2. Режими праці та відпочинку. Класифікація витрат робочого часу

Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із установлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку, що є важливим завданням удосконалення організації праці. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими.

Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах (рис. 10.1).

Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку і закінчення, тривалість, час початку і закінчення перерв у роботі.

Добовий режим праці й відпочинку включає кількість змін (циклів) за добу.

Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.

,

а – час уходження в роботу;

в – період найбільш сталої працездатності;

с – період втоми.

Рис. 10.1. Зміна працездатності протягом робочої зміни

Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних та додаткових відпусток.

Режими праці й відпочинку регулюються Кодексом законів про працю України.

Загальними вимогами до режимів роботи є:

 дотримання встановленої законом загальної тривалості робочого часу;

 забезпечення рівномірного чергування часу роботи і перерв між змінами, для чого розраховують тривалість циклу обороту змін  періоду, за який усі працівники відпрацюють у всіх змінах, передбачених графіком;

 забезпечення повного використання обладнання і робочого часу для підвищення продуктивності праці;

 обмеження кількості змінних графіків на підприємстві, оскільки це утруднює процес управління.

Для виявлення резервів раціональнішого використання фонду робочого часу працівників проводять класифікацію видів витрат робочого часу за такими напрямами:

 час роботи і час перерв у роботі;

 нормований та ненормований робочий час.

1. Час роботи і час перерв у роботі

1.1. Час роботи — це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник виконує трудові функції. Він уключає:

1.1.1. Час підготовчо-завершальної роботи Тті що витрачається на підготовку до виконання завдання, і дії, пов'язані з його завершенням (одержання завдання, інструктаж, здавання готової продукції тощо).

1.1.2. Час оперативної роботи витрачається на безпосереднє виконання трудового завдання. Він уключає:

- основний час — час безпосереднього перетворення предмета праці;

- допоміжний час — час управління обладнанням, вимірювання показників, переходів тощо.

1.1.3. Час обслуговування робочого місця складається з:

- часу організаційного обслуговування , що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням змінного завдання;

- часу технічного обслуговування , що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням певної конкретної роботи.

1.2. Час перерв — це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник не виконує трудові функції з різних причин. Він уключає:

1.2.1. Час регламентованих перерв заздалегідь передбачений, об'єктивно необхідний. До нього належать:

- час перерв, зумовлених особливостями техніки, технології та організації виробництва ;

- час перерв, обумовлених трудовим законодавством ;

- час на відпочинок та особисті потреби .

1.2.2. Час нерегламентованих перерв , складається з непередбачуваних, небажаних зупинень у роботі. Це:

- час перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва , наприклад перебоями постачання, несправністю устаткування;

- час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни — запізненнями, прогулами тощо;

- час відпусток з дозволу адміністрації .

2. Нормований та ненормований робочий час:

2.1. Нормований робочий час уключає всі затрати часу, що є об'єктивно необхідними для виконання конкретного завдання, а отже, підлягають нормуванню:

2.1.1. Час продуктивної роботи .

2.1.2. Час регламентованих перерв .

2.2. Ненормований робочий час не є об'єктивно необхідним, а отже, не включається до складу норми. Це:

2.2.1. Час непродуктивної роботи .

2.2.2. Час нерегламентованих перерв .

Для реєстрації результатів вивчення робочого часу використовують відповідну документацію і методи обробки інформації, виконують за необхідності фотографії робочого дня і хронометражні спостереження.

Для обліку тривалості робочого дня застосовують показники його фактичної й нормальної тривалості. Фактична тривалість робочого дня характеризується часом роботи одного працюючого за день (зміну), включаючи понаднормові години і виключаючи години простоїв. Вона розраховується діленням відпрацьованих за певний період людино-годин на відпрацьовані людино-дні. Нормальна тривалість робочого дня визначається кількістю годин роботи, встановленою законом для певної групи працівників.

Коефіцієнт використання робочого часу розраховується діленням фактичної тривалості робочого дня на нормальну. Чим ближчий він до 1, тим вищий рівень організації й дисципліни праці на цьому підприємстві.

Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів операцій потрібне для розроблення нормативів часу, для проведення аналізу якості норм і нормативів.

Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів є: фотографія робочого часу (ФРЧ), хронометраж, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюють за допомогою секундомірів, годинників, хронографів.

Фотографування робочого часу (ФРЧ) – це процес вивчення та вимірювання всіх без винятку затрат робочого часу впродовж робочої зміни чи її частини. Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі види фотографування:

 фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, бригадна, самофотографія). Під час індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду. Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення.

 фотографія часу роботи і перерв у роботі устаткування;

 фотографія виробничого процесу.

