- •5. Роль християнства в соціально-політичній еволюції Русі.
- •8. Галицько-Волинське князівство – державна організація "Малої Русі".
- •9. Литовсько – Руське князівство в історії України. Итовсько-Руська держава: формування, устрій, суспільно-політичні відносини
- •10. Польсько-католицький фактор в українській історії
- •11. Козацтво й Запорізька Січ – осередки формування українського народу, його державності. Виникнення українського козацтва 5.1 Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості
- •Запорозька Січ
- •Українська національна революція 6.1 Українська національна революція: причини, характер, періодизація
- •Україна періоду Руїни
- •16. Гетьман і.Мазепа в історії України.
- •Особливості українського національного відродження на західноукраїнських землях
- •«Руська трійця»
- •5. «Русалка Дністровая»
- •6. Значення діяльності «Руської трійці»
- •19. Козацько-старшинська і дворянська інтелігенція іі половини xvііі – і чверті хіх ст. У формуванні української національної самосвідомості.
- •20. Т.Шевченко та його роль в українській історії.
- •24. Історичні особливості розвитку капіталізму в Україні в складі Російської імперії. Специфіка соціально-політичних передумов формування новітніх партій.
- •25. М.Міхновський і формування ідеології українського націоналізму.
- •28.Формування партії есерів і анархістських організацій на рубежі хіх–хх ст. Українська партія соціалістів-революціонерів (упср)
- •31. Столипінська політика та її наслідки для України.
- •32. Державна дума Росії 1906–1916 рр. І українці в ній.
- •34.Загострення загальної кризи Російської імперії влітку–восени 1917 р. І її особливості в Україні. Жовтнева загальноросійська революція 1917 р. Та Україна.
- •35.Історичні обставини утворення унр і усрр, початку громадянської війни та падіння обох українських республік у 1918 р.
- •37. Гетьманство п.Скоропадського і проблема демократії, диктатури, анархії та монархії в політичній боротьбі.
- •40. Більшовицька політика в Україні 1919–1920 рр. Та перемога радянської влади в Україні.
- •42.Нова економічна політика більшовиків і роль в.Леніна в історії України.
- •43. Обставини вступу усрр до срср у 1922 р. Національна теорія і політика більшовиків та їх втілення в "українізації".
- •Радикалізація національно-визвольного руху в Західній Україні в 1900—1914 рр.
- •Дмитро Донцов і український інтегральний націоналізм
- •Українська військова організація[ред. • ред. Код]
- •Передумови
- •Створення
- •Діяльність
- •46. Проблема індустріалізації в 20-их рр. Та її розв'язання в 1929–1939 рр.
- •47. Політика побудови кооперативного ладу в 20-их рр. І суцільна колективізація 1929–1933 рр., її наслідки.
- •48. Фашистський окупаційний режим в Україні 1941–1944 рр.
- •51.Оун-упа в роки фашистської окупації України (1941–1944 рр.) .
- •В Легіоні усс[ред. • ред. Код]
- •Участь у Визвольних змаганнях[ред. • ред. Код]
- •Участь в уво та громадському житті Галичини[ред. • ред. Код]
- •Голова оун[ред. • ред. Код]
- •Степан бандера і роман шухевич: борці незламної волі
- •Радянізація західних областей України
- •60. Посилення сталінської політичної реакції на рубежі 40–50-их рр. Роль й.Сталіна в історії України.
- •61. Початок реформування сталінського тоталітаризму. Розвиток України в період хрущовських реформ. Історична роль м.Хрущова.
- •Духовне життя в Україні в 1956—1964 рр.: основні тенденції та характерні риси
- •62. Косигінські реформи другої половини 60-их рр. В історії України.
- •2. Сутність реформ.
- •63. Україна в умовах суспільно-політичного застою в срср. Дисидентський рух. Роль л.Брежнєва в історії України.
- •65. М. Горбачов і концепція перебудови в срср, її криза у 1990–1991 рр. Державний суверенітет України й суспільно-політична боротьба з проблеми збереження срср.
