14.3. Основні напрями моніторингу соціально-трудової сфери

Основними напрямами моніторингу соціально-трудової сфери є ключові проблеми, які є найактуальнішими на сучасному етапі. Серед них передусім слід виділити такі: соціально-демографічні й міграційні процеси; зайнятість, ринок праці, безробіття; соціально-трудові процеси на підприємствах; умови та охорона праці; доходи та рівень життя населення; соціально-психологічний клімат у трудових колективах; задоволеність соціально-трудовими відносинами. Ці основні напрями визначаються соціальною політикою, яка проводиться на державному рівні.

Статево-вікова структура населения в Україні формувалась під впливом історичного й економічного розвитку країни. Тому через призму демографічної структури можна дослідити як минуле, так і майбутнє трудових ресурсів, їх якість, кількість та використання.Демографічна ситуація також визначає кількісний та структурний склад на ринку праці, має важливий вплив на процес відтворення робочої сили, тому це дає підстави детально і критично проаналізувати ситуацію, яка склалася в Україні.

У демографії використовується чотири взаємодоповнених джерела інформації про населения: переписи, поточний облік демографічних процесів, спеціальні вибіркові демографічні обстеження та реєстри, списки та облік населения. Основним завданням демографічного аналізу є виявлення закономірностей зміни характеру демографічних процесів у координатах часу й простору.

Моніторинг соціально-демографічних і міграційних процесів має визначити закономірності у соціально-демографічних та міграційних процесах і повинен будуватись таким чином, щоб відобразити основні особливості відповідних процесів на всій території України.

Метою моніторингу в сфері зайнятості населення є визначення масштабів ринку праці, запобігання масовому безробіттю, найбільш повне й ефективне використання трудового потенціалу, без чого неможливий подалыпий соціально-економічний розвиток суспільства.

Моніторинг зайнятості та ринку праці найбільш чітко показує, в якому напряму необхідно коригувати економічну політику в державі, щоб становления ринку пройшло з мінімальними соціально-економічними втратами.

Реформування форм власності підприємств, установ, організацій викликає нові явища у сфері трудових відносин. Основні проблеми, пов'язані з соціально-трудовою сферою підприємств, проявляються, перш за все, у характері трудових відносин і особливостях соціального клімату в трудових колективах. Найбільша напруга спостерігається в колективах у той час, коли відбувається найбільше падіння реальної заробітної плати.

Усі вказані проблеми залишаються нагальними, хоча останнім часом у цій сфері спостерігаються певні, хоча й незначні, позитивні зрушення. Значения профспілкових комітетів на підприємствах значно знизилась, і на цьому етапі вони практично не виконують одну з найважливіших своїх функцій захисту прав працівників. Новостворювані підприємства часто відмовляються від утворення профспілкових організацій, що знижує ефективність роботи та укладання колективних договорів і їх виконання. Ґрунтовна підготовка, затвердження й контроль виконання колективних договорів, надання їм великого значения сприяють позитивним змінам у соціально-трудових процесах на підприємстві, встановленню доброго психологічного клімату в колективі тощо.

Функціонування системи соціального партнерства в Україні проходить в досить складних умовах. Таке положения у соціально-трудовій сфері викликає незадоволення людей, спричиняє виникнення конфліктів. Тобто система договірних відносин між роботодавцями та найманими працівниками ще не стала повною мірою ефективним механізмом регулювання трудових відносин.Виникає необхідність розробити нові підходи розв’язання низки проблем, а також механізмів реалізації соціальних заходів, перш за все, у сфері оплати й охорони праці, ефективної зайнятості.

Моніторинг соціально-трудових відносин на підприємствах, установах в організаціях дає змогу вивчити на рівні окремих підприємств, установ цілий комплекс проблем у сфері стану платоспроможності підприємств, зміни обсягів виробництва і кількості робочих місць та їх спільного впливу на зайнятість, матеріальне стимулювання, організацію й умови праці, трудові відносини.

Моніторинг соціально-трудової сфери на підприємствах, установах, організаціях слід досліджувати через розв’язання проблем соціального захисту і підвищення рівня життя працівників. Необхідно вивчати співвідношення динаміки чисельності зайнятих на підприємствах із динамікою обсягів виробництва, особливості змін у масштабах, характері й напрямах прихованого безробіття; динаміку заробітної плати, її зв'язок із результатами праці; причини масових невиплат заробітної плати, аналізувати диференціацію у заробітній платі між окремими підприємствами, галузями, категоріями працівників; здійснювати аналіз трудових відносин, виконання трудових договорів, ролі профспілок у діяльності трудових колективів.

