію з радіоактивними ізотопами технецію та індію і дихальні тести. Проводять бактеріологічні дослідження: при патології шлунка – виявлення бактерій Helicobacter pylori (Hp), при кишкових розладах – виявлення дисбіотичних порушень.

Лікування

Оскільки розвиток більшості функціональних захворювань органів травлення виникає на тлі невротичних розладів, лікування полягає, зокрема, в роз’ясненні хворому характеру захворювання, переконанні його в можливості видужання. Воно передбачає нормалізацію способу життя, виконання дієтичних рекомендацій, медикаментозну терапію, психотерапію і психотропні препарати (за необхідності):

–седативні засоби (настойка валеріани, діазепам, сибазон);

–антидепресанти (амітриптилін, азафен);

–транквілізатори (рудотель, мезапам);

–вегетативні гармонізатори (белатамінал, піридол).

При нервовопсихічній анорексії показані вітамінні препарати, альбумін, плазма внутрішньовенно, ретаболіл, алое.

При рефлюксній хворобі варто рекомендувати хворому підняти головний кінець ліжка на 5–15 см, уникати тісного одягу, закрепу, жирної їжі, вживання алкоголю, не можна приймати їжу пізніше ніж за 3–4 години до сну, зменшити вагу.

Змедикаментозних засобів рекомендовані:

–нерозчинні луги (альмагель, фосфалюгель 1–2 пакетики через 40 хвилин після їди, маалокс – 15 мл 4 рази через 1 годину після їди);

–прокінетики: метоклопрамід (церукал, реглан) 30–60 мг на добу, цизаприд – 40–60 мг на добу 1–2 таблетки за 30 хвилин до їди;

–блокаториН2-гістамінових рецепторів (ранітидин, зантак150–300 мг, фамотидин, квамател 20–40 мг через 12 годин за 30 хвилин до їди);

–інгібітори протонової помпи(омепразол 40 мг, контролок – 80 мг на добу). При аерофагії – настойка валеріани, броміди, регулярне приймання їжі неве-

ликими порціями. Забороняються газована вода, спиртні напої, гіпнотерапія. При синдромі подразнення шлунка – психотерапія, седативні, транквілізато-

ри, метоклопрамід.

При функціональному демпінг-синдромі обмежують вуглеводи. При перших проявах необхідно лягти, при різких проявах – імодіум, соматостатин.

148

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗТАЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

При синдромі подразненої товстої кишки велика роль належить режиму та психотерапії. Дієтотерапія повинна містити щонайменше 1,5 л рідини, продукти, що сприяють випорожненню (кисле молоко, чорний хліб, фрукти, овочі). Дієта № 3. Хворим з больовим синдромом призначають антихолінергічні препарати (гастроцепін 50 мг 2 рази на день за 30 хвилин до їди, метацин), спазмолітики (но-шпа, бускопан 10 мг 3 рази на добу, дицител 50 мг 3 рази на день, дуспаталін 135 мг 2 рази на добу), цизаприд (кординакс) – при послабленій кишковій перистальтиці, гуталакс – 25 крапель на ніч, лактулоза (дуфалак) по 15 – 50 мл на добу, форлакс 1–2 пакетики на добу в 100 мл води вранці.

При дисбактеріозі – еубіотики (інтестопан, колі-біфідумбактерин 2–4 дози 3 рази на добу за 1 годину до їди, лінекс 2 капсули 3 рази на добу, хілак 20–40 крапель 3 рази на добу, дуфалак 60–80 мл на добу за 1,5 години до їди).

При лікуванні синдрому подразненого товстого кишечника, який супроводжується проносами, ефективне призначення смекти 1 пакет 3 рази на добу через 30 хвилин після їди, розчинивши в 100 мл води, лоперамід (імодіум) 4 мг на добу; антагоністи кальцію сповільнюють перистальтику товстої кишки при прийомі їжі – ніфедипін (коринфар) 10 мл 3 рази на добу.

Приклади формулювання діагнозу

•Функціональна (невиразкова) диспепсія, виразкоподібний варіант, період загострення.

•Функціональна (невиразкова) диспепсія, змішаний варіант, період загострення.

•Синдром подразненої товстої кишки з переважанням діареї, період загострення.

•Синдром подразненої товстої кишки з переважанням болю та метеоризму, період загострення.

•Синдром подразненої товстої кишки з переважанням закрепів, період ремісії.

•Хронічний коліт з синдромом подразненої товстої кишки за змішаним типом, період загострення.

ХРОНІЧНІ ГАСТРИТИ

Хронічний гастрит – широко розповсюджене захворювання органів травлення, яким страждають біля 40–50% дорослого населення. Серед захворювань шлунка гастрит становить близько 80–85%.

У зв’язку з високою поширеністю цього захворювання, особливо серед осіб молодого віку, виникає необхідність детального вивчення цього патологічного стану лікарями всіх спеціальностей. Їм необхідно знати:

–етіопатогенез і класифікацію хронічних гастритів (ХГ) і функціональних розладів шлунка (ФРШ);

149

Внутрішні хвороби. Диференціальний діагноз і лікування хворих

–клінічні варіанти ХГ і ФРШ;

–функціональні та інструментальні методи дослідження (вивчення pHметрії, рентгенологічні, ендоскопічні і морфологічні ознаки цих захворювань);

–основні принципи лікування.

Атакож уміти:

–цілеспрямовано зібрати анамнез у хворого;

–провести обстеження хворого (огляд, пальпацію, перкусію, визначення симптомів при захворюваннях органів травлення);

–скласти план додаткового обстеження, оцінити його результати.

Анатомо-фізіологічні особливості, кровопостачання та іннервація шлунка

Шлунок складається з декількох відділів: вхідного, дна, тіла і вихідного. Вхідна, або кардіальна, частина (кардія) починається отвором, який сполучає шлунок зі стравоходом (кардіальний отвір). Зліва від кардіальної частини знаходиться випуклий доверху відділ – дно шлунка. Найбільшим за розмірами і широким відділом є тіло шлунка, яке вгорі без чіткої межі продовжується в дно, а далі поступово звужується і переходить у вихідний (пілоричний) відділ. Останній являє собою дистальний відділ шлунка.

Стінка шлунка складається з трьох оболонок: зовнішньої – очеревини, середньої – м’язової і внутрішньої – слизової.

Розрізняють шлункові залози (власні), розташовані в ділянці дна і тіла, які складаються із головних і парієтальних клітин, і вихідникові залози, що складаються тільки із головних клітин.

Іннервація: plexus gastrici.

Кровопостачання шлунказдійснюється в ділянці малої кривизни правоюі лівою шлунковими артеріями, в ділянці великої кривизни – правою і лівою шлун- ково-сальниковими артеріями, дна – короткими шлунковими артеріями.

Хронічний гастрит – це хронічний запально-дистрофічний процес у слизовій оболонці шлунка, який супроводжується порушенням процесів клітинної регенерації і прогресуючою атрофією епітелію.

Етіологія і патогенез хронічних гастритів

Етіологічні фактори поділяються на ендогенні і екзогенні.

До екзогенних належать:

–аліментарні фактори;

–постійне приймання ліків;

–зловживання алкоголем;

–куріння;

–професійні шкідливості;

–дуоденогастральний рефлюкс;

–дія інфекційного агента.

150