- •66. Формування багатопартійності в Україні (к.Хх- поч. Ххі ст.Ст.).
- •67.Історичні обставини розпаду срср і здобуття Україною державної незалежності в 1991 p.
- •68. Соціально-економічний розвиток України в 90-х рр. Хх ст., суспільна криза, причини і шляхи її подолання.
- •69. Незалежна Україна в міжнародних відносинах.
- •71. Історичне значення прийняття Конституції України в 1996 p.
- •72. Проблеми формування державної української нації і її самовизначення в суперечностях світової глобалізації та антиглобалізму.
31. Столипінська політика та її наслідки для України.
Придушивши революцію 1905-1907 pp., царський уряд розумів, що одними репресіями зняти соціальну напругу в суспільстві неможливо. Однією з головних причин революції було аграрне питання, вирішити яке запропонував голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ П. Столипін. У листопаді 1906р. ним було видано указ, який був затверджений царем і став законом 14 червня 1910 р. В указі містились основні положення реформи. При розробці реформи П. Столипін виходив з положення, що ліквідація поміщицького землеволодіння призведе до втрати виробників товарного хліба, а з часом знову постане проблема малоземельності. Він пропонував реформувати селянське господарство шляхом руйнування селянської общини і перерозподілу селянських земель на користь заможних селян (куркулів). Куркулі повинні були стати опорою царського режиму і, одночасно, виробниками додаткового товарного хліба. Так, напередодні реформи в Україні поміщикам належало 63,9 млн десятин землі, селянам — 96,4 млн. десятин. Перерозподіл поміщицької землі при такому співвідношенні радикально б ситуацію не змінив. Столипінська аграрна реформа передбачала: — руйнування общини, яка відіграла активну роль у виступах селян під час революції, і закріплення у приватну власність за кожним домогосподарем земельної ділянки, яка йому належить; — надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк; — переселення селян у малоземельні райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії. Одержуючи надільну землю у власність, селянин мав можливість об'єднати свої ділянки в один так званий відруб і або залишатися на старому помешканні, або виселитися на хутір, побудований на власній землі. Столипін у проведенні реформ зустрів сильний опір як з боку правих, які не були зацікавлені у руйнуванні традиційного сільського укладу, так і з боку лівих (особливо есерів, більшовиків), які в розрахунку на майбутню революцію не бажали зменшувати соціальної напруги на селі. Селяни, побоюючись розорення, теж опирались реформі. В Україні реформи просувались найбільш успішно. Протягом 1907—1915 pp. в індивідуальну власність закріпили землю на Правобережжі 48% селян, на Півдні — 42%, на Лівобережжі — 16,5%. До 1916 р. в Україні було утворено 440 тис. хуторів (14% селянських дворів). Ці показники були значно вищі у порівнянні з європейською Росією, де з общини вийшло 24% господарств, а на хутори — 10,3%. У ході реформи значно активізувалась діяльність Селянського земельного банку, який протягом 1906—1916 pp. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької. Столипінська реформа значно збільшила масштаби переселення на Схід (Сибір, Казахстан, Північний Кавказ, Далекий Схід) з українських земель. Протягом 1906—1912 pp. переселилось близько 1 млн. осіб, але майже чверть їх повернулась. Незважаючи на такі успіхи, столипінська реформа не виконала головного свого завдання: вона не створила опори царському режиму, не ліквідувала соціальної напруги на селі, а ще більше її загострила. До конфлікту селянин-поміщик додався конфлікт між заможним і бідним селянином. Чисто економічні наслідки реформи були вражаючими: збільшилось виробництво товарного хліба, місто, за рахунок розорення частини селян, поповнилось дешевою робочою силою, були освоєні нові території на Сході. З 1910 р. до 1913 р. посівна площа в українських губерніях зросла на 900 тис. десятин і загалом становила 22,9 млн. десятин. У 1913 р. було досягнуто найбільшого валового збору зернових - 1200 млн. пудів. Третина всієї продукції сільського господарства продавалася на внутрішньому й зовнішньому ринках. Частка України в експорті Російської імперії становила 25%, а щодо вивозу зернових - і того більше: понад 40%, 250—300 млн. пудів щорічно. Вона могла б бути ще більшою. Завершити свої реформи П. Столипіну не вдалось. 1 вересня 1911 р. він був застрелений у Києві в оперному театрі. Поховано Столипіна на території Києво-Печерської лаври.