Основним напрямом моніторингу соціально-трудової сфери є відстеження змін умов та охорони праці на підприємствах, установах, організаціях.

Здійснення моніторингу умов й охорони праці виявляє тенденції стану умов і безпеки праці на підприємствах, визначає динаміку масштабів професійних захворювань та травматизму, виявляє підходи до розв’язання цихпроблем не за рахунок покращення умов і організації праці, а за рахунок збільшення різного роду компенсаційних виплат.

Про інформацію для моніторингу умов та охорони праці роботодавець зобов'язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення й забезпечення на підприємстві умов та безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Працівникам, їхнім представникам забезпечується доступ до інформації та документів, які містять результати атестації робочих місць, заплановані роботодавцем профілактичні заходи, результати розслідування, обліку та аналізу нещасних випадків і професійних захворювань та звіти з цих питань, а також до повідомлень, подань і приписів органів державного управління й державного нагляду за охороною праці.

У встановленому порядкові органи державного управління охороною праці інформують населення України, працівників про реалізацію державної політики з охорони праці, виконання програм з цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень про охорону життя та здоров'я працівників.

На державному рівні ведеться єдина державна статистична звітність з питань охорони праці за погодженням її форми зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці, професійними спілками та Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Одним з важливих напрямів у моніторингу соціально-трудової сфери є також спостереження за доходами і рівнем цін на споживчі товари та послуги, що відображається на рівні життя населения, обґрунтування визначення рівнядоходів населення, частки в них заробітної плати, як головного джерела підвищення добробуту громадян і стимулу до ефективної праці.

У мониторингу доходів та рівня життя населения особливо важливого значення набувають соціальні обстеження. Отже, моніторинг доходів і рівня життя населения має включати систематичне вивчення рівня життя, його динаміки і диференціації за основними соціально-професійними й соціально-демографічними трупами населення та за окремими регіонами України. Основні висновки і пропозиції цього напряму здійснення моніторингу мають сприяти більш об'єктивному сприйняттю органами влади реальних результатів внутрішньої соціально-економічної політики.

Трудовий колектив є сукупністю об'єднаних для спільних дій з досягнення суспільно корисних цілей людей, пов'язаних спільністю інтересів, оформлених структурно і таких, що мають органи управління, забезпечення дисципліни та відповідальності. Трудовий колектив – це соціальна спільнота, яка становить сукупність малих груп, що є безпосереднім соціальним оточенням співробітника. Соціальні функції цих груп мають подвійний характер: уключения працівників у соціально-трудові відносини основного колективу й створення на основі особистих контактів працівників мережі емоційних, психологічних стосунків. Поєднання цих двох груп відносин – соціальних та психологічних – утворює міжособистісні групові відносини, характерні для трудового колективу.

Соціально-психологічний клімат у трудових колективах характеризується ступенем задоволеності кожного члена колективу соціально-трудовими відносинами, трудовою діяльністю. Оцінка цієї міри досить суб'єктивна, однак формується вона й об'єктивними чинниками, серед яких – характер та зміст трудової діяльності, розміри винагороди, перспективи, наявність супутніх можливостей, а також специфічні особливості діяльності.

Велике значення для формування сприятливого соціально-психологічного клімату має психологічна та морально-психологічна сумісність членів трудового колективу. Перша ґрунтується на відповідностіїх темпераментів, а друга  на відповідності професійних та морально-психологічних якостей.

Соціально-психологічна сумісність членів трудового колективу забезпечується низкою умов, серед них:

• раціональний розподіл функцій;

• відповідність особистих можливостей кожного структурі та змісту його трудової діяльності;

• наближеність чи збіг моральних позицій;

• однорідність мотивів діяльності та індивідуальних прагнень членів трудового колективу;

• можливість взаємодоповнення та органічного поєднання здібностей кожного в єдиному трудовому процесі.

Моніторинг у напрямі дослідження соціально-психологічного клімату на підприємствах має важливе значення, оскільки дає змогу дослідити стан цього показника як чинника підвищення ефективності соціально-економічної діяльності. Він має значения у забезпеченні високоефективної та продуктивної співпраці членів трудового колективу, впливає на підвищення задоволеності соціально-трудовими відносинами, що, в свою чергу, дає змогу досягти високої якості трудового життя, соціального добробуту і злагоди.