Метою проведення фотографування затрат робочого часу є:

 дослідження змісту, черговості й тривалості всіх наявних витрат робочого часу;

 складання фактичного балансу робочого часу й виявлення втрат та недоцільних витрат і їх причин;

 визначення ступеня завантаженості робітника, устаткування;

 отримання замірювань для нормування підготовчо-завершальних операцій, часу на обслуговування робочого місця, відпочинку та особистих потреб;

 виявлення прогресивних прийомів та методів праці для більш ґрунтовного їх вивчення та впровадження.

За результатами ФРЧ складають баланс робочого часу (фактичний та раціональний), зіставлення їх даних дає змогу визначити резерви робочого часу та розрахувати можливе зростання продуктивності праці за рахунок кращого використання робочого часу.

З метою визначення фактичного рівня використання робочого часу за результатами ФРЧ розраховують такі показники:

Коефіцієнт використання робочого часу –

Кврч =Тзм / (То + Тд + Торм + Тпт + Тпз) × 100%. (10.1)

Коефіцієнт утрат робочого часу, пов’язаний з недоліками в техніці й технології та втрат внаслідок порушень трудової дисципліни (К втрат) –

Квтрат= Тзм / (Тпнт + Тптд) × 100%. (10.2)

Виходячи з цього, визначають резерви зростання продуктивності праці за рахунок усунення втрат і непродуктивних затрат робочого часу –

ППзаг =Топф / (Топн - Топф) × 100% (10.3)

де Топн та Топф – нормативний та фактичний оперативний час.

З метою реалізації виявлених резервів розробляють організаційно-технічні заходи щодо поліпшення використання робочого часу та їх економічної ефективності.

Фотографія часу використання обладнання  це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або групою робітників).

Фотографія виробничого процесу  це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, інший  за устаткуванням.

За допомогою хронометражу визначаєть тривалість елементів виробничої операцій, що циклічно повторюються (як правило, досліджують основний та допоміжний час).

При фотографуванні та хронометражі дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

 підготовка до спостереження;

 проведення спостереження;

 обробка даних;

 аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо вдосконалення організації праці.

Підготовка до спостереження починається з вибору об’єкта спостереження, який залежить від його мети (При вивченні передових прийомів і методів праці за об’єкт спостереження вибирають найкращого робітника.)

Операцію, що досліджують, розчленовують на елементи, причому ступінь цього розчленування залежить від мети спостереження і типу виробництва (масове та великосерійне виробництво – виробничі операції, які розчленовують до початку хронометражу на трудові прийоми та дії, а при одиничному виробництві – на комплекси прийомів). Розчленування операції на окремі елементи проводять за допомогою фіксажних точок (чітко виражені для спостерігача моменти початку і закінчення елемента операції).

Проведення спостереження – другий етап хронометражу, під час якого спостерігач безпосередньо на робочому місці виконавця у спостережному листі фіксує моменти початку і закінчення кожного з елементів операції за поточним часом.

При хронометражних спостереженнях складають хронокарту, де записують елементи операцій, тривалість виконання елементів, кількість спостережень та ін. По кожному елементу проводять багаторазові вимірювання, визначають їх тривалість, та ці вимірювання утворюють хронометражні ряди.

На третьому етапі – обробка результатів – виконують такі дії:

 визначення тривалості елементів операції по кожному із записів;

 очищення хронорядів;

 перевірка кожного хроноряду на стійкість;

 визначення середньої тривалості кожного елемента операції;

 визначення тривалості всієї операції.

Вимірювання по кожному хронометражному ряді, як правило, мають деякі коливання. Значні відхилення у вимірюваннях свідчать про наявність випадкових вимірювань, які потрібно виключити з розрахунків. Для оцінки допустимості коливання хроноряду визначають коефіцієнт стійкості, як відношення максимального вимірювання до мінімального вимірювання в даному хроноряді.

Значення фактичного коефіцієнта стійкості порівнюється з нормативним. Ряд уважається стійким, якщо фактичне значення менше або дорівнює нормативному Ксф ≤ Кн.

Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджують відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовують для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання, цикловий спосіб  для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3-5 сек.). Фотохронометраж проводять у тих випадках, коли спостереження за складом і структурою виробничого процесу необхідно доповнити високоточними замірюваннями тривалості окремих найбільш важливіших трудових операцій та рухів робітників. Тому фотохронометраж є комбінованим методом проведення спостереження, який поєднує методику проведення фотографій і хронометражу.

Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірювань і метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх замірювань полягає в безпосередній реєстра­ції тривалості затрат часу за елементами операції, що спостеріга­ється. За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу встановлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.