Жорстока політична реакція супроводжувалася погіршенням економічного становища в Росії. Скорочувалося і припинялося виробництво, зростало безробіття, гостро стояла проблема малоземелля та безземелля. Щоб припинити сповзання країни у прірву і зміцнити економіку в умовах монархічного режиму, в Росії вдруге після 1861р. було проведено аграрну реформу, її ініціатором виступив П. Столипін. Логічним продовженням модернізаційних процесів в Росії в середині ХХ-го ст. комплекс реформ, розпочатих указом 9-го листопада 1906 р. В його основі були покладені три головні ідеї: руйнування селянської общини, дозвіл селянину отримати землю у приватну власність (хутір чи відруб), переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. Основою аграрної реформи П. Столипіна була ставка на особисту ініціативу та, конкуренцію, які протиставлялися традиційній общинній рівності у бідності
Столипінська аграрна реформа комплексно вирішувала цілу низку важливих завдань: підняти ефективність сільськогосподарського виробництва, підвищити товарність селянського господарства, утворити соціальну опорусамодержавства на селі, вирішити проблему аграрного перенаселення. У перспективі здійснення Столипінської програми обіцяло поліпшення ситуації у суспільстві. Однак вона значною мірою була зустрінута вороже. Проти неї виступили і праві, і ліві політичні сили. Правих не влаштовувало руйнування традиційного сільського укладу, а ліві небажали послаблення протиріч на селі, які були збудниками революційної активності селянства. В цілому селянство також дуже насторожено поставилося до реформаторських ідей. Це було зумовлено природним консерватизмом селян, зрівняльною психологією і невірою у власні сили.
Реформи Столипіна найбільший успіх мали в Україні. Цю обставину слід пояснити особливостями українськоїментальності, сильнішим, ніж у росіян, потягом до індивідуального господарювання, порівняно меншою поширеністю на території України селянських общин. Упродовж 1907-1915 рр. на Правобережжі вийшли з общини 48 % селян, на Півдні - 42 %, на Лівобережжі -16,5 %. На 1916 рік утворилося 440 тисяч хуторів, що становило 14% селянських господарств. Селяни купили майже 500 тис. десятин землі. Ці показники були значно вищі, ніж у європейській Росії, де з общини виділилося 24% селянських господарств, а переселилося на хутори 10,3%. Аграрні перетворення прискорили розвиток товарних відносин у сільськогосподарському виробництві, сприяли розвитку кустарних промислів, артілей і кооперативних товариств. Україна стала житницею Російської імперії, вийшла на друге місце в світі за виробництвом сільськогосподарської продукції. Українська пшениця становила понад 40%, ячмінь близько 50% загальноросійського експорту цих культур.
Проте в результаті проведення Столипінської аграрної реформи так і не вдалося остаточно зруйнувати селянську общину. Не було ліквідувань і поміщицьке землеволодіння, хоча спроби перерозподілу поміщицьких земель шляхом купівлі-продажу через Селянський банк робилися владою досить активно. Аграрна реформа привела до соціального розшарування серед селянства, скорочення земельних наділів, і навіть до обезземелення селян. Уряд втілював програму переселення найбідніших селян на вільні землі Сибіру і Далекого Сходу. На нові землі протягом 190б-1912 рр. виїхало з України майже 1 млн. осіб. Через погану організацію процесу переселення, важкі умови життя третина переселенців померла, а четверта частина повернулася в Україну.
Отже, аграрні реформи на початку ХХ століття не реалізували повністю свого потенціалу і не досягли поставленої мети через низку причин: протидію селян, політичних сил, недостатнє фінансування та погану організацію реформаційних заходів, відсутність соціальної бази, загибель Столипіна тощо. Однак, вони прискорили процес переходу українського села на рейки буржуазного розвитку.