7.3. Класифікація та сегментація ринку праці

За структурою ринку праці розрізняють його зовнішній та внутрішній види.

Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт та чіткого визначення їх змісту.

На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.

Внутрішній ринок являє собою систему соціально-трудових відносин у межах одного підприємства, всередині якого розміщення робочої сили і визначення її ціни, тобто заробітної плати, відбуваються згідно з адміністративними правилами й процедурами.

Залежно від умов функціонування виділяють відкритий та прихований ринки праці.

Відкритий ринок охоплює все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку – населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних та виробничих взаємозв’язків.

Ринок праці підрозділяється на окремі частини – цільові ринки, які називаються сегментами.

Сегментація ринку праці – це поділ робочих місць і працівників за об’єднуючими ознаками на відносно стійкі й замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами. Дослідження сегментованості ринку праці привело до виникнення теорії двоїстості ринку праці, згідно з якою він поділяється на дві частини: первинний та вторинний.

Первинний ринок праці – це та його частина, яка об’єднує якісні робочі місця, що характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю становища працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації й здатності до навчання від працівників, наявність ефективних профспілок.

Вторинний ринок праці – це та його частина, яка характеризується прямо протилежними рисами: висока плинність кадрів і нестабільна зайнятість, негарантована й невисока оплата праці, безперспективність службового становища, примітивні трудомісткі технології, відсутність профспілок тощо.

Характерні для обох частин ринку праці риси взаємовизначають і взаємопосилюють одна одну. Високий рівень оплати праці стимулює підвищення ефективності управління й продуктивності для компенсації витрат на заробітну плату. Збільшення продуктивності, як правило, пов’язане із застосуванням нових технологій та автоматизацією виробництва. Це вимагає підвищення кваліфікації робочої сили і створює умови для професійного зростання. Вкладаючи кошти у розвиток персоналу, роботодавці мають стимул поліпшувати умови праці, щоб одержати більшу віддачу від інвестицій у людський капітал. Таким чином, на первинному ринку праці діють самопосилюючі прогресивні процеси. І якщо ми говоримо про переваги ринку праці порівняно з планово-адміністративним регулюванням трудових відносин, то очевидно, що всі ці переваги стосуються саме цієї частини ринку. До речі, й безробіття на цьому ринку швидше має добровільний характер і пов’язане з очікуванням роботи, яка задовольняла б потреби людини, а не просто давала певний заробіток.

Негативні риси вторинного ринку праці також взаємопов’язані та взаємопосилюючі. Низький рівень заробітної плати (а часто і необов’язковість її виплати) не стимулює роботодавців застосовувати прогресивні технології й обладнання. Застарілі технології не потребують підвищення кваліфікації. Високий рівень реального безробіття забезпечує роботодавцеві швидке заповнення вакансій без особливого піклування про персонал. Оскільки працівники не цінують таку роботу, а роботодавці – працівників, зростає плинність робочої сили, що ще дужче посилює всі названі тенденції.