Рівні соціально-трудових відносин

Предмет соціально-трудових відносин

індивідуальний

професійна освіта; наймання і звільнення; професійний розвиток; умови праці; трудова винагорода та ін.

мікроекономічний (рівень підприємства)

організація праці, форми й системи її оплати, гарантії зайнятості, розвиток персоналу, участь працівників в управління та у власності тощо

створення нових робочих місць, підтримка місцевих виробників, професійна підготовка працівників, поліпшення стану соціальної інфраструктури регіону, екологічної ситуації та ін.

мезоекономічний (територіальний)

нормування праці, мінімальні гарантії заробітної плати, доплат, надбавок, соціальних гарантій, з урахуванням специфіки галузі; умови та охорона праці тощо

мезоекономічний (галузевий)

гарантії зайнятості; державний протекціонізм на ринку праці; умови підприємницької діяльності; підтримка національного виробника; мінімальні гарантії оплати праці й доходи населення; соціальні стандарти тощо.

макроекономічний

(національний)

Рис. 4.1. Взаємозв'язок рівнів та предметів соціально-трудових відносин у суспільстві

Предметом соціально-трудових відносин на індивідуальному рівні є конкретні аспекти трудового життя людини.

На мікроекономічному рівні предметом соціально-трудових відносин може бути кадрова політика підприємства загалом або її окремі елементи: організація праці, форми й системи її оплати, гарантії зайнятості, компенсаційна система, розвиток персоналу, участь працівників в управлінні й у власності та ін.

На територіальному рівні предметом соціально-трудових відносин є спільні для економічно активного населення адміністративної одиниці трудові проблеми, наприклад: створення нових робочих місць, підтримка місцевих виробників, рівень професійної підготовки працівників, стан соціальної інфраструктури регіону, поліпшення екологічної ситуації та ін.

Предметом соціально-трудових відносин на галузевому рівні є питання, специфічні для конкретної галузі. Це може бути нормування праці; встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці й зайнятості; умови й охорона праці; житлово-побутове, медичне, культурне обслуговування та ін.

Предметом соціально-трудових відносин на національному (макроекономічному) рівні є основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин.

На міжнародному рівні предметом соціально-трудових відносин є гарантії та захист прав людини (як працівника, так і роботодавця) у сфері праці, сприяння колективно-договірному процесу, відвернення соціальних потрясінь, установлення і збереження соціальної злагоди.

Усі предмети соціально-трудових відносин структуруються в такі три самостійні предметні блоки: соціально-трудові відносини зайнятості; соціально-трудові відносини, пов'язані з організацією й ефективністю праці; соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з винагородою за працю.

Соціально-трудові відносини залежно від способів їх регулювання та методів розв'язання проблем, що виникають, класифікують за типами.

Тип соціально-трудових відносин визначається їх характером, а саме тим, яким конкретно чином приймаються та здійснюються рішення в соціально-трудовій сфері. Базову роль у формуванні типів соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності чи нерівності прав та можливостей суб'єктів цих відносин. Від того, якою мірою і яким чином комбінуються ці базисні принципи, залежать конкретний тип соціально-трудових відносин та інші принципи, що його визначають.

Основою соціально-трудових відносин можуть служити принципи солідарності й субсидіарності, відносини, побудовані за принципом «панування – підпорядкування», рівноправне партнерство, конфлікт, конфліктне співробітництво, конфліктне суперництво, дискримінація. Відповідно до цих принципів виділяють два полярних типи: патерналізм і соціальне партнерство.Основний принцип системи соціально- трудових відносин – законодавче забезпечення прав у соціально-трудовій сфері, визначення об'єктів, суб'єктів, порядку їхніх взаємодій, охоплення сфер взаємин суб'єктів, контроль за дотриманням прав.

Принцип солідарностіпередбачає спільну відповідальність людей, що ґрунтується на особистій відповідальності та злагоді, єдності та спільності інтересів.Згуртованість дає можливість виявляти й оцінюва­ти спільні інтереси, подібний соціальний або економічний ризик, спільно захищати свої та загальні інтереси. Принцип солідарності стимулює прояв особистої ініціативи і відповідальності у кожно­го учасника соціально-трудових відносин.

Принцип субсидіарності, як і солідарність, ґрунтується на особистій відповідальності, однак згідно з цим принципом перевага надається самозахисту порівняно із зовнішньою допомогою. Субсидіарність спрямована на посилення мотивів людей до самореалізації та самозабезпечення і відвернення спроб перенести відповідальність за своє життя на державу або суспільство.

Принцип партнерства допускає здійснення захисту своїх інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин на основі партнерства з державою і їхню самореалізацію в політи­ку узгодження взаємних пріоритетів. Він може сформуватися й на рівні організації внаслідок застосування жорсткої регламентації соціально-трудових відносин.

Принцип загальності повинен бути визначальним у механізмі соціального захисту. Необхідне поширення соціального захисту на всіх осіб незалежно від соціального статусу.

Принцип адресності має актуальне значення на етапі реалізації соціального захисту.

Принцип інтегрованості містить обов’язковість взаємозв’язку і взаємодії всіх форм, елементів та методів соціального захисту.

Монопольна роль держави у соціально-трудових відносинах, практично повна їх державна регламентація формує тип соціально-трудових відносин, що називається державним патерналізмом. Патерналізм як тип соціально-трудових відносин може сформуватися і на мікроекономічному рівні.

Дискримінація як тип соціально-трудових відносин  це свавільне, необґрунтоване, невиправдане обмеження прав і можливостей суб'єктів цих відносин, що зменшує для них можливості у трудовій сфері. Звичайно дискримінуються певні категорії працівників (жінки, молодь, люди пенсійного віку, представники національних меншин), однак в аспекті соціально-трудових відносин можна говорити й про дискримінацію всіх представників однієї сторони (найманих працівників або роботодавців).

Конфлікт як зіткнення суб'єктів взаємодії, спричинений протилежністю цілей і інтересів, позицій і поглядів є таким типом соціально-трудових відносин, що свідчить про граничне загострення суперечностей у трудових стосунках. Трудовий конфлікт – різновид соціального конфлікту, причиною якого можуть бути обставини, пов’язані з техніко-технологічними параметрами виробництва, економічні, адміністративно-управлінські, соціально-психологічні аспекти діяльності організації. Трудовий конфлікт може мати різні форми прояву: мовчазне невдоволення, відкрите невдоволення, сварка, страйк, трудова суперечка.

Партнерство  це такий тип соціально-трудових відносин, що орієнтуються не на конфронтацію сторін, а на пошук і досягнення соціального консенсусу, на забезпечення оптимального балансу в реалізації різних, специфічних інтересів суб'єктів (сторін), за якого підприємець може забезпечити собі стабільне отримання відповідного прибутку, а найманий працівник – гідні умови життя. Соціальне партнерство в формах двопартизму та трипартизму є нині домінуючим типом соціально-трудових відносин у країнах з розвинутою ринковою економікою, й саме наявність цього типу соціально-трудових відносин є основною ознакою соціальної орієнтації ринкової економіки. Соціальне партнерство поширюється не лише на соціально-трудові відносини, але й на ширші сфери – політичну систему, економічну систему, систему виробничих відносин